Ізяслав (Карга)
Ізяслав (у миру Карга Юрій Анатолійович; народився 31 липня 1949, Київ) — архієрей Православної церкви України (до 15 грудня 2018 року — Української православної церкви Київського патріархату), архієпископ Макарівський, вікарій Київської єпархії.
Народився в родині військових. Його матір, Ольга Гнатівна, була щиро віруючою людиною, а дід Матвій — наставником у двох старообрядських громадах сіл Садки та Лехнівка Київської Області. У 1951 році у віці 2 років батьки віддали маленького Юрія на виховання до бабусі, яка проживала у селі Бехтери Голо-Пристанського Району Херсонської області. Причиною такого вчинку була бідність батьків Юрія в післявоєнні роки, а також відсутність можливості виховувати дитину через військову службу.
У 1956 році він повернувся до Києва та вступив у 1 клас молодшої школи № 82 ім. Тараса Шевченка, яку і закінчив у 1966 р.. В шкільному віці, під час канікул Юрій відвідував свого дідуся, який вніс велику долю у православне виховання майбутнього владики. Хоч потяг до Бога Юрій мав ще змалку завдяки матері та бабусі, яка його виховувала до школи, але саме там, в селі Садки, Юрій вперше свідомо бере до рук старослов'янське Євангеліє, подароване дідом, вивчає молитви та отримує початкові знання Закону Божого. Також серйозний відбиток у душі владики залишило відвідання з мамою Києво-Печерської Лаври, а особливо Святих Печер.
Одразу після школи Юрій Карга вступив у профтехучилище № 49 при заводі реле і автоматики, на якому і залишився працювати.
У 1970 році був призваний у армію, служив у військово-будівельній частині в Підмосков'ї.
У 1973 році майбутній архієрей вступає до Київського університету ім. Тараса Шевченка, але обставини змушують його залишити навчання і знову йти працювати.
У 1978 році Юрій одружується. У 1979 році у них народжується донька Златослава, а через 3 роки ще одна дочка Юлія. У 1985 році розлучається з дружиною.
У 1984 році Юрій Карга влаштовується на роботу в Холодокомбінат і паралельно, знову починає навчання у Політехнічному інституті, на вечірній формі навчання, на факультеті акустики. По закінченні інституту у 1989 р. залишив свою попередню роботу і залишився працювати інженером КПІ.
У 1989 році Юрій стає одним із організаторів Української студентської спілки в Києві й координатором Спілки в КПІ. Однією із визначних подій є святкування 500-річчя козацтва, Юрій стає одним із організаторів. У 1990 році бере участь у студентському голодуванні про ліквідацію Радянського Союзу, а у 1991 році встановлює національний прапор на кількох багатоповерхівках міста.
Під час навчання Юрій стає старостою церковної громади Іоана Хрестителя, яка знаходились на вулиці Гарматній біля його дому. І хоч там існувала церковна громада, та храму у них не було, а люди збирались просто біля хреста під відкритим небом. У 1990, коли постала необхідність будувати типовий храм, староста Юрій із громадою йдуть до виконкому і там влаштовують молебен та мітинг. Через короткий час їм виділили землю для будівництва храму. В той же час Юрія обирають депутатом Київської міської ради. У тому ж році відбувається відновлення Української автокефальної церкви. Юрій, як староста громади і їх представник, у міській раді пропонує зареєструвати громаду саме у Українській автокефальній православній церкві. Першим священником новоствореної громади був о. Степан (Яремчук).[1]
1990 року закінчив Київський політехнічний інститут.
1991 року пострижений у ченці. 1 серпня 1992 року рукоположений у сан ієродиякона митрополитом Філаретом (Денисенком). 15 листопада 1992 року рукоположений в сан ієромонаха. 31 грудня 1993 року призначається намісником Свято-Феодосіївського монастиря міста Києва.
11 вересня 1994 року відбулася хіротонія в сан єпископа Нікопольського, вікарія Запорізько-Дніпропетровської єпархії. Хіротонію звершили: патріарх Володимир (Романюк), митрополит Філарет (Денисенко), єпископ Олександр (Решетняк), єпископ Нестор (Куліш), єпископ Даниїл (Чокалюк).
З 1995 по 16 липня 1996 року керував Донецько-Луганською єпархією[2]. 1994 року закінчив Київську духовну семінарію. 16 липня 1996 року призначається єпископом Житомирським і Овруцьким, керуючим Житомирською єпархією УПЦ КП. 9 грудня 2002 року піднесений до сану архієпископа. 2006 року закінчив Київську православну богословську академію[3].
23 січня 2017 року рішенням Священного синоду УПЦ КП звільнений від управління Житомирською єпархією та почислений на спокій. Призначений настоятелем Свято-Духівського чоловічого монастиря Житомирської єпархії[4].
13 травня 2017 року призначений архієпископом Макарівським, вікарієм Київської єпархії, звільнений з посади настоятеля Свято-Духівського монастиря Житомирської єпархії[5].
15 грудня 2018 року разом із усіма іншими архієреями УПЦ КП взяв участь у Об'єднавчому соборі в храмі Святої Софії.
Удостоєний найвищих церковних нагород:
- Ордену Святого Архістратига Божого Михаїла (1999),
- Ордену святого рівноапостольного князя Володимира Великого II ступеня (1999),
- Ордену Христа Спасителя (23.01.2004),
- Ордену Юрія Переможця (14.12.2006).
А також державного ордену «За заслуги» III ступеня (2009)[6].
- Ізяслав (Карга). Архієпископ Макарівський, вікарій Київської єпархії. [Архівовано 16 листопада 2020 у Wayback Machine.]
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 4 квітня 2019. Процитовано 9 вересня 2019.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Луганськ - Українська Православна Церква Київський Патріархат (УПЦ КП). www.cerkva.info. Процитовано 29 квітня 2019.
- ↑ Архієпископ Макарівський ІЗЯСЛАВ. www.cerkva.info. Архів оригіналу за 7 січня 2019. Процитовано 29 квітня 2019.
- ↑ Журнали засідання Священного Синоду 22-23 січня 2017 р. www.cerkva.info. Архів оригіналу за 20 серпня 2017. Процитовано 29 квітня 2019.
- ↑ Журнали засідання Священного Синоду 13 травня 2017 р. www.cerkva.info. Архів оригіналу за 12 квітня 2019. Процитовано 29 квітня 2019.
- ↑ Щоб стати єпископом, Владика Ізяслав 10 років прожив на острові в землянці. www.zhitomir.info (укр.). Архів оригіналу за 7 серпня 2017. Процитовано 29 квітня 2019.
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |