Арманд Гаммер

У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Гаммер.
Арманд Гаммер
англ. Armand Hammer
Народився21 травня 1898(1898-05-21)[4]
Нью-Йорк, Нью-Йорк, США[5]
Помер10 грудня 1990(1990-12-10)[1][2][…] (92 роки)
Лос-Анджелес, Каліфорнія, США
·рак кістокd
ПохованняКладовище Вествуд
Країна США
Діяльністьколекціонер мистецтва, підприємець, бізнесмен
Alma materColumbia Colleged, Лікарсько-хірургічний коледж Колумбійського університетуd і середня школа Моррісаd
Знання мованглійська[6]
Посадаtrusteed[7][8]
БатькоJulius Jacob Hammerd
Брати, сестриВіктор Гаммер (підприємець)
У шлюбі зFrances Hammerd
ДітиJulian Armand Hammerd
Нагороди

Арма́нд Га́ммер (також Хаммер) (21 травня 1898, Мангеттен, Нью-Йорк — 10 грудня 1990, США) — американський бізнесмен і власник, бізнес-лідер, голова правління та генеральний директор багатонаціональної нафтової та газової компанії Occidental Petroleum між 1957 і 1990 роками, відомий своїми симпатіями та близькими стосунками з владою СРСР.

Преса називала його «обраним капіталістом Леніна», крім того він став відомий своєю колекцією творів мистецтва завдяки тісними зв’язками з Радянським Союзом.[9][10][11] Протягом усього життя він продовжував вести справи з Радянським Союзом і підтримувати особисті стосунки з радянськими лідерами, хоча клімат холодної війни перешкоджав таким зв'язкам.

Протягом багатьох років цю людину приймали в Радянському Союзі так, ніби він був лідером дружньої країни. Щоразу, коли його приватний літак приземлявся в московському аеропорту, його зустрічали чиновники Центрального Комітету. Радянські лідери змінювали свої робочі графіки, щоб прийняти високого гостя в Кремлі. Він увійшов в історію як найкращий друг усіх російських лідерів, від Леніна до Горбачова.

Він особисто перевозив гроші за завданням Комінтерну і був надійним каналом отримання готівки для співробітників ОГПУ по всьому світі, які виконували завдання більшовиків.

Арманд Гаммер заснував у Москві фабрику ручок, вивозив скарби з СРСР, займався видобутком корисних копалин на Уралі, імпортував трактори зі США, співпрацював у нафтовій промисловості і ін., допомагав у наслідках аварії на Чорнобильській АЕС.

У 1930 році Гаммер продав свою компанію і повернувся до США з цінними скарбами російського мистецтва. На початку 1950-х років він відновив ділові відносини як директор нафтової компанії Occidental Petroleum, якою керував. Гаммер вів переговори про нафтові угоди з радянським диктатором Йосипом Сталіним. Російська нафта тепер продавалася за вищою ціною, ніж міг продати сам Сталін, оскільки мало хто хотів купувати нафту у Сталіна. Occidental Petroleum і Радянський Союз побудували два великі нафтопроводи з радянських нафтових родовищ по обидві сторони Каспійського моря, щоб зашкодити проєктам конкурентної Англо-Перської нафтової компанії в Ірані. Протягом наступних 45 років Радянський Союз таємно транспортував свою нафту цими трубопроводами, а Standard Oil продавала російську нафту на світовому ринку, називаючи її іранською.

Роберт Гейл, який першим приїхав до Москви в 1986 році, щоб підготувати трансплантацію кісткового мозку для постраждалих від радіації в Чорнобилі, оцінив Гаммера в 1988 році як бізнесмена, який «часто безжально» використовував свою владу.

Він створив великий особистий капітал і фінансував багато культурних і гуманітарних справ. Гаммер часто з'являвся на телебаченні, щоб коментувати міжнародні відносини або сприяти дослідженням, спрямованим на пошук ліків від раку.

Після російської революції Гаммер відправився з подорожжю в Росію, щоб подарувати автомобіль швидкої допомоги новій більшовицькій державі, а згодом він подарує дорогу бельгійську рушницю Хрущову, ексклюзивний автомобіль Роллс-Ройс Брежнєву.

Прадід актора Армі Гаммера (нар. 1986), названий на його честь.

Раннє життя

[ред. | ред. код]

Арманд Гаммер народився в Мангеттені, Нью-Йорк, в родині Роуз (уроджена Ліпшиц) і Юліуса Гаммера. Роуз і Юлій Гаммер були євреями, які емігрували до Сполучених Штатів із території, яка тоді називалася Російською імперією.[12][13][14] Його прапрадід Володимир був будівельником військового флоту царя Миколи I. Його син перейшов на торгівлю сіллю, поки сіль, відкладену в Каспійському морі, не вимило водою. Потім сім'я залишилася без грошей, родина емігрувала до США. Його батько був лікарем і лівим, який назвав сина на честь символу соціалістичної партії «Рука і молот».

Юліус Гаммер приїхав до Сполучених Штатів з Одеси (тепер Україна) у 1875 році та оселився в Бронксі, де керував загальною медичною практикою та п'ятьма аптеками.[15][16]

Після Російської революції частина Соціалістичної робітничої партії Америки (SLP) під керівництвом Юіліуса відкололася, щоб стати засновником Комуністичної партії США, яка підтримувала Володимира Леніна та більшовизм.[17] Як адміністративний голова, комерційний аташе та фінансовий радник Російського радянського урядового бюро під керівництвом Людвіга Мартенса, Юліус Гаммер отримав завдання забезпечувати підтримку Російського радянського урядового бюро та фінансував Російське радянське бюро шляхом відмивання грошей, отриманих від незаконних дій, продажу контрабандних алмазів через свою компанію Allied Drug, а його партнер по Allied Drug, Абрахам Аарон Геллер, очолював комерційний відділ Радянського бюро.[18] Юліус Гаммер і Абрагам Аарон Геллер багато подорожували Сполученими Штатами, щоб зупинити ембарго Радянської Росії та збільшити торгівлю Сполучених Штатів із Радянською Росією разом із покращенням іміджу більшовиків, яких надзвичайно зневажали американські соціалісти.[18] Під час ембарго Сполучених Штатів проти Радянської Росії Юліус Гаммер використовував свій бізнес Allied Drug and Chemical як прикриття для контрабанди предметів і матеріалів між Сполученими Штатами та Радянською Росією через Ригу.[19] Після того, як 12 червня 1919 року Комітет Луска підтримав поліцейський рейд до Радянського російського урядового бюро, Людвіг Мартенс утік і пішов у підпілля, часто переховуючись у будинку Гаммера.[20][21] 18 грудня 1920 року Мартенс був депортований; у січні 1921 року його повернули до радянської Росії.[20][21]

Гаммер спочатку сказав, що батько назвав його на честь персонажа Армана Дюваля з роману Олександра Дюма «Дама з камеліями». Згідно з іншими джерелами, Гаммера пізніше назвали на честь графічного символу Соціалістичної робітничої партії «рука та молот», у якому його батько грав керівну роль.[22] Наприкінці свого життя Гаммер підтвердив, що це справді походження його імені.[23]:16

Ув'язнення батька

[ред. | ред. код]

Через його соціалістичну та комуністичну діяльність батько Гаммера Юліус був поставлений під федеральний нагляд.[24] 5 липня 1919 року федеральні агенти стали свідками того, як Марі Оганесофф (33-річна росіянка, дружина колишнього царського дипломата) увійшла в медичний кабінет Юліуса, розташований у крилі його будинку в Бронксі.[24] Оганесофф, «яка накопичила небезпечну для життя історію викиднів, абортів і поганого здоров’я, була вагітною і хотіла перервати свою вагітність».[24] Хірургічне втручання проводилося в розпал великої епідемії грипу (1918).[25] Через шість днів після аборту Оганесофф померла від пневмонії.[25] Через чотири тижні після її смерті велике журі округу Бронкс висунуло Джуліусу Гаммеру звинувачення у ненавмисному вбивстві першого ступеня.[24] Наступного літа кримінальний прокурор переконав присяжних, що Джуліус Гаммер дозволив своїй пацієнтці «померти, як собака», і що заяви про те, що вона насправді померла від ускладнень, викликаних грипом, були лише спробами приховати його злочин.[24] У 1920 році суддя засудив Джуліуса Гаммера до трьох з половиною років ув'язнення у виправній колонії Сінг-Сінг.[24][26]

У той час як більшість істориків (таких як Беверлі Гейдж[27] і Найджел Вест[28]) стверджують, що Джуліус зробив аборт, протилежну позицію висунув автор Едвард Джей Епштейн, який у своїй книзі «Досьє: Таємна історія Армана Гаммера» висуває твердження, що аборт зробив Арманд Гаммер, тоді ще студент-медик, а не його батько, і його батько Юліус взяв провину на себе.[29] Твердження Епштейна випливають з коментарів з інтерв'ю Бетті Мерфі, яка була коханкою Арманда.[30] Відповідно до розповіді Мерфі та Епштейна, юридична стратегія полягала в тому, що Джуліус не заперечував, що аборт був зроблений, але наполягав на тому, що він був необхідним з медичної точки зору, і що дипломований лікар, а не студент-медик, був би переконливішим у представленні такого аргументу.[31]

Allied Drug and Chemical

[ред. | ред. код]

Після закриття Радянського російського урядового бюро припинилася контрабандна діяльність Allied Drug між Сполученими Штатами та Радянською Росією, що призвело до того, що Allied Drug отримав величезні борги через зберігання великої кількості неоплачених товарів на складах у Нью-Йорку та Ризі.[32] У березні 1921 року Людвіг Мартенс надіслав листа з Москви через радянське представництво в Таллінні Юліусу Гаммеру, який був ув'язнений у Сінг-Сінгу до 1924 року, в якому надав Allied Drug and Chemical концесію на торгівлю з Радянською Росією і попросив, щоб у Радянській Росії був присутній представник Allied Drug.[32]

Коли його батька ув’язнили, Гаммер і його брат вивели сімейний бізнес Allied Drug на новий рівень, перепродаючи обладнання, яке вони придбали за низькими цінами наприкінці Першої світової війни. За словами Гаммера, його перший бізнес-успіх був у 1919 році, коли він виробляв і продавав екстракт ямайського імбиру, який законно містив високий рівень алкоголю. Це було надзвичайно популярно під час сухого закону, і того року продажі компанії склали 1 мільйон доларів. Це досягло такого успіху, що фабрика з 12 членів за кілька років стала 1500 членами.

Сімейний посланник у Радянському Союзі

[ред. | ред. код]

Поки Джуліус перебував у в’язниці, він відправив до Радянського Союзу Армана Гаммера, який не розмовляв російською, щоб той опікувався справами Allied Drug.[29][33] Наступні 10 років Гаммер подорожував туди й назад із Радянського Союзу.[29] Тим часом Гаммер закінчив Колумбійський коледж у 1919 році та отримав медичний ступінь у Колумбійському коледжі лікарів і хірургів у 1921 році.[34][35]

У 1921 році, чекаючи на початок інтернатури в лікарні Бельвю, Гаммер вирушив до Радянського Союзу в подорож, яка тривала до кінця 1930 року.[23]:73 Хоча його кар’єра в медицині була перервана, йому подобалося, коли його називали «Доктор Гаммер». З тих пір наміри Гаммера під час поїздки 1921 року обговорюються. Він стверджував, що спочатку мав намір відшкодувати 150 000 доларів боргів за фармацевтичні вироби, доставлені під час інтервенції союзників, але незабаром його спонукали капіталістичні та філантропічні інтереси продавати пшеницю голодуючим на той час росіянам.[23]:43 Таким чином у 1921 році він їздив до радянської Росії для надання медичної допомоги постраждалим від голоду. У заяві на отримання паспорта Гаммер зазначив, що має намір відвідати лише Західну Європу.[36] Джон Едгар Гувер у Міністерстві юстиції знав, що це неправда, але Гаммеру все одно дозволили подорожувати.[23]:36

Кар'єра

[ред. | ред. код]

Ранні радянські підприємства

[ред. | ред. код]

Перша поїздка до Росії

[ред. | ред. код]

Після закінчення Колумбійської медичної школи Гаммер разом зі своїм молодшим братом Віктором продовжив попередні підприємницькі починання, створивши успішний бізнес з імпорту багатьох товарів з новоствореного Радянського Союзу та експорту фармацевтичних препаратів до нього. Блокада Радянської Росії закінчилася для більшості товарів у лютому 1921 року, і 5 липня 1921 року він виїхав з Нью-Йорка у свою першу поїздку до Радянської Росії як представник Allied Drug у Радянській Росії.[37] Перед від’їздом він відвідав Чарльза Рехта, адвоката Леніна в Сполучених Штатах, який захищав найкращі інтереси Радянської Росії в Сполучених Штатах і чия адвокатська контора була в тій самій будівлі, що колишнє Радянське Російське урядове бюро, і Рехт дав Гаммеру посилку для доставки Людвігу Мартенсу в Москву.[38] Під час цього першого візиту Арманд Гаммер дозволив ЧК, радянській таємній поліції, яка пізніше стала відомою як КДБ, взяти під контроль Allied Drug and Chemical.[39]

Азбестова концесія

[ред. | ред. код]

Під час свого перебування в Радянській Росії, а потім і в Радянському Союзі, він удосконалив методи хабарництва та відмивання грошей, які були викриті пізніше в 1960-х і 1970-х роках, під час яких він записував на магнітофонну плівку свої виплати.[40] Після повернення до Сполучених Штатів Гаммер заявив, що Ленін надав йому азбестову концесію на 25 років для видобутку азбесту з Уралу в радянській Росії. [41][42] За словами Гаммера, під час своєї першої поїздки він взяв 60 000 доларів медичних товарів для допомоги в боротьбі з епідемією тифу та уклав угоду з Леніним на хутра, ікру та коштовності, експропрійовані радянською державою, в обмін на мільйон бушелів (27 216 тонн) надлишкової американської пшениці.[42] Обміну американської пшениці та ліків в обмін на хутра, деревину, ікру та дорогоцінне каміння, він присвятив себе від 1921 до 1929 року отримавши значні прибутки, і ця його перша угода була укладена особисто з Леніним.

Перший контракт Allied Drug & Chemical Corporation, був укладений 27 жовтня 1921 року, з Народним комісаріатом зовнішньої торгівлі (Народный комиссариат внешней торговли РСФСР) на продаж 1 млн. бушелів пшениці. Платою за виконаний контракт були шкури, чорна ікра та цінності з казначейства (Гохрана). Формально ці завдання виконувало підприємство під назвою Allied American Corp. розташоване в Москві за адресою Кузнецький міст, 4 і в Нью-Йорку за адресою Бродвей, 155. Також фірма мала представництва в Лондоні та Берліні.

Палац на вул. Садово-Самотєчная у Москві – колишня штаб-квартира Армана Гаммера на рубежі 1920-1930-х років

За протекцією Троцького Арманду здають 24-кімнатний особняк за адресою Садово-Самотьочная вулиця, 14, де він влаштовує щось на подобі світського салону. В нього обідають Луначарський, Красін.

Під час свого 8-річного перебування в СРСР на зламі 1920-1930-х років колишній купецький палац (з 1816 р.) у Москві на вулиці рос. Садовая-Самотечная слугував неофіційним представництвом США через відсутність дипломатичних відносин між двома країнами на той час; в 2000-них роках тут розміщувалося посольство Лівану.

Нова економічна політика Леніна

[ред. | ред. код]

Під час нової економічної політики Леніна Арманд Гаммер став посередником 38 міжнародних компаній у їхніх відносинах з СРСР.[43] Перед смертю Леніна Гаммер вів переговори про імпорт тракторів Fordson до СРСР, які відігравали важливу роль у механізації сільського господарства в країні.[44][43] Пізніше, після приходу до влади Сталіна, з Гаммером як американсько-радянським учасником переговорів були укладені додаткові угоди.[43]

Переїзд Гаммера до Радянського Союзу

[ред. | ред. код]

Він переїхав до СРСР у 1920-х роках, щоб контролювати ці операції, особливо його великий бізнес з виробництва та експорту ручок і олівців. [45][46] За словами Олександра Барміна, якому Центральний комітет доручив керувати компанією «Международная книга», щоб конкурувати з Гаммером, концесія на канцтовари для виробництва таких предметів у Радянському Союзі була фактично надана Юліусу Гаммеру.[47] Олівці випускалися під маркою «Алмаз» (A. Hammer Pencil Co.). Бармін стверджує, що партія витратила п’ять мільйонів золотих рублів на канцелярські товари, виготовлені на фабриках, контрольованих Юліусом Гаммером та іншими концесіонерами, що зробило їх багатими.[48] Далі Бармін стверджує, що Радянський Союз врешті-решт міг скопіювати певні елементи, такі як деталі друкарської машинки та ручки, і припинити ці поступки, але так і не зміг досягти якості олівців Гаммера, тому ця поступка стала постійною.[49] Арманд Гаммер залишався в Радянському Союзі до 1930 року.[50] Наприкінці 1920-х радянська влада викупила бізнес, і Гаммер повернувся до Сполучених Штатів у 1930 році, повний картин, коштовностей та інших творів мистецтва. Раніше ці скарби були власністю царської родини Романових.

Повернення до Сполучених Штатів

[ред. | ред. код]

Повернувшись у Сполучені Штати, Радянська влада заповідала Гаммеру кілька яєць Фаберже в період між 1930 і 1933 роками.[51][52] Автентичність артефактів була поставлена ​​під сумнів.[53] За словами Гези фон Габсбурга, брат Армана Віктор Гаммер заявив, що торговий комісар Сталіна Анастас Мікоян надав Арману інструменти для клеймування дому Фаберже для продажу підробок,[52][54] а Віктор заявив про розпродаж у Нью-Йорку 1938 року, який він організував разом з Арманом і який приніс прибутки в кілька мільйонів доларів, які складалися як з автентичних, так і з неавтентичних речей (названих Габсбургом ім'ям "Фоберже"), з комісіями, що поверталися до Мікояна.[52] Хоча, безумовно, були виготовлені деякі підробки, при ретельному дослідженні виявилося, що багато з так званих підробок насправді були з різних майстерень, зокрема майстерні Генріка Вігстрема, і були привласнені радянським урядом під час закриття компанії Фаберже. Оскільки предмети були або незакінченими, або не готовими до роздрібного продажу, багато з них не були промарковані, тому Гаммер і його колеги завершили роботу.

У своїй книзі «Червоний килим» 1983 року автор Джозеф Файндер обговорює «велику причетність Гаммера до Росії».[55] У «Досьє: Таємна історія Арманда Гаммера» Едвард Джей Епштейн назвав Гаммера «віртуальним шпигуном» Радянського Союзу.[56]

На початку 1930-х років Гаммер повернувся до Сполучених Штатів з великою кількістю скарбів мистецтва, які раніше належали імператорській родині Романових, проданих йому Ленінградським Ермітажем, зокрема не менше 13 імператорських пасхальних яєць Фаберже. (В 2014 році яйця Фаберже були викуплені Віктором Вексельбергом за десятки мільйонів доларів.)

У 1930-х роках Гаммер продав більшість картин і зайнявся розведенням великої рогатої худоби, виробництвом віскі (і бочок для віскі).

Нафтова компанія, угоди з Лівією та повернення до радянських переговорів

[ред. | ред. код]

Після повернення до США Гаммер зайнявся різноманітною діяльністю у сфері бізнесу, мистецтва, культури та гуманітарної діяльності, включно з інвестиціями в різні нафтовидобувні проекти США.

Він здобув величезні багатства завдяки своїй компанії United Distillers of America, яка була заснована в 1933 році фірмою, відомою як A. Hammer Cooperage Corporation до 1946 року, коли вона змінила назву на United Distillers of America Ltd.[57] На початку 1944 року Гаммер придбав American Distilling Co. і колишній ромовий завод в Ньюмаркет (Нью-Гемпшир), на якому його співробітник American Distilling, д-р Ганнс Г. Майстер, почав виробляти перший у Сполучених Штатах картопляний алкоголь, який був горілкою, а також виробляв купажований віскі, який продавався через рахунок бондарні у West Shore.[57] Після того, як туманної суботи 28 липня 1945 року літак B-25 впав на північну частину 79-го поверху Емпайр-Стейт-Білдінг, Гаммер придбав пошкоджений 78-й поверх, відреставрував його та зробив там штаб-квартирою його United Distillers of America.[58][59]

Будівля Occidental Petroleum і Музейно-мистецький центр «Арманд Гаммер» в Лос-Анджелесі

Він інвестував гроші, які заробив від радянців, у нафтовий бізнес, поки врешті-решт не став генеральним директором Occidental Petroleum. Його нафтові інвестиції були перетворені на контроль над Occidental Petroleum (Oxy), який він отримав у 1956 р.[60] Завдяки Occidental Petroleum та її часткам у Лівії Гаммер відіграв ключову роль у розриві жорсткого контролю над цінами на нафту, який мали основні внутрішні виробники Сполучених Штатів, і натомість надав ОПЕК контроль над цінами на нафту.[39] Arthur Andersen був аудитором Oxy.[61] National Geographic описав голову правління Occidental Гаммера як "першопрохідця на шляху до буму синтетичного пального."[62]

У 1973 році Лівія націоналізувала 51% активів Oxy в Лівії. У 1974 році Арманд Гаммер оголосив про підписання 35-річної угоди з Лівією про розвідку нафти, першої такої угоди, підписаної Лівією після приходу до влади Муаммара Каддафі у вересні 1969 року. Згідно з угодою 1974 року, 81% нафти, видобутої компанією Occidental Petroleum, йшов лівійському уряду, і лише 19% залишалося в розпорядженні Occidental Petroleum. На той час Oxy була другим за величиною виробником нафти в Лівії, а Лівія була єдиним великим джерелом нафти для компанії. Лівійський уряд постійно погрожував активам компанії, яка зазвичай поступалася вимогам Каддафі.[63] В цей час відбувається світовий скачок цін на нафту. Під час першого нафтового шоку в Лівії уряд бере під контроль нафтові компанії; у листопаді 1973 року у найбільших з них отримують до 51% акцій за значні фінансові поступки. Різке зростання цін на нафту призводить до різкого збільшення доходів від нафти.

Протягом усього свого життя Гаммер продовжував особисті та ділові стосунки з Радянським Союзом, незважаючи на холодну війну. У наступні роки він лобіював і багато подорожував за великі особисті кошти, працюючи задля миру між Сполученими Штатами та комуністичними країнами світу, зокрема переправляв лікарів і товари до Радянського Союзу для допомоги тим, хто пережив Чорнобиль.[64] У своїй книзі «Премія: Епічна гонка за нафту, владу та гроші» Деніел Єргін пише, що Гаммер «виявився посередником між п’ятьма радянськими генеральними секретарями та семи президентами США».[65]

Розрядка

[ред. | ред. код]

Через близькість Гаммера до Юрія Андропова, Андропов призначив Михайла Ілліча Брука (1923 Москва – 2009 Юрмала), якого також називають Майком або Майклом Брук або Брук, який був англійсько-російським перекладачем, особистим послом і експедитором Гаммера і був був присутній як перекладач Гаммера на всіх зустрічах між Армандом Гаммером і радянськими лідерами в Радянському Союзі, починаючи з 1964 року.[66][67][68] Брук був технічним перекладачем на першій Пагуоській конференції під назвою «Ложа мислителів», що відбулася в липні 1957 року.[69] За словами Арманда Гаммера, "Майк - це КДБ".[69]

На початку 1969 року Арманд Гаммер отримав контроль над компанією Eaton Tower International (у 1954 році, за часів маккартизму в США, щоб вплинути на торгівлю листовим металом з компанії Cyrus Eaton's Republic Steel в Клівленді хромовою рудою, переважно з Казахської РСР в Радянському Союзі, син Ітона Сайрус Ітон-молодший заснував канадську компанію Tower International в Монреалі, щоб діяти як посередник, оскільки пряма торгівля між Сполученими Штатами та Радянським Союзом була немислимою.[70]), завдяки чому Гаммер отримав контрольний пакет акцій Tower International в обмін на те, що компанія Hammer's Occidental Petroleum взяла на себе борги Tower International, а Eaton отримала 45% прибутку від майбутніх проєктів Tower International.[70][71](Пізніше, під час перебудови 1980-х років, Cyrus Eaton World Trade Ltd. сприяла відкриттю торгівлі між Радянським Союзом і Канадою.[72] У липні 1972 року фінансовий маг Арманда Гаммера Дорман Коммонс, який був фінансовим директором Hammer's Occidental Petroleum у Лос-Анджелесі, підрахував, що проєкт Міжнародного торгового центру Tower International у Москві коштуватиме 100 мільйонів доларів і стане повним провалом, якщо розрядка не вдасться.[73] 31 липня 1972 року Коммонс озвучив свої думки Гаммеру, після чого Гаммер звільнив Коммонса з 1 серпня 1972 року.[74])

Центр міжнародної торгівлі на краснопрєснєнской набережной в Москві, який пов'язують з Армандом Гаммером

За радянських часів Арманд Гаммер також фінансував Центр міжнародної торгівлі в Москві, який відкрився в 1979 році і став відомим як Центр Гаммера.[75] Проєкт реалізувала американська компанія Bechtel.

Торговельні угоди між Ніксоном і Брежнєвим

[ред. | ред. код]

Після того, як Річард Ніксон, як перший президент Сполучених Штатів, який відвідав Радянський Союз, приїхав до Москви на саміт, що завершився 1 червня 1972 року, Гаммер поїхав до Москви 14 липня 1972 року і разом із Сарджентом Шрайвером, який був його юридичним радником, провів переговори про першу торговельну угоду між Сполученими Штатами та Радянським Союзом, що відбулася після саміту Ніксона.[76] Під час цієї поїздки, яку організував Майк Брук, Гаммер був першою людиною, яка прилетіла до Радянського Союзу на приватному літаку, своєму реактивному літаку Gulfstream, і не проходила типові паспортні та митні перевірки.[77] За шість тижнів до від’їзду Ніксона Гаммер особисто передав Морісу Стенсу, фінансовому голові передвиборчого фонду Ніксона, 46 000 доларів США готівкою з номерного банківського рахунку в Швейцарії, які Гаммер використовував як гроші для свого "брудного фонду".[78] Пізніше, у вересні 1972 року, Гаммер передав у фонд кампанії Ніксона додаткові 54 000 доларів з того ж швейцарського банківського рахунку, що склало 100 000 доларів, які Гаммер пожертвував у фонд кампанії Ніксона.[78] 18 липня 1972 року Гаммер повернувся до Сполучених Штатів через Лондон і зателефонував Тіму Бебкоку, лобісту Гаммера в адміністрації Ніксона, щоб він домовився про зустріч з Ніксоном через Гаррі Голдемана, який був керівником апарату Ніксона, щоб доповісти президенту про торгову угоду Гаммера, яка відбулася 20 липня 1972 року.[79]

Під час розрядки в липні 1972 року Арманд Гаммер домовився з Леонідом Брежнєвим про двадцятирічну угоду з Радянським Союзом, яка була підписана Гаммером у квітні 1973 року, згідно з якою підконтрольні Гаммеру фірми Occidental Petroleum і Tower International експортуватимуть до Радянського Союзу, а згодом і до Росії, фосфати, які Occidental видобувала в північній Флориді, в обмін на те, що Радянський Союз, а згодом і Росія, експортуватимуть з Одеси через фірми Гаммера природний газ, який перероблятиметься на аміак, калійні солі і карбамід.[80] Ця угода з добривами мала тривати до 100-річчя Гаммера в 1998 році.[81] Порт Джексонвілля в Джексонвіллі, штат Флорида, був портом США, через який відбувалася ця торгівля.[82] Ніксон закликав Експортно-імпортний банк США частково профінансувати угоду, оцінену в 20 мільярдів доларів протягом 20 років,[83][84][85] і профінансувати радянське будівництво чотирьох аміачних заводів у Великому Поволжі, і трубопровід, що з'єднує їх з Одеським портом.[85]

Арманд Гаммер висловив Брежнєву ідею заснування Одеського припортового заводу, яка була успішно втілена в життя.[86]. За участю Гаммера був побудований Центр міжнародної торгівлі в Москві, який також називається Гаммерівський центр, а також найбільший завод з виробництва аміаку — "ТольяттіАзот" і аміакопровід Тольятті - Одеса.[87] Хаммер також реалізував будівництво Одеського і Вентспілського припортових заводів — підприємств з виробництва рідких аміачних добрив у СРСР. Реалізація в СРСР в 1973 році грандіозних проєктів - будівництва аміачних заводів при Брєжнєві дає Гаммеру виробляти рекордні один мільйон тонн добрив в рік, в результаті чого він миттєво стає монополістом на світовій арені.

27 липня 1978 року в Українській РСР, Радянському Союзі, почала функціонувати торгівля добривами з відкриттям порту та одеських заводів біля колишнього місця розташування Григорівка (Одеський район) в морському порту "Південний", який є портом в Україні, що обслуговує судна з осадкою до 18.5 м.[42][88][89][90] "Південний" розташований у Малому Аджалицькому лимані або Григорівському лимані на захід від заснованого у 1974 році порту "Южний". Порт "Южний" був відомий як "Григоріївський" до 1978 року і як порт "Южне" з 1978 року до 17 квітня 2019 року, коли порт був перейменований з російського на українське слово "Південний".[42][89][91]

Незаконна фінансова підтримка Вотергейтського фонду Ніксона

[ред. | ред. код]

Політично Хаммер був демократом; але, згідно зі спогадами його адвоката Луї Нізера, він також був одним із «багатьох керівників, які внесли внески в обидві політичні партії [і] не воліли розголошувати свої подвійні таланти». У 1972 році «під тиском» з різних джерел Хаммер пожертвував незвичайну суму на другу кампанію Ніксона: «Він хотів, щоб його значний внесок у Ніксона був анонімним, оскільки він сам був демократом».[92] Хаммер анонімно пожертвував 46 000 доларів на підтримку Ніксона до того, як 7 квітня 1972 року набрав чинності закон 1971 року, який забороняв політичні внески як анонімно, так і через іншу особу.[93] Пізніше, у вересні 1972 року, Арманд Хаммер зробив додаткові три незаконні внески на загальну суму 54 000 доларів США до Вотергейтського фонду республіканця Річарда Ніксона через друзів колишнього губернатора Монтани Тіма Бебкока, який був віце-президентом Хаммера Occidental Petroleum,[78] після чого обидва Хаммер і Бебкок визнали себе винними у звинуваченнях у незаконних внесках. [93][94][95] Хаммер отримав умовний термін і штраф у розмірі 3000 доларів.[92] У серпні 1989 року президент США Джордж Буш-молодший помилував Хаммера за незаконні внески на користь переобрання Ніксона в 1972 році.[93][50]

Асоціація з родиною Гор

[ред. | ред. код]

В інтерв'ю 2003 року з Олексієм Митрофановим сім'ї Хаммер і Гор помилково розміщуються близько одна до одної в Європі.[96][97] Вугільні інтереси Occidental протягом багатьох років представляв, зокрема, адвокат і колишній сенатор США Альберт Гор-старший. Гор, який мав давню тісну дружбу з Хаммером, очолив дочірню компанію Island Creek Coal Company після його поразки на виборах до Сенату в листопаді 1970 року.[61][98] Значна частина видобутку вугілля і фосфатів Occidental здійснювалася в Теннессі, штаті, який Гор представляв у Сенаті, і Гор володів акціями компанії.(Occidental володіла великими запасами фосфатів поблизу Джексонвілл, штат Флорида).[82] Колишній віце-президент Альберт Гор-молодший отримав багато критики від екологів, коли акції перейшли у спадок після смерті Гора-старшого, а Гор-молодший був сином і спадкоємцем.[99][100] Гор-молодший не мав контролю над акціями, які врешті-решт були продані після закриття маєтку.[101][102]

Хаммер дуже любив Гора-молодшого, і в 1984 році під керівництвом Хаммера Гор-молодший домагався посади в Сенаті штату Теннессі, яку раніше займав Говард Бейкер. Хаммер нібито пообіцяв Гору-старшому, що зможе зробити його сина президентом США. Саме завдяки заохоченню та підтримці Хаммера Гор-молодший домагався висунення в президенти від Демократичної партії в 1988 році.[103][104]

Частка в Arm & Hammer

[ред. | ред. код]

У 1980-х роках Хаммер володів значною кількістю акцій Church & Dwight, компанії, яка виробляє продукцію Arm & Hammer (це бренд споживчих товарів на основі харчової соди , який продає Church & Dwight, великий американський виробник товарів для дому); він також був членом ради директорів. Однак назва бренду компанії Arm & Hammer походить не від Армана Хаммера. Його використовували за 31 рік до народження Хаммера. [105] Хоча Hammer and Occidental заявили, що інвестиція Church & Dwight була випадковим збігом, Hammer визнав, що раніше намагався купити бренд Arm & Hammer, оскільки його часто запитували про це. [106][107]

Президентська комісія з питань раку

[ред. | ред. код]

У 1981 році президент США Рональд Рейган призначив Хаммера членом Президентської комісії з питань раку, яка складалася з трьох членів, і пізніше він був головою комісії з 1984 по 1989 рік.[108][109][110] Як голова комісії, він оголосив кампанію зі збору 1 мільярда доларів на рік для боротьби з раком. [111]

Інші види діяльності та заняття

[ред. | ред. код]

Він був колекціонером картин імпресіоністів і постімпресіоністів. Його особиста пожертва формує основу постійної колекції Музею Гаммера який є філією університету Каліфорнії в Лос-Анджелесі, Каліфорнія. Разом з братом Віктором був власником галереї "Hammer Galleries" у Нью-Йорку.[112][113][114] У 1971 році Гаммер придбав Knoedler, найстарішу художню галерею в Америці.[115] Гаммер найняв історика мистецтва Джона Річардсона на посаду директора Knoedler.[116] Пізніше Річардсон написав про нього невтішний портрет.[117]

Знак поля для гольфу Armand Hammer у парку Голмбі в Голмбі-Гіллз, Лос-Анджелес

Гаммер був філантропом, підтримуючи справи, пов'язані з освітою, медициною та мистецтвом. Серед його спадщини - Об'єднаний світовий коледж американського Заходу ім. Арманда Гаммера (тепер він має загальну назву UWC-USA, що є частиною Коледжі об'єднаного світу). Разом зі своїми друзями Гаррі та Розою Стриґлерами він також підтримував кілька єврейських фондів, зокрема ті, що пов'язані з Голокостом.

Хаммер мріяв про Нобелівську премію миру, і його неодноразово номінували на неї, в тому числі Менахем Бегін,[118] але так і не отримав її.

Завдяки своїм тривалим комерційним і особистим контактам з Радянським Союзом Хаммер і його компанія були одними з головних учасників розширення американсько-радянських торговельних відносин, які супроводжували епоху розрядки в 1970-х роках. Недарма радянського посередництва компанія, що базується в Нью-Йорку — Amtorg, називалася також багатьма в той час "Молотом молота". З 1977 по 1984 роки Хаммер обіймав посаду віце-голови Торговельно-економічної ради США-СРСР. Рада мала офіси в Нью-Йорку за адресою 805 Third Avenue та в Москві за адресою Набережна Шевченка.

Колишня московська штаб-квартира Американо-радянської торгово-економічної ради на набережній Тараса Шевченка

У 1970 році він заснував онкологічний центр при Інституті Солка в Ла-Хойя, штат Каліфорнія, а в 1976 році він відкрив Центр медичних наук при Колумбійському університеті в Нью-Йорку. Центр наук про здоров’я Джуліуса та Арманда Хаммерів, де розміщено відділ мікробіології та імунології разом із бібліотекою медичних наук Август К. Лонг (Augustus C. Long Health Sciences Library).

У 1981 Фонд Арманда Гаммера придбав готель «Замок Монтесума» та прилеглі території для того, щоб створити коледж, який повинен був увійти у мережу міжнародних освітніх навчальних закладів «Коледжі об'єднаного світу». Придбані приміщення були відремонтовані і 1982 року Західноамериканський коледж об'єднаного світу Арманда Гаммера було урочисто відкрито за участі Його Величності Чарльза, принца Уельського — президента Коледжів об'єднаного світу.

Міжнародний центр Девіса на кампусі Об’єднаного світового коледжу Арманда Хаммера в Монтесумі

У 1982 році в Монтесумі, Нью-Мексико, Хаммер відкрив Коледж американського Заходу для об'єднаного світу „Арманд Хаммер“ (Armand Hammer United World College of the American West).

Хаммер виступив гостем в епізоді «Шоу Косбі» 1988 року (як дідусь друга Тео Хакстейбла, який хворів на рак), сказавши, що ліки від раку неминучі.[119]

Hammer очолював Occidental у 1988 році, коли на його нафтовій платформі Piper Alpha стався вибух, убивши 167 людей. Звіт Каллена висвітлив недоліки в багатьох сферах платформи.

Через близькість до майбутнього Чарльза III, тодішнього принца Уельського, його образно називали хрещеним батьком одного з дітей принца.[120][121] Повідомлялося, що Чарльз мав намір зробити Хаммера хрещеним батьком принца Вільяма, але був змушений відмовитися від цих планів, оскільки принцесі Діані ця ідея не сподобалася.[122] У 1980-х роках Хаммер надав потужну фінансову підтримку проектам принца Чарльза у розмірі майже 40 мільйонів фунтів стерлінгів та безкоштовне користування літаком Boeing 727 компанії Хаммера.[123]

Станом на 2016 рік про нього написано шість біографій: 1975 року (Консідін, авторизована біографія), 1985 року (Брайсон, книга для журнального столика), Вайнберг 1989 року, Блюмей 1992 року, Епштейн 1996 року та Алеф 2009 року; а також дві автобіографії (1932 року та бестселер 1987 року). Його мистецька колекція "Колекція Арманда Гаммера: Чотири століття шедеврів", опублікована Фондом Арманда Гаммера у кількох виданнях, зрештою стала "П'ять століть шедеврів", іноді спільно з музеями, де виставлялася колекція, а його філантропічні проекти були предметом численних публікацій.

На його честь названо астероїд 3376 Армандгаммер.[124]

Нагороди

[ред. | ред. код]

У 1978 році Хаммер, як негромадянин Радянського Союзу, отримав орден Радянського Союзу від Леоніда Брежнєва за його рішучу підтримку як міжнародного робітничого та комуністичного руху, так і потреб Радянського Союзу.[60][120] До моменту смерті Хаммер отримав інші нагороди, зокрема:

  • Премія «Золота пластина» Американської академії досягнень (1978)[125]
  • США: Національна медаль мистецтв (1987)
  • Франція: орден Почесного легіону
  • Італія: великий офіцер ордена « За заслуги перед Італійською Республікою» (1 серпня 1981) [126]
  • Швеція: Королівський орден Полярної зірки
  • Австрія: Лицарський командорський хрест
  • Пакистан: Премія миру Хілал-і-Куайд-Азам
  • Ізраїль: Нагорода за лідерство
  • Венесуела: Орден Андреса Белло
  • Мексика: Премія національного визнання
  • Болгарія: Ювілейна медаль
  • Бельгія: Орден Корони.[120]
  • Премія Джона Джея (1981) від Колумбійського коледжу, його alma mater[127]

Особисте життя

[ред. | ред. код]
кладовищі Меморіального парку Вествуд-Віллідж


Гаммер був середнім із трьох синів. Він підтримував тісні стосунки, в тому числі в бізнесі, зі своїми братами Гаррі та Віктором Гаммерами протягом усього їхнього життя.

Гаммер був у шлюбі тричі. У 1927 році одружився з російською акторкою Ольгою фон Рут (вона ж Ольга Вадіна, ресторанна співачка циганського хору в Ялті), дочкою царського генерала.[15][16] У 1925 році, виступаючи в Ялті, фон Рут познайомилася з Гаммером, з яким одружилася на цивільній церемонії в 1927 році. У них був син Юліан Арманд Гаммер, який народився в Москві в 1928 році. Сім'я покинула Москву в 1930 і оселилася на П'ятій авеню в Манхеттені. У 1943 році Арманд одружився з Анджелою Зевлі. У 1956 році він одружився з багатою вдовою Френсіс Барретт, і вони залишалися в шлюбі до її смерті в 1989 році.[128]

Гаммер мав одного сина, Джуліана Арманда Гаммера, від першої дружини.[129][23]:120 Онук Гаммера — бізнесмен Майкл Арманд Гаммер; його правнук — актор Армі Гаммер.

Помер від раку кісткового мозку в грудні 1990 року у віці 92 років у Лос-Анджелесі. Він похований на цвинтарі Westwood Village Memorial Park Cemetery, через дорогу від штаб-квартири Occidental Petroleum на бульварі Вілшир.

Після смерті виявилося що він банкрут, з боргом у кілька сотень мільйонів. Раніше, коли він розлучався зі своєю першою дружиною, Гаммер розіграв спектакль у високому суді США, що їхній син не його, і на цій підставі отримав розлучення в суді.

Після смерті Гаммера за рекордну ціну в 1994 році був проданий Біллу Гейсу Лестерський кодекс написаний Леонардо да Вінчі, який Гаммер придбав у 1980 році.[130][131]

Друга дружина Гаммера була з багатої впливової сім'ї, близької до Франкліна Рузвельта. Коли президентом став Трумен, Гаммер побоюючись арешту за незаконні дії і за загрозу національній безпеці США, він поступив аналогічно — одружився втретє.

Див.також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б Encyclopædia Britannica
  3. ↑ а б RKDartists
  4. ↑ The Fine Art Archive — 2003.
  5. ↑ Зведений список імен діячів мистецтва — 2018.
  6. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  7. ↑ Blumenthal R. Armand Hammer's Maze of Skulduggery // The New York Times / J. Kahn — Manhattan: New York Times Company, A. G. Sulzberger, 1996. — ISSN 0362-4331; 1553-8095; 1542-667X
  8. ↑ https://www.latimes.com/archives/la-xpm-1990-11-25-ca-7553-story.html
  9. ↑ Epstein, 1996, с. 9.
  10. ↑ Lenin's capitalist friend. The Economist. № 6558. London. 3 травня 1969. с. 76.
  11. ↑ Deal-maker Armand Hammer Moscow's capitalist comrade. Christian Science Monitor. 3 липня 1980. ISSN 0882-7729. Архів оригіналу за 19 січня 2021. Процитовано 7 листопада 2021.
  12. ↑ Hammer. highbeam.com. Архів оригіналу за 22 жовтня 2012.
  13. ↑ Epstein, 1996, с. 34.
  14. ↑ Bradford Matsen (2011). Death and Oil: The True Story of the Piper Alpha Disaster on the North Sea. Pantheon Books. с. 47. ISBN 9780307378811.
  15. ↑ а б Considine, Bob (1975). The remarkable life of Dr. Armand Hammer. Harper & Row. с. 75. ISBN 0-06-010836-3.
  16. ↑ а б Reaches Into Her Gypsy Songbag For Tunes To Give To Posterity. Meriden Daily Journal. 6 березня 1934. Архів оригіналу за 4 лютого 2021. Процитовано 18 травня 2011.
  17. ↑ Epstein, 1996, с. 40—41.
  18. ↑ а б Epstein, 1996, с. 40.
  19. ↑ Epstein, 1996, с. 41.
  20. ↑ а б Epstein, 1996, с. 42.
  21. ↑ а б Ludwig Christian Alexander Karl Martens - Людвиг Карлович Мартенс [Ludwig Christian Alexander Karl Martens - Ludwig Karlovich Martens]. pseudology.org (рос.). Архів оригіналу за 20 червня 2021. Процитовано 13 серпня 2021.
  22. ↑ Epstein, 1996, с. 35.
  23. ↑ а б в г д Steve Weinberg (1990). Armand Hammer, The Untold Story. Random House Value Publishing. ISBN 9780517062821.
  24. ↑ а б в г д е Bradford Matsen (2011). Death and Oil: The True Story of the Piper Alpha Disaster on the North Sea. Pantheon Books. ISBN 9780307378811.
  25. ↑ а б John N. Ingham (1983). Biographical Dictionary of American Business Leaders. Т. 2. Greenwood Publishing Group, Incorporated.
  26. ↑ Katherine A.S. Siegel (1996). Loans and Legitimacy: The Evolution of Soviet-American Relations, 1919–1933. University Press of Kentucky.
  27. ↑ Beverly Gage (2008). The Day Wall Street Exploded: A Story of America in Its First Age of Terror. Oxford Press.
  28. ↑ Nigel West (2007). Historical Dictionary of Cold War Counterintelligence. Scarecrow Press, Inc.
  29. ↑ а б в Joseph E. Persico (13 жовтня 1996). The Last Tycoon. The New York Times. Архів оригіналу за 20 листопада 2016. Процитовано 5 лютого 2017.
  30. ↑ Rachel Verdon (2012). Murder by Madness 9/11: The Government & the Goon Squad. CreateSpace Publishing.
  31. ↑ Edward Jay Epstein. Dossier: The Secret History of Armand Hammer. Архів оригіналу за 16 березня 2015.
  32. ↑ а б Epstein, 1996, с. 42—43.
  33. ↑ Epstein, 1996, с. 43.
  34. ↑ The Riddle of Armand Hammer. The New York Times (амер.). 29 листопада 1981. ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 17 грудня 2021. Процитовано 2 травня 2022.
  35. ↑ Columbia College today. New York: Office of Alumni Affairs and Development, Columbia College, Columbia University. 1988.
  36. ↑ Epstein, 1996, с. 45.
  37. ↑ Epstein, 1996, с. 48, 50.
  38. ↑ Epstein, 1996, с. 48.
  39. ↑ а б Persico, Joseph E. (13 жовтня 1996). The Last Tycoon. The New York Times. Архів оригіналу за 15 серпня 2021. Процитовано 13 серпня 2021.
  40. ↑ Epstein, 1996, с. 249—258.
  41. ↑ Epstein, 1996, с. 257.
  42. ↑ а б в г Самый-самый порт Пивденный: от Хаммера до наших дней [The most-most port of Pivdenny: from Hammer to the present day]. "Юкрейниан Шиппинг Мегазин" (USM) website (рос.). 11 червня 2021. Архів оригіналу за 19 серпня 2021. Процитовано 17 серпня 2021.
  43. ↑ а б в Deal-maker Armand Hammer Moscow's capitalist comrade. Christian Science Monitor. 3 липня 1980. ISSN 0882-7729. Процитовано 28 січня 2022.
  44. ↑ Flanigan, James (7 грудня 1988). Soviets Failing a Lesson Taught by Henry Ford. Los Angeles Times (амер.). Процитовано 28 січня 2022.
  45. ↑ Deal-maker Armand Hammer Moscow's capitalist comrade. Christian Science Monitor. 3 липня 1980. ISSN 0882-7729. Архів оригіналу за 19 січня 2021. Процитовано 7 листопада 2021.
  46. ↑ THE RIDDLE OF ARMAND HAMMER. The New York Times (амер.). 29 листопада 1981. ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 17 грудня 2021. Процитовано 7 листопада 2021.
  47. ↑ Barmine, Alexander (1945). One Who Survived. New York: G.P. Putnam's Sons. с. 331.
  48. ↑ Barmine, Alexander (1945). One Who Survived. New York: G.P. Putnam's Sons. с. 157.
  49. ↑ Barmine, Alexander (1945). One Who Survived. New York: G.P. Putnam's Sons. с. 158.
  50. ↑ а б Andrews, Robert M. (15 серпня 1989). Armand Hammer, Elated Over Bush Pardon, Usually Gets What He Wants. APnews.com. Associated Press. Архів оригіналу за 1 серпня 2022. Процитовано 13 серпня 2021.
  51. ↑ Faberge Eggs - the fate of the eggs. PBS.org. Архів оригіналу за 25 травня 2012. Процитовано 9 листопада 2021.
  52. ↑ а б в Faberge show exposes market in fakes. UPI (англ.). Архів оригіналу за 8 листопада 2021. Процитовано 9 листопада 2021.
  53. ↑ Blumenthal, Ralph (14 жовтня 1996). Armand Hammer's Maze of Skulduggery. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 6 жовтня 2018. Процитовано 9 листопада 2021.
  54. ↑ Epstein, 1996, с. 138.
  55. ↑ What's New on the Corporate Bookshelf. The New York Times. 31 липня 1983. Архів оригіналу за 27 липня 2018. Процитовано 27 липня 2018.
  56. ↑ A Virtual Spy: DOSSIER: The Secret History of Armand Hammer. By Edward J. Epstein (Random House, 1996, 418 pp.). Los Angeles Times. 27 жовтня 1996. Архів оригіналу за 17 грудня 2014. Процитовано 28 жовтня 2014.
  57. ↑ а б UNITED DISTILLERS (OF AMERICA), LTD. v. COMMISSIONER. leagle.com. 9 березня 1959. Архів оригіналу за 1 серпня 2022. Процитовано 13 серпня 2021.
  58. ↑ Army Pushes Bomber Crash Investigation: 5 of 13 Dead Remain Unidentified as Empire State Bldg. Reopens. Brooklyn Eagle. 30 липня 1945. с. 1—2. Архів оригіналу за 15 серпня 2021. Процитовано 30 липня 2021.
  59. ↑ Fenton, James (14 березня 2008). Restoration and removal: James Fenton on moving rooms around the world. The Guardian. Архів оригіналу за 15 серпня 2021. Процитовано 13 серпня 2021.
  60. ↑ а б Hastedt, Glenn P., ред. (2011). Spies, Wiretaps, and Secret Operations; An Encyclopedia of American Espionage: Hammer, Armand (May 21, 1898–December 10, 1990). ABC-Clio. с. 354—355. ISBN 978-1851098088.
  61. ↑ а б Epstein, 1996, с. 233.
  62. ↑ Canby, Thomas Y. (February 1981). Synfuels: Fill 'er up! With what?. National Geographic (special report on energy): 80.
  63. ↑ Occidental-Libya Exploration Pact Set. The New York Times (амер.). 8 лютого 1974. ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 11 жовтня 2022. Процитовано 3 лютого 2022.
  64. ↑ Higginbotham, Adam (4 лютого 2020). Midnight in Chernobyl : the untold story of the world's greatest nuclear disaster (вид. First Simon & Schuster trade paperback). New York, NY. ISBN 978-1-5011-3463-0. OCLC 1105942734. Архів оригіналу за 1 серпня 2022. Процитовано 17 жовтня 2020.
  65. ↑ Yergin, Daniel. "The Prize, page 557. Simon & Schuster, 1991
  66. ↑ Epstein, 1996, с. 265—268.
  67. ↑ Ольбик, Александр Степанович (Olbik, Alexander Stepanovich) (13 жовтня 2011). БЫЛ ЛИ АРМАНД ХАММЕР АГЕНТОМ КГБ? [WAS ARMAND HAMMER A KGB AGENT?] (рос.). Архів оригіналу за 15 серпня 2021. Процитовано 13 серпня 2021. The article is near the end of the list of excerpts from the 2006 book Ностальгические хроники (Nostalgic Chronicles) by Александр Степанович Ольбик (Alexander Stepanovich Olbik).
  68. ↑ Париж Хемингуэя и не только... [Hemingway's Paris and more ...]. Форумы inFrance - Франция по-русски website. 2009. с. 17. Архів оригіналу за 15 серпня 2021. Процитовано 13 серпня 2021. See the entry at 11/15/2009, 10:42 pm by Camilio at the bottom of the page.
  69. ↑ а б Epstein, 1996, с. 266.
  70. ↑ а б Demont, John (13 листопада 1989). Forging a Really Big Deal: A Tycoon's Son Makes His Mark. Maclean's. Архів оригіналу за 26 листопада 2020. Процитовано 17 серпня 2021.
  71. ↑ Epstein, 1996, с. 263—265.
  72. ↑ Chisholm, Patricia; Newman, Peter C. (13 листопада 1989). To Russia with Cash. Maclean's. Архів оригіналу за 24 листопада 2020. Процитовано 17 серпня 2021.
  73. ↑ Epstein, 1996, с. 271—273.
  74. ↑ Epstein, 1996, с. 273.
  75. ↑ World Trade Center Set To Expand. The Moscow Times (англ.). 17 травня 2005. Архів оригіналу за 3 серпня 2022. Процитовано 3 серпня 2022.
  76. ↑ Epstein, 1996, с. 268.
  77. ↑ Epstein, 1996, с. 266—267.
  78. ↑ а б в Epstein, 1996, с. 270.
  79. ↑ Epstein, 1996, с. 270—271.
  80. ↑ Epstein, 1996, с. 267—276.
  81. ↑ Epstein, 1996, с. 267.
  82. ↑ а б Cristy, Matt (31 березня 1997). Phosphate treasure draws little interest. Jacksonville Business Journal. Jacksonville, Florida. Архів оригіналу за 7 листопада 2002. Процитовано 17 серпня 2021.
  83. ↑ Smith, Hedrick (29 червня 1974). OCCIDENTAL SIGNS DEAL WITH SOVIET. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 6 грудня 2021.
  84. ↑ THE RIDDLE OF ARMAND HAMMER. The New York Times (амер.). 29 листопада 1981. ISSN 0362-4331. Процитовано 6 грудня 2021.
  85. ↑ а б Rich, Spencer (4 жовтня 1979). Soviets Dumping Ammonia, ITC Says. Washington Post (амер.). ISSN 0190-8286. Процитовано 7 грудня 2021.
  86. ↑ Володимир Лановий. Український бізнес – афера століття. Чому олігархічні імперії приречені на стагнацію.//Тиждень, 17 жовтня, 2012. Архів оригіналу за 1 жовтня 2018. Процитовано 1 жовтня 2018.
  87. ↑ Надежное наследство Хаммера
  88. ↑ Aerial view of the Port of Pivdenny. USM.media. 11 червня 2021. Архів оригіналу за 19 серпня 2021. Процитовано 19 серпня 2021. This picture is from the article Самый-самый порт Пивденный: от Хаммера до наших дней (The most-most port of Pivdenny: from Hammer to the present day) in the Ukrainian Shipping Magazine (USM).
  89. ↑ а б Мячина, Анна (Myachina, Anna) (17 жовтня 2015). 10 интересных фактов о порте "Южный" [10 interesting facts about the port "Yuzhny"]. Одесская жизнь (odessa1.com) (рос.). Архів оригіналу за 19 серпня 2021. Процитовано 19 серпня 2021.
  90. ↑ Hammer Exhibit Opens at Odessa Fine Art Museum. Los Angeles Times. 3 вересня 1986. Архів оригіналу за 19 серпня 2021. Процитовано 17 серпня 2021.
  91. ↑ Уряд змінив назву одеського порту "Южний" [The government changed the name of the Odessa port "Southern"]. Українська правда (pravda.com) (укр.). 17 квітня 2019. Архів оригіналу за 17 квітня 2019. Процитовано 19 серпня 2021.
  92. ↑ а б Nizer, Lois (1978). Reflections without Mirrors. Doubleday. с. 432. ISBN 9780385126700.
  93. ↑ а б в Rampe, David (15 серпня 1989). Armand Hammer Pardoned by Bush. The New York Times. Архів оригіналу за 14 березня 2021. Процитовано 13 серпня 2021.
  94. ↑ Ripley, Anthony (11 грудня 1974). Guilt Admitted by a Nixon Donor. The New York Times. Архів оригіналу за 15 серпня 2021. Процитовано 13 серпня 2021.
  95. ↑ Oelsner, Lesley (2 жовтня 1975). Hammer Enters Plea In Nixon Fund Case. The New York Times. Архів оригіналу за 15 серпня 2021. Процитовано 13 серпня 2021.
  96. ↑ АРХИПОВ, Андрей (ARKHIPOV, Andrey) (8 липня 2003). Альберт Гор и его семья много лет служили СССР [Albert Gore and his family served the USSR for many years]. "Стрингер" (stringer-agency.ru) (рос.). Архів оригіналу за 6 серпня 2003. Процитовано 21 серпня 2021.
  97. ↑ Reitwiesner, William Addams. Ancestry of Al Gore. wargs.com. Архів оригіналу за 23 жовтня 2018. Процитовано 21 серпня 2021.
  98. ↑ Babcock, Charles R. (15 серпня 1992). Gore Getting $20,000 a Year for Mineral Rights on Farm. the Washington Post. Архів оригіналу за 10 листопада 2021. Процитовано 21 серпня 2021.
  99. ↑ Gore's Oil Money. The Nation. Архів оригіналу за 1 липня 2009. Процитовано 20 жовтня 2007.
  100. ↑ Frantz, Douglas (19 березня 2000). THE 2000 CAMPAIGN: THE VICE PRESIDENT; Gore Family's Ties to Oil Company Magnate Reap Big Rewards, and a Few Problems. The New York Times. Архів оригіналу за 24 лютого 2018. Процитовано 20 жовтня 2007.
  101. ↑ Campaigner's finances Where the presidential hopefuls have invested their fortunes may reveal something about the character of each. The Boston Globe. Архів оригіналу за 15 жовтня 2007. Процитовано 20 жовтня 2007.
  102. ↑ Gore may be flawed, but message is sincere. USA Today. 16 серпня 2006. Архів оригіналу за 3 квітня 2007. Процитовано 20 жовтня 2007.
  103. ↑ Epstein, 1996.
  104. ↑ Neil Lyndon (1987). Hammer. Like his father before him, Al Gore Jr.'s political career was lavishly sponsored by Hammer from the moment it began until Hammer died, only two years before Gore Clinton race for the White House in 1992.
  105. ↑ The Straight Dope: Did tycoon Armand Hammer have anything to do with Arm & Hammer baking soda?. straightdope.com. 21 травня 1982. Архів оригіналу за 18 серпня 2020. Процитовано 14 грудня 2009.
  106. ↑ Armand Hammer buys into Arm & Hammer. UPI (англ.). Архів оригіналу за 14 січня 2021. Процитовано 8 серпня 2020.
  107. ↑ Armand Hammer to Own Pinch of Arm & Hammer. The Washington Post. 23 вересня 1986. Архів оригіналу за 6 листопада 2020. Процитовано 8 серпня 2020.
  108. ↑ Appointment of Armand Hammer as a Member of the President's Cancer Panel, and Designation as Chairman. presidency.ucsb.edu. The American Presidency Project, University of California, Santa Barbara. Архів оригіналу за 21 січня 2021. Процитовано 8 серпня 2020.
  109. ↑ Designation of Armand Hammer To Be Chairman of the President's Cancer Panel. presidency.ucsb.edu. The American Presidency Project, University of California, Santa Barbara. Архів оригіналу за 2 листопада 2020. Процитовано 8 серпня 2020.
  110. ↑ Ap (24 червня 1984). Cancer Panel Chief Named. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 31 жовтня 2020. Процитовано 8 серпня 2020.
  111. ↑ Kolata, Gina (2 березня 1988). Hammer Begins a Drive to Raise $1 Billion a Year to Fight Cancer. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 1 листопада 2020. Процитовано 8 серпня 2020.
  112. ↑ The Armand Hammer Collection. UCLA. Архів оригіналу за 3 липня 2008. Процитовано 27 вересня 2008.
  113. ↑ Hammer Icons. Time. 16 серпня 1937. Архів оригіналу за 17 вересня 2008. Процитовано 27 вересня 2008.
  114. ↑ Landi, Ann (1 грудня 1996). 150 Years of Helping Shape a Nation's Taste. The New York Times. Архів оригіналу за 19 серпня 2016. Процитовано 5 лютого 2017.
  115. ↑ Knoedler Kasmin Limited Records. oac.cdlib.org. Процитовано 7 листопада 2023.
  116. ↑ John Richardson's "Sacred monsters, sacred masters", a vision of the idiosyncratic personalities that left their mark on the art world. The Art Newspaper - International art news and events. 30 червня 2002. Процитовано 7 листопада 2023.
  117. ↑ Donald Woutat (7 червня 1987). The Unfinished Business of Armand Hammer; After A Lifetime in the Public Eye, He Still Worries About His Place in History. Los Angeles Times Magazine. с. 8.
  118. ↑ O'Connor, John J. (21 січня 1988). TV Reviews; An Update On 'The Cosby Show'. The New York Times. Архів оригіналу за 31 травня 2013. Процитовано 31 березня 2010.
  119. ↑ а б в Epstein, 1996, с. 8.
  120. ↑ Why Is Princess Diana In The New 'House Of Hammer' Doc About Armie Hammer?. Bustle (англ.). 2 вересня 2022. Процитовано 14 березня 2023.
  121. ↑ Holden, Anthony (8 березня 2003). Bad heir day. The Guardian. Архів оригіналу за 15 серпня 2021. Процитовано 13 серпня 2021.
  122. ↑ It's time to clean up your act Charles. The Herald. Glasgow. 10 березня 2003. Архів оригіналу за 15 серпня 2021. Процитовано 13 серпня 2021.
  123. ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.
  124. ↑ Golden Plate Awardees of the American Academy of Achievement. achievement.org. American Academy of Achievement. Архів оригіналу за 15 грудня 2016. Процитовано 1 серпня 2020.
  125. ↑ Hammer, Dott. Armand. quirinale.it (італ.). Процитовано 27 листопада 2022.
  126. ↑ John Jay Awards. Columbia College Alumni Association (англ.). 14 грудня 2016. Архів оригіналу за 26 грудня 2018. Процитовано 2 травня 2022.
  127. ↑ Peter Flint (19 грудня 1989). Frances Hammer, A Painter, Was 87; Wife of Industrialist. The New York Times.
  128. ↑ Miss Mobley Has Nuptials In Oklahoma. The New York Times. 13 січня 1985. Архів оригіналу за 26 березня 2010. Процитовано 31 березня 2010.
  129. ↑ Richard, Paul (17 січня 1981). Leonardo's 'Codex': Pages From the Master. Washington Post. Архів оригіналу за 27 серпня 2017. Процитовано 16 квітня 2024. {{cite web}}: Недійсний |мертвий-url=dead (довідка) (англ.)
  130. ↑ [https://www.nytimes.com/1994/11/12/us/leonardo-notebook-sells-for-30.8-million.html Leonardo Notebook Sells for $30.8 Million. Carol Vogel| The New York Times | 1994-11-12

Посилання

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Віталій Абліцов «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.


Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Арманд_Гаммер&oldid=43523296