Аріель Дорфман

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Дорфман.
Аріель Дорфман
Ім'я при народженніісп. Vladimiro Ariel Dorfman
Народився6 травня 1942(1942-05-06) (82 роки)
Буенос-Айрес
ГромадянствоАргентина Аргентина
Діяльністьпоезія, переклад, проза
Alma materУніверситет Каліфорнії (Берклі) і Adolfo Ibáñez Universityd
ЗакладДюкський університет, Амстердамський університет і Чилійський університет
Роки активності1968 — тепер. час
ЧленствоАмериканська академія мистецтв і наук
У шлюбі зAngélica Malinarichd
Сайт: arieldorfman.com
CMNS: Аріель Дорфман у Вікісховищі

Володимиро Аріель Дорфман (6 травня 1942 року) — аргентинський, чилійський американець[1] романіст, драматург, есеїст. Громадянин США з 2004 року. З 1985 року — професор літератури та латиноамериканських студій в університеті Дюка в Дарем, штат Північна Кароліна .

Біографія

[ред. | ред. код]

Аріель Дорфман народився в Буенос-Айресі 6 травня 1942 року в родині Адольфа Дорфмана. Батько Аріеля народився в Одесі (тоді Російська імперія) в заможній єврейській родині[2] і був видатним аргентинським професором економіки. Мати, Фанні Зелікович Дорфман, бесарабського єврейського походження з Кишинева.[3][4] Незабаром після народження Аріеля вони переїхали до США. У 1954 році переїхали до Чилі. Аріель Дорфман відвідував університет. Згодом працював професором університету Чилі. Дорфман повинен був працювати в нічну зміну в президентському палаці Ла Монеда ввечері перед переворотом Піночета, але він змінив свою зміну зі Клаудіо Джімено, не знаючи, що має бути. Вимушений покинути Чилі в 1973 році після перевороту генерала Аугусто Піночета. Дорфман продовжував жити в Парижі, Амстердамі та Вашингтоні, округ Колумбія, з 1985 р. Викладав в університеті Дюка.Він одружився з Анжелікою Малінаріч у 1966 році і став громадянином Чилі в 1967 році. З 1968 по 1969 рік він навчався в аспірантурі Каліфорнійського університету в Берклі, а потім повернувся до Чилі.

У 1990 році він та його дружина Анжеліка розділили свій час між Сантьяго та США.

Кар'єра

[ред. | ред. код]

З 1970 по 1973 рік Дорфман виконував функції культурного радника президента Сальвадора Алленде. За цей час він підготував з Арманом Маттелартом критику культурного імперіалізму Північної Америки «Як читати Дональда Дака».

Дорфман був членом групи 88, групи підписників суперечливої реклами в «Хроніці», студентській газеті герцога[5][6] під час справи герцога Лакросса .

Дорфман детально розповідає про своє життя вигнанців та про культурне життя у своєму спогаді «Напрямок на південь, дивлячись на північ», про що говорили Елі Візель, Надін Гордімер, Томас Кенелі та інші.  

Літературна творчість

[ред. | ред. код]
Дорфман у 2007 році

Його найвідоміша п’єса «Смерть і діва» описує зустріч колишньої жертви катувань з чоловіком, який, на її думку, мучив її. За драмою був знятий фільм у 1994 році Романом Полански в головних ролях Сигурні Вівер та Бен Кінгслі. Дорфман визначив "різкий, болісний чилійський перехід до демократії».[7] Вистава отримала відродження в сезоні 2011–2012 років у театрі Гарольда Пінтера в лондонському Вест-Енді.

Його теза про абсурд у п’єсах Гарольда Пінтера була опублікована іспанською мовою як El absurdo entre cuatro paredes: el teatro de Harold Pinter (Абсурд у чотирьох стінах: театр Гарольда Пінтера) редакції Universitaria, в Сантьяго, Чилі, в 1968 році (124 сторінки). [8] Пізніше Пінтер став особистим другом, а також впливав на роботу Дорфмана і його політичне мислення.

Критик Піночета, він багато писав про справу про екстрадицію генерала для іспанської газети «Ель Паїс» та інших публікацій, а також у книзі «Екзорсинговий терор: Неймовірна нескінченна судова розправа».

Твори Дорфмана перекладено більш ніж 40 мовами та виконано у 100 країнах. Він — лауреат премії «Судамерікана». У 1996 році разом із сином Родріго він отримав нагороду за найкращу телевізійну драму в Британії для в'язнів у часі. Його вірші, зібрані в «Останній вальс» в Сантьяго та «У випадку пожежі на чужині», перетворилися на півгодинний фільм, в якому прозвучали голоси Емми Томпсон, Боно, Гарольда Пінтера та інших.

Драма про права людини Дорфмана «Говори правду до влади: Голоси з-за темряви»[9] (заснована на інтерв'ю з правозахисниками, проведеним Керрі Кеннеді Куомо ). Прем’єра драми відбулася в Центрі Кеннеді у Вашингтоні, округ Колумбія, в 2000 році, а згодом вийшла в ефір PBS як частина його серії «Great Performans. У спектаклі знялися Кевін Клайн, Сігурні Вівер, Алек Болдуін та Джон Малкович, серед інших — режисер Грег Мошер.

П'єса Дорфмана «Інша сторона» мала свою світову прем'єру в Новому національному театрі в Токіо в 2004 році. Про Дорфмана розповідає повнометражний документальний фільм «Обіцянка мертвим: Подорож вигнання Аріеля Дорфмана», знятий за його мемуарною книгою «Південь, дивлячись на північ» та режисера Пітера Реймонта. Фільм мав світову прем'єру на Міжнародному кінофестивалі в Торонто 2007 року 8 вересня 2007 року. В листопаді 2007 року Академія кіномистецтв і мистецтв фільм був названий одним із 15 фільмів, який увійшов до списку оскарівських документальних фільмів. 22 січня 2008 року цей список було звужено до п'яти фільмів [10] і «Обіцянка мертвим» не входила до п'яти документальних фільмів, визначених на «Оскар».

За твори письменник був удостоєний премії Лоуелла Томаса. В 2007 році його мюзикл Dancing Shadows був продемонстрований у Сеулі, Корея. Ця співпраця з Еріком Вулфсоном, головним композитором проєкту «Алан Парсонс», отримала п'ять нагород корейських «Тоні». У 2011 році відбулася прем'єра його п'єса "Пургаторіо" іспанської мови в Мадриді, в якій знялися Вігго Мортенсен і Карме Еліас .

На даний момент Дорфман має декілька кінопроєктів із синами Родріго та Хоакіном Дорфманом, включаючи екранізацію свого роману «Терапія Блейка» .

Аріель Дорфман також регулярно пише такі публікації як «Нью-Йорк Таймс», «Вашингтон Пост», «Лос-Анджелес Таймз», «Гардіан» (де у нього розміщений блог), «Ле Монде» та "Л'Уніта».

Він є членом L'Académie Universelle des Cultures у Парижі та Американської академії мистецтв і наук .

Книги

[ред. | ред. код]
  • El absurdo entre cuatro paredes: el teatro de Harold Pinter [Архівовано 11 лютого 2009 у Wayback Machine.] . Сантьяго, Чилі : Редакційний університет, 1968.
  • Як читати Дональда Дака : Імперіалістична ідеологія в коміксі Діснея ( Para leer al Pato Donald, 1971), з Армандом Маттелартом ; тр. Девід Кунцл. Лондон: Міжнародний генерал, 1975 ISBN 0-88477-023-0
  • Повстання кроликів ( La rebelión de los conejos mágicos, 1986), 2001 р.
  • Сильний дощ ( Moros en la costa, 1973), тр. Джордж Шиверс і Дорфман. Колумбія (Лос-Анджелес): Readers International, 1990
  • Вдови ( Viudas, 1981), тр. Стівен Кесслер. New York: Pantheon Books, 1983 ISBN 1-58322-483-1
  • Остання пісня Мануеля Сендеро, ( La última canción de Manuel Sendero, 1982), тр. Джордж Р. Шиверс і Дорфамн. Нью-Йорк: Вікінг, 1987 0140088962
  • Стара одяг імперії. Те, що нам знає самотній рейнджер, Бабар, читацький дайджест та інші помилкові друзі , Книги Пантеона, Нью-Йорк, 1983 (2-е видання 2010) ( Patos, elefantes y héroes: La infancia como subdesarrollo, 1985)
  • Останній вальс у Сантьяго та інші вірші заслання та зникнення ( Pastel de choclo, 1986), тр. Едіт Гроссман і Дорфамн, Нью-Йорк: Вікінг, 1988
  • Туш ( Маскарас, 1988), Нью-Йорк: Вікінг, 1988
  • Мій дім у вогні, новели, тр. Джордж Шиверс і Дорфман; Нью-Йорк: Вікінг, 1990
  • Деякі пишуть у майбутнє: Нариси сучасної художньої літератури Латинської Америки (1991)
  • Смерть і діва ( La muerte y la doncella, 1991), п’єса у трьох діях; Лондон: Нік Херн Книги (Нью-Йорк: Пінгвін Книги, 1992).
  • Конфіденц ( Konfidenz, 1994), Нью-Йорк: Farrar, Straus, and Giroux, 1994
  • Читач, драма, Книги Ніка Ерна, Лондон, 1995
  • Повертаючись на південь, дивлячись на північ: двомовна подорож ( Румбо аль-Сур, десяандо-ель-Норте, 1998), Нью-Йорк: Фаррар, Строс і Жиру, 1999 ISBN 0-14-028253-X
  • Няня та Айсберг ( La Nana y el Iceberg, 1999), Нью-Йорк: Farrar, Straus, and Giroux, 1999
  • Трилогія опору ( Смерть і Діва, Вдови, Читальник ), Нік Ерн Книги Лімітед, 1998
  • Терористичний терор: Неймовірний безперервний процес над Августо Піночетом ( Más allá del miedo: El largo adiós a Pinochet, 2002), Seven Stories Press, 2002 ISBN 1-58322-542-0
  • Терапія Блейка, Seven Stories Press, Нью-Йорк, 2001 ( Терапія )
  • У випадку пожежі на чужині: нові та зібрані вірші з двох мов (2002)
  • Інші вересні, Багато Америк: Вибрані Провокації, 1980–2004 (2004) ( Otros septiembres )
  • Маніфест іншого світу: голоси поза темрявою . Seven Stories Press, 2004
  • Спогади про пустелю: Подорожі по півночі Чилі . National Geographic Books, 2004.
  • Горіння міста (з Хоакін Дорфман) (2006) ISBN 0-375-83204-1
  • Американос: Los pasos de Murieta (2009)
  • Годування мріями: зізнання неприкаяного вигнання (2011)

Документальні фільми

[ред. | ред. код]
  • Montes-Bradley, Eduardo (Director) (1999). Harto The Borges (Feature Documentary). USA: Heritage Film Project, US.
  • Файли Сантьяго, 2011 р. (Інтерв'ю) [художній документальний фільм]

Література

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Ariel Dorfman Home Page. 2016. Архів оригіналу за 6 жовтня 2019. Процитовано 14 серпня 2020.
  2. ↑ Dorfman, Ariel (1998). Heading South, Looking North: A Bilingual Journey. New York: Farrar, Straus and Giroux. с. 18. ISBN 0374168628.
  3. ↑ Ariel Dorfman's Bedroom War. by Jerry Tallmer for thevillager.com. 27 грудня 2005. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 17 липня 2010.
  4. ↑ Ariel Dorfman Interview. by Danny Postel for The Progressive. 13 грудня 1998. Архів оригіналу за 14 листопада 2016. Процитовано 14 серпня 2020.
  5. ↑ What Does a Social Disaster Sound Like? (PDF). African & African American Studies Department, Duke University. Архів оригіналу (PDF) за 25 серпня 2006. Процитовано 19 травня 2017.
  6. ↑ List of Supporters (PDF). African & African American Studies Department, Duke University. Архів оригіналу (PDF) за 15 квітня 2006. Процитовано 16 листопада 2017.
  7. ↑ Berman, Jenifer. "Ariel Dorfman" [Архівовано 2 грудня 2013 у Wayback Machine.]. BOMB Magazine. Winter 1995. Retrieved 25 July 2011.
  8. ↑ Ariel Dorfman, El absurdo entre cuatro paredes: el teatro de Harold Pinter [Архівовано 11 лютого 2009 у Wayback Machine.]. Santiago, Chile: Editorial Universitaria, 1968. WorldCat. OCLC: 1400001. Web. 9 Jan. 2009.
  9. ↑ Archived copy. Архів оригіналу за 28 серпня 2008. Процитовано 25 серпня 2008.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  10. ↑ Shortlist for docu Oscar unveiled. The Hollywood Reporter. 20 листопада 2007. Архів оригіналу за 5 липня 2008. Процитовано 21 грудня 2007.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Аріель_Дорфман