Баррі Шарплесс

Карл Баррі Шарплесс
англ. Karl Barry Sharpless
Народився	28 квітня 1941(1941-04-28) (83 роки) Філадельфія, Пенсільванія, США
Місце проживання	Філадельфія Сан-Дієґо Массачусетс
Країна	США
Діяльність	хімік, викладач університету
Alma mater	Стенфордський університет Гарвардський університет
Галузь	хімія
Заклад	Массачусетський технологічний інститут The Scripps Research Institute[en]
Науковий керівник	Eugene van Tamelend
Членство	Національна академія наук США Американська академія мистецтв і наук AAAS[1]
Відомий завдяки:	стереоселективні реакції, (клік-хімія)
Нагороди	American Chemical Society Award for Creative Work in Synthetic Organic Chemistryd (1983) Грант Ґуґґенгайма (1987) Prelog Medald (1988) Scheele Awardd (1991) премія імені Артура Коупа (1992) Премія століття (1993) King Faisal International Prize in Scienced (1995) премія Гарві (1998) NAS Award in Chemical Sciencesd (2000) Chirality Medald (2000) премія Вольфа з хімії (2001) медаль А. Ф. Коттона (2014) медаль Прістлі (2019) премія Піонерів хіміїd (1988) Roger Adams Award in Organic Chemistryd (1997) Медаль Вільяма Ніколса (2006) Tetrahedron Prized (1993) Sir Derek Barton Gold medald (2022) Thomson Reuters Citation Laureates (2013) премія Ремсенаd (1989) Camille Dreyfus Teacher-Scholar Awardsd медаль Джона Скотта (2001)
Особ. сторінка	K. Barry Sharpless — Curriculum Vitae
Баррі Шарплесс у Вікісховищі

Ба́ррі Шарпле́сс (англ. Barry Sharpless; нар.28 квітня 1941 року, Філадельфія, Пенсільванія, США) — американський вчений-хімік, дворазовий лауреат Нобелівської премії з хімії: у 2001 році він її здобув спільно з Ріоджі Нойорі та Вільямом Ноулзом, у 2022 році — спільно з Каролін Бертоцці та Мортеном Мелдалем^[2].

Народився Баррі Шарплесс в 1941 у Філадельфії (США) в сім'ї лікаря. З 6 до 12 років ходив у Квакерську школу. Не збирався бути вченим і цікавився тільки риболовлею. Батьки відправили його до центральної школи Френдс, а у 1959 р. вирішили визначити в Дартмутський коледж.

Вони хотіли, щоб він став лікарем, проте Шарплесс в коледжі волів займатися органічною хімією. Закінчивши коледж у 1963 році, він продовжив роботу протягом З років в науковій групі молодого асистент-професора Томаса Спенсера, а потім захистив дисертацію (1968 р.) в Станфордському університеті під керівництвом Е. ван Тамелена. Там же відбулося післядисертаційне стажування у професора Дж. Коллмана, яке було продовжене у 1969 р. в Гарвардському університеті у К. Блоха.

Після цього працював з 1970 по 1990 рр. в Массачусетському технологічному інституті (де і став професором), звідки на 3 роки переходив у Станфордський університет (1977–1980). З 1990 року Шарплесс — професор Дослідницького інституту Скріппса, суміщає цю роботу з 1996 року з професорської посадою в Інституті хімічної біології.

У вільний час віддає перевагу риболовлі, а також віндсерфінгу та плаванню.

Основні відкриття, що призвели його до розробки методів хірального окиснення органічних сполук він зробив у 1980-х, під час роботи в Массачусетському технологічному інституті. Термін «хіральність» як асиметрію молекули раніше ввів в постійний ужиток Нобелівський лауреат В. Прелог.

У результаті лабораторного або промислового синтезу з нехіральних молекул зазвичай утворюється суміш енантіомерів. Для отримання одного з енантіомерів, тобто для хірального синтезу, потрібен хіральний вплив. Так, для здійснення окиснення нехіральної молекули в єдиний енантіомер потрібен хіральний каталізатор реакції окиснення.

Перший хіральний каталізатор у реакції відновлення — а саме, гідрогенізації, розробив американський хімік Вільям Ноулз 1968 року. Японський хімік Р. Нойорі розвинув ідеї Ноулза.

Шарплесс застосував подібні ідеї для реакцій окиснення. Окиснення неграничних вуглеводнів у гліколі відбувається під дією оксиду осмію. Застосувавши комплекс цього металу з природною речовиною асиметричної будови — хініном, Шарплесс здійснив хіральний синтез енантіомеру хірального гліколю.

Хіральний каталіз реакції окиснення зробив доступним багато енантіомерів Синтонів — молекул, що використовуються у направленому синтезі. На базі досліджень Шарплесса розроблено багатотоннажний синтез широкої серії хіральних аллільних спиртів — гліцидолу і метилгліцидолу, які своєю чергою, слугують будівельними блоками у виробництві b-блокаторів — лікарських речовин, що використовуються в кардіології.

Ці дослідження привели до нагородження Шарплесса половиною Нобелівської премії 2001 року (другу половину поділили У. Ноулзу і Р. Нойорі) «за його роботу в області хірально каталізованих реакцій окиснення».

Відкриття Шарплесса привели до пошуків нових схем каталітичного синтезу, які реалізує багато дослідних груп в усьому світі. Ці відкриття роблять істотний внесок не тільки в хімію, але і в матеріалознавство, біологію та медицину, відкривають шлях до нових молекул — носіїв ще непояснених і непередбачуваних властивостей молекулярного світу.

• Баррі Шарплесс [Архівовано 2 квітня 2012 у Wayback Machine.] на сайті Нобелівського комітету. (англ.)
• Сторінка дослідницької групи Б. Шарплесса [Архівовано 26 травня 2011 у Wayback Machine.]. (англ.)