Бенджамін Вотьє

Бенджамін Вотьє
фр. Benjamin Vautier[1][2]
При народженні	нім. Marc Louis Benjamin Vautier[1]
Народження	27 квітня 1829(1829-04-27)[1][3][…] або 24 квітня 1829(1829-04-24) Морж, Во, Швейцарія[1][2]
Смерть	25 квітня 1898(1898-04-25)[1][3][…]
	Дюссельдорф, Рейнська провінція, Королівство Пруссія, Німецький Райх[1][2] (пневмонія)
Поховання	Північне кладовище (Дюссельдорф)d[5] і Friedhof Unterrathd[5]
Країна	Швейцарія[1]
Жанр	жанрове малярство
Навчання	Musée Rathd[6] і Дюссельдорфська академія мистецтв[6][1]
Діяльність	художник, викладач університету, ілюстратор, genre painter
Вчитель	Jules Hebertd[6][2], Jean-Léonard Lugardond[6][2], Rudolf Jordand[6][2], Карл Фердинанд Зон[1] і Jacques Alfred van Muydend
Відомі учні	Мігай Мункачі, Carl Sundt-Hansend і Agnes Börjessond
Працівник	Дюссельдорфська академія мистецтв
Член	Шведська королівська академія вільних мистецтв, Malkastend[1], Kunstverein für die Rheinlande und Westfalend і Мюнхенська академія мистецтв
У шлюбі з	Berta Vautierd[1]
Діти	Otto Vautierd[1], Paul Louis Vautierd[1], Clara von Wätjend[1] і Karl Vautierd
Роботи в колекції	Штедель, Museum Kunsthaus Heylshofd, Баварські державні колекції картин, Державні художні зібрання Дрездена, Moravian Gallery in Brnod, Єкатеринбурзький музей образотворчих мистецтв, Ермітаж, Музей фюрера, Building of the Winterthur Museum of Artd, Augustiner Museumd, Музей Вікторії та Альберта, Стара національна галерея, Print Collectiond[7] і Victoria Art Galleryd
Нагороди
Бенджамін Вотьє у Вікісховищі

Марк Луї Бенджамін Вотьє (27 квітня 1829(1829-04-27) або 24 квітня 1829(1829-04-24), Морж, Во — 25 квітня 1898(1898-04-25), Дюссельдорф, Королівство Пруссія) — швейцарський художник, представник анекдотично-розповідного жанрового живопису Дюссельдорфської школи.

Бенджамін Вотьє, син Родольфа Бенжамена Луї Вотьє (1798–1871), кандидата на парафіяльну посаду в Во та вчителя середньої школи, та його дружини Жанни Марі Софі, нар. Шевальє ^[8] народився в Морже на Женевському озері. Юність провів у Новілі в долині Рони, де його батько був призначений пастором. Потім він відвідував середню школу в Лозанні і мав стати пастором. Його талант рано проявився в карикатурах його учня Вотьє. Його батько, хоч і неохоче, дозволив, щоб мистецтво стало його професією. Після короткого перебування в школі малювання художника Жуля Ебера, майстра, який був популярним у той час у Женеві, Вотьє почав навчання там як художник-емальєр у Жака Еме та Шарля Луї Франсуа Глардона. Він відвідував вечірні курси натурного малювання в Академії Musée Rath, а у вільний час малює акварелі та портрети. ^[9] У 1848 році він отримав чотирирічну обов'язкову посаду емальєра; він малював там годинники та брошки. Приблизно через два роки він відмовився від цього трудового контракту за 1200 франків. Через свого друга-торговця картинами Вотьє вступив у контакт з представниками женевського світу мистецтва, такими як Жак Альфред ван Муйден, Франсуа Дідей, Олександр Каламе, Жан-Леонар Лугардон і Джозеф Хорнунг.

У 1850 році Вотьє вступив до Дюссельдорфської художньої академії, навчався під керівництвом Карла Фердинанда Зона, а анатомію та пропорції викладав Генріх Мюке . Проте Вотьє пробув в академії лише вісім місяців, «оскільки уроки під диктатурою Шадова не відповідали ні його таланту, ні його темпераменту». ^[10] Залишивши за власним бажанням академію, він з 1851 року працював приватним учнем у майстерні Рудольфа Жордана ^[11] і водночас працював ілюстратором.

У 1853 році він ненадовго залишив Дюссельдорф і разом з Людвігом Кнаусом подорожував до Шварцвальду та Бернського Оберланду, серед інших місць. У наступні роки він неодноразово їздив у навчальні поїздки до Шварцвальду з Кнаусом, де в Ґутачі вони сформували авангард того, що згодом стане Гутахською колонією художників. Зважаючи на великі успіхи ровесника Кнауса, він вирішив зайнятися цим жанром. Він присвятив себе, зокрема, опису фермерського життя, яке він вивчав у наступні роки в сільській місцевості Бернського Оберланду. У 1856 році він поїхав вчитися в Париж до шведа Карла д'Ункера. Там вони зустріли Кнауса, з яким він ділив студію в Дюссельдорфі.

У 1857 році Беньямін остаточно оселився в Дюссельдорфі. 26. 1 травня 1858 року він одружився з Бертою Ойлер, дочкою дюссельдорфського нотаріуса та політика Йозефа Ойлера, «який разом зі своєю дружиною був важливим рушієм місцевого культурного життя». ^[12] У Дюссельдорфі Вотьє швидко завоював репутацію одного з найважливіших жанрових художників Дюссельдорфської школи живопису . У 1858 році він досяг свого першого гучного успіху з картиною In der Kirche на Мюнхенській виставці. Йому було присвоєно звання королівського професора. Під час його кар’єри іноземні студенти приїздили до Дюссельдорфа навчатися у нього, зокрема чех Квідо Манес, швейцарець Йост Мухейм, угорець Міхалі фон Мункачі, росіянин Микола Дмитрович Дмитрієв-Оренбурзький, норвежці Вінсент Столтенберг Лерхе та Карл Сундт-Хансен, фінський швед Карл Емануель Янссон, а також художниці Марі Хелен Аареструп і Катерина Енгельгарт з Данії та Катерина Федорівна Юнге з Росії.

З 1850 року і до самої смерті він був активним членом асоціації художників Малкастен . Він підтримав розпочаті розіграші творів мистецтва, кошти від яких дозволили придбати постійний будинок клубу, придбати сад Якобі в 1861 році та побудувати будинок Малкастенів, який був урочисто відкритий у 1867 році. Вотьє брав активну участь у подіях, включаючи живі картини, в яких його твори відтворювалися під музичний супровід, ^[13] карнавальних редутів або підготовчу роботу до вистави на Малкастенбюне.

Вотьє був членом ради директорів «Kunstverein für die Rheinlande und Westfalen», який просував Дюссельдорфську школу на місцевому та регіональному рівнях. Був членом Берлінської, Антверпенської, Амстердамської, Віденської та Мюнхенської академій. Його будинок знаходився на Голтштайнштрассе, 29 ^[14].

Протягом трьох десятиліть, шанований, шанований і дуже залицявся як художник, він жив у Дюссельдорфі, поки не помер від пневмонії у віці 69 років. У 1898 році скульптор Карл Янссен створив надмогильний рельєф «Скорботна картина і геній безсмертя, що відганяє смерть» у вигляді хреста, який Фрідріх Шаршмідт назвав у 1902 році «пам'ятником Вотье». ^[15] Могила була розташована на Північному кладовищі Дюссельдорфа, була перепланована в 2004 році дюссельдорфською родиною для власних потреб і перенесена на кладовище Унтерратер ^[16].

Бенджамін Вотьє та Берта Маргарета Луїза Вотье, нар. Ейлер (1837–1886?) мав одну дочку і трьох синів ^[17]:

1. Карл Жозеф Бенджамін Вотьє (1860-після 1910), активний художник у Парижі
2. Клара Антонія Вотьє (1862-1944) ⚭ 1880 ^[18] Герман Ніколаус фон Ветєн (1851-1911), власник садиби, міський радник і таємний урядовий радник у Дюссельдорфі
   1. Отто фон Ветєн (1881-1942), активний художник у Парижі та Дюссельдорфі ⚭ 1914-1921 Марі Лоренсен (1883-1956), художниця
   2. Елізабет Луїза (Ліллі) фон Ветєн (1884–1966) ⚭ 1905 Поль Клемен (1866–1947), історик мистецтва
   3. Герда Агнес фон Ветєн (1886–1965), співачка ⚭ 1. шлюб з Карлом Фрідбергом (1872–1955), піаністом; ⚭ 2. Одруження 1909 Герман Галлер, швейцарський скульптор
   4. Ганс Герман фон Ветєн (1905–1922)
3. Отто Адольф Поль Вотьє (1863–1919), активний художник у Швейцарії ⚭ Луїза Марі Шнель
   1. Отто Вотьє (1893–1918), швейцарський художник ^[19]
   2. Бенджамін Вотьє (1895–1974), швейцарський художник ^[20]
4. Поль Луї Вотьє (1865–1930), купець, колекціонер мистецтва, нумізмат ⚭ 1897 Гледіс Маргеріт Мосс (1874–1963)
   1. Бенджамін Герман Вотье (народився 20 р. серпень 1898 р. у Токіо) ⚭ 1925 Розіна Віва (1899–1983), італійська художниця ^[21]
   2. Макс Фердинанд Вотьє (* 4. липень 1900 р. у Дюссельдорфі) ^[22] ⚭ Жанет Жіро († 1989)
      1. Бен Вотьє (нар. 1935), швейцарсько-французький художник ХХ століття Століття ⚭ 1959 Жаклін Робер; ⚭ 1964 Енні Барікалла
   3. Поль Вотьє (народився 22 р. Липень 1902 року в Токіо) ⚭ 1942 Фріда Марія Бір

• Eduard Daelen. Vautier, Benjamin // Allgemeine Deutsche Biographie. Leipzig, 1908, Band 54, S. 738–741.
• Bettina Baumgärtel: Die Düsseldorfer Malerschule und ihre internationale Ausstrahlung 1819–1918. Band 1. Michael Imhof Verlag, Petersberg 2011, ISBN 978-3-86568-702-9.
• Jacques Longchamp: Marc Louis Benjamin Vautier (der Ältere). Eine Monografie, Michael Imhof Verlag, Petersberg 2015, ISBN 978-3-7319-0291-1. (Übers. d. franz. Ausgabe: Marc Louis Benjamin Vautier (dit l’ancien). Éditions Slatkine, Genève 2015, ISBN 978-2-8321-0692-1) vautier-monographie.ch

• Бенджамін Вотьє німецькою, французькою та італійською // Історичний словник Швейцарії.
• Бібліографія. Бенджамін Вотьє // Німецька національна бібліотека
• Sylvain Bauhofer: Vautier, Marc Louis Benjamin (l’Aîné). In: Sikart
• Goethes „Hermann und Dorothea“ in Illustrationen von Benjamin Vautier
• Benjamin Vautier. kettererkunst.de, abgerufen am 26. Juli 2015
• Benjamin Vautier d. Ä. Stiftung Sammlung Volmer, 2006, abgerufen 26. Juli 2015
• Benjamin Vautier im Internet Archive

1. ↑ ^{а б в г д е ж и к л м н п р} Deutsche Nationalbibliothek Record #118767402 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
   d:Track:Q27302d:Track:Q36578
2. ↑ ^{а б в г д е} Schubring P. Biographisches Jahrbuch und Deutscher Nekrolog / Hrsg.: A. Bettelheim — B. — Vol. 3. — S. 222–223.
   d:Track:Q19142610d:Track:Q64d:Track:Q113794d:Track:Q15428737
3. ↑ ^{а б} Daelen E. Vautier, Benjamin // Allgemeine Deutsche Biographie — L: 1908. — Vol. 54. — S. 738–741.
   d:Track:Q24576635d:Track:Q24256231d:Track:Q2079d:Track:Q1288163d:Track:Q590208
4. ↑ ^{а б} Benjamin (I) Vautier
   d:Track:Q17299517
5. ↑ ^{а б} Funken W. Geschichte der Kunstwerke und kulturellen Zeichen im öffentlichen Raum der Landeshauptstadt — 2012. — Т. 3. — С. 1325. — ISBN 3-8375-0775-0
6. ↑ ^{а б в г д} Thieme U., Becker F., Vollmer H. Thieme-Becker-Vollmer / Hrsg.: U. Thieme, F. Becker, H. Vollmer et al. — E. A. Seemann.
   d:Track:Q1273447d:Track:Q109174d:Track:Q19997516d:Track:Q102869d:Track:Q96122d:Track:Q1361256
7. ↑ https://web.archive.org/web/http://wallachprintsandphotos.nypl.org/catalog/511811
8. ↑ Jacques Longchamp: Marc Louis Benjamin Vautier (der Ältere). Eine Monografie. Michael Imhof Verlag, Petersberg, 2015, S. 41.
9. ↑ Jacques Longchamp: Marc Louis Benjamin Vautier (der Ältere). Eine Monografie. Michael Imhof Verlag, Petersberg, 2015, S. 44.
10. ↑ Jacques Longchamp: Marc Louis Benjamin Vautier (der Ältere). Eine Monografie. Michael Imhof Verlag, Petersberg 2015, S. 45.
11. ↑ Wend von Kalnein (Hrsg.): Die Düsseldorfer Malerschule. Verlag Philipp von Zabern, Mainz 1979, ISBN 3-8053-0409-9, S. 492.
12. ↑ Jacques Longchamp: Marc Louis Benjamin Vautier (der Ältere). Eine Monografie. Michael Imhof Verlag, Petersberg, 2015, S. 48.
13. ↑ Volker Frech: Lebende Bilder und Musik am Beispiel der Düsseldorfer Kultur. Diplomica Verlag, 1999, ISBN 3-8386-3062-9.
14. ↑ Benjamin Vautier. In: Adreß-Buch der Oberbürgermeisterei Düsseldorf, 1889.
15. ↑ Abbildung „Vautier-Denkmal“, Karl Janssen. In: Friedrich Schaarschmidt: Zur Geschichte der düsseldorfer Kunst; insbesondere im XIX. Jahrhundert. Hrsg. von Kunstverein für die Rheinlande und Westfalen. S. 380; Бенджамін Вотьє // Internet Archive.
16. ↑ Wolfgang Funken: Geschichte der Kunstwerke und kulturellen Zeichen im öffentlichen Raum der Landeshauptstadt, Ars Publica Düsseldorf, 2012, Band 3, Objekt-Nr. 1286, ISBN 3-8375-0775-0, S. 1325.
17. ↑ Jacques Longchamp: Marc Louis Benjamin Vautier (der Ältere). Eine Monografie. Michael Imhof Verlag, Petersberg, 2015, S. 49.
18. ↑ Civilstand Eheversprechen 30. Juli 1880: Regierungs-Assessor Hermann Wätjen und Klara Vautier, b. v. h., in Düsseldorfer Volksblatt, No. 205, vom 3. August 1880
19. ↑ Vautier, Otto, II (Swiss artist, 1893–1918)
20. ↑ Vautier, Benjamin, the younger (Swiss painter, 1895–1974)
21. ↑ Rosina Viva, Namensvariante Vautier, auf SIKART Lexikon zur Kunst in der Schweiz
22. ↑ Bildnis des Max Vautier, 1923, Bildnis des Max Vautier von Rudolf Levy, auf Artnet, abgerufen am 27. Mai 2016.