Будапештське гето

Будапештське гето
Розташування району
Основні дані
Країна: Угорщина Угорщина
Місто: Будапешт
Утворений: 15 червня 1944
Населення: громадяни єврейського походження ~220'000 осіб
Географічні координати: 47°29′55.93″ пн. ш. 19°03′52.56″ сх. д. / 47.49887° пн. ш. 19.06460° сх. д. / 47.49887; 19.06460
6-7 кварталів з муром
Мапа району
Мапа району
Районна влада
Районна рада: Judenrat
Мапа
Мапа

CMNS: Будапештське гето у Вікісховищі

Будапештське гето — єврейське гето, утворене нацистами в Будапешті в листопаді 1944 року в рамках політики переслідування і знищення євреїв. В січні 1945 року звільнено наступальними радянськими військами.

Масові арешти євреїв в Будапешті

Історія

[ред. | ред. код]

Переслідування євреїв в Угорщині[bg] почалося з 1938 року правим націоналістичним режимом Міклоша Горті. У 1941 році в Будапешті мешкало 184 тис. євреїв і 62 тис. вихрестів (хрещених євреїв), які відповідно до антиєврейских законів піддавалися репресіям[1].

У березні 1944 року німецькі війська окупували Угорщину. Багато євреїв було арештовано. Створення гето в провінції почалося в квітні 1944 року і слідом за цим почалася депортація в табори смерті.

15 червня 1944 р. міністр внутрішніх справ Угорщини видав наказ о створенні гето в Будапешті. Згідно з наказом, під гето було виділено 2000 домів, позначених жовтими зірками[2] і відгороджених парканом. Всього у гето планувалося переселити 220 тис. євреїв. 25 червня для євреїв Будапешта було введено комендантську годину[1].

Мешканців гето почали депортувати у концтабори зразу після його заснування. За часи окупації Угорщини єврейське населення Будапешта скоротилося з 200 тисяч до 70 тисяч людей в гето. Близько 20 тисяч людей проживало у домах за межами гето, користуючись документами, виданими дипломатами нейтральних країн (у тому числі Раулем Валленбергом і Джорджо Перласка).

Збереження і звільнення гето

[ред. | ред. код]
Шведська дипломатична місія Будапешта 1944 р. — значок Каролі Сабо[en]

Каролі Сабо[en], співробітник посольства Швеції у Будапешті, привернув до себе особливу увагу 24 грудня 1944 р. як член «Партії схрещених стріл», яка зайняла будівлю посольства на вулиці Gyopár. Він врятував 36 викрадених співробітників[3] з Будапештського гето. Ця дія привернула увагу Рауля Валленберга. Сабо погодився зустрітися зі своїм впливовим другом, Палем Салаєм, співробітником поліції високого рангу. Зустріч відбулася в ніч на 26 грудня. Ця зустріч була підготовкою до збереження Будапештського гето у січні 1945 року.

Пал Салаї (Paul Sterling) забезпечував Рауля Валленберга особливим сприянням та державною інформацією. На другому тижні січня 1945, Рауль Валленберг з'ясував, що Адольф Ейхманн спланував розстріл найбільшого єврейського гето у Будапешті. Єдиним, хто міг це зупинити, була людина, яка несла відповідальність за проведення масової розправи — командувач німецькими військами в Угорщині генерал Герхард Шмідхубер. Через Поля Салаї[en] Валленберг направив генералу Шмідхуберу записку, в якій обіцяє, що він, Рауль Валленберг, переконає, що генерал несе персональну відповідальний за різанину і що він буде повішений як військовий злочинець після закінчення війни. Генерал знав, що війна закінчиться скоро, і що німці програють. Вбивство було зупинено в останню хвилину завдяки мужності і сміливим діям Валленберга[4].

За словами Джорджо Перласка, який узимку 1944 року став генеральним консулом Іспанії в Угорщині і врятував 5218 євреїв, історія збереження гето була іншою[5][6][7][8]. Коли Перласка був у ролі іспанського консула, він дізнався про намір спалити гето. Шокований неймовірністю такого, він попросив провести безпосередню зустріч з міністром внутрішніх справ Угорщини Gábor Vajna, в підвалі муніципалітету Будапешта, де знаходилася його офіс, і погрожував фіктивними правовими та економічними заходами проти «3000 угорських громадян» (насправді меншому числу), проголошеними Перласкою жителями Іспанії, а також ставленням двох латиноамериканських урядів, щоб змусити міністра відкликати проект. Це дійсно сталося у наступні дні[6][8][5][7].

18 січня 1945 гето було звільнено частинами 151-ї Червонопрапорної Жмеринської дивізії, при цьому охорона гето чинила опір. За словами одного з учасників боїв, гето було підготовлене до вибуху[9]. До цього моменту у гето і у приміщеннях, підконтрольних дипломатичним місіям нейтральних країн, перебувало близько 94 тисяч євреїв[1].

Пам'ять

[ред. | ред. код]
стіна/мур Будапештського гето

2005 року в пам'ять про жертв Голокосту на набережнії Дунаю[en] встановлений меморіал.

Остання ділянка стіни гето, що ще залишалася, була розібрана у 2006 році під час будівельних робіт. Вона була розташована на задньому дворі будівлі (№ 15 по вул. Кіраль) це була стара кам'яна стіна, яку нацисти використовували у 1944 році, додавши до неї колючого дроту. Меморіальна стіна була зведена на цьому ж місці 2008 року, з використанням деяких оригінальних матеріалів, але не відтворюючи точним деталі. Проте в деяких районах єврейського кварталу ще залишаються крихітні шматочки оригінальної стіни.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в Будапешт // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
  2. Венгрия // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
  3. József Szekeres: Saving the Ghettos of Budapest in January 1945, Pál Szalai «the Hungarian Schindler» ISBN 963-7323-14-7, Budapest 1997, Publisher: Budapest Archives, Page 41 and 71.(англ.)
  4. Incredible People: Wallenberg [Архівовано 30 жовтня 2018 у Wayback Machine.](англ.)
  5. а б Меморіальний музей Голокосту (США), Oral history interview with Giorgio Perlasca [Архівовано 29 червня 2018 у Wayback Machine.], 5 September 1990
  6. а б Interview by Enrico Deaglio with Giorgio Perlasca, from: Mixer, Giorgio Perlasca, Giovanni Minoli, Rai, 1990.
  7. а б VareseNews, Gli uomini giusti muoiono di sabato [Архівовано 29 червня 2018 у Wayback Machine.], 22 May 2010
  8. а б Interview by Enrico Deaglio to Giorgio Perlasca, from: Fondazione Giorgio Perslasca, Giorgio Perlasca — il mixer israeliano in ebraico, 1990
  9. Борис Шейнин. Не дай умереть ребёнку (воспоминания киносценариста) // Заметки по еврейской истории. № 5 (66). — 2006 [Архівовано 28 червня 2014 у Wayback Machine.](рос.)

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]