Булава (клейнод)
| Українське козацтво |
|---|
 Булава Богдана Хмельницького з носорожого рогу (нижня частина держака втрачена). Музей Війська Польського, Варшава |
| Інше |
Булава́[1][2] — символ влади в деяких країнах, який походить від бойової булави.
Булава складається з дерев'яної чи металевої ручки завдовжки 0,5—0,8 метрів, до якої кріпиться металева або дерев'яна куля 10—15 см у діаметрі. Полковнича булава замість кулі мала кілька металевих пластин — «пер», тому й називалася ще «перначем». Булаву прикрашали коштовним камінням.
Уперше булаву як символ влади козацькі ватажки отримали 1576 року. Король Речі Посполитої Стефан Баторій вручив її разом з іншими клейнодами гетьманові Богданові Ружинському за його перемоги[3]. Про цю подію згадує також народна дума, яку Ізмаїл Срезневський записав зі слів кобзаря:
Вашему гетьманові, голінному Богданкові
Та й вам із ним великий дар дарує,
А той великий подарок-дар:
Булава золота, та хоругва з срібла,
Та бунчук з жеребця[4][5][6].
В Україні булава була жезлом таких посад:
- гетьман України;
- полковник;
- кошовий отаман Запорозької Січі.
У сучасній Україні є одним з символів президентської влади.
У допетровські часи в Московському князівстві булава — відзнака воєвод та інших високопосадовців. Прикрашені дорогоцінним камінням золоті булави входили до складу царського парадного вбрання — «Великого Наряду».
Поряд з кульоподібними булавами, на Московії здавна були поширені булави з навершям у вигляді куба, які збереглись до XVII ст. і відомі у російських джерелах під назвою «брус». Так, два «бруси» згадані в опису майна Бориса Годунова: «Брус аспиден, топорище поволочено газом чёрным, по газу перевито серебром, на концах у топорища обвито серебром… …Брус аспиден, топорище железно, поволочено бересты жолты». Збереглася кубоподібна булава-брус Михайла Федоровича з навершям з лазуриту, а також ще дві — одна зі заліза, друга — зі сплаву на основі міді.
- ↑ Булава // Словник української мови : у 20 т. / НАН України, Український мовно-інформаційний фонд. — К. : Наукова думка, 2010—2022.
- ↑ Булава // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Історія війн і військового мистецтва, 2017, с. 858—859, 888.
- ↑ Пісні та думи про осіб і події до Богдана Хмельницького, 1833, с. 79, 126.
- ↑ Пантелеймон Куліш, 1923, с. 46.
- ↑ Українські думи, 1969, с. 292—293.
- Булава // Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
- Савчук Ю. К. Булава [Архівовано 10 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 400. — ISBN 966-00-0734-5.
- Булава // Енциклопедичний словник символів культури України / За заг. ред. В. П. Коцура, О. І. Потапенка, В. В. Куйбіди. — 5-е вид. — Корсунь-Шевченківський: ФОП Гавришенко В.М., 2015. – С. 89–91. – 912 с.
- Леонтій Войтович, Юрій Овсінський. Історія війн і військового мистецтва. Від зачатків військової організації до професійних найманих армій (бл. 3060 р. до Христа - початок XVI ст.) : в 3-х томах. — Харків : Фоліо, 2017. — Т. 1. — С. 858—859, 888.
- Пантелеймон Куліш. Дума «Дари Баторія. Смерть Богданка» (текст) // Твори / Богдан Лепкий. — Берлін : Українське слово, 1923. — Т. 3. — С. 44—48.
- Ізмаїл Срезневський. Пісні та думи про осіб і події до Богдана Хмельницького = Песни и думы о лицах и событиях до Богдана Хмельницкого. — Запорожская старина. — Харків : Університетська типографія, 1833. — Т. 1. — С. 77—82.
- Дума «Дари Баторія. Смерть Богданка» // Думи / Г. А. Нудьга. — К. : Радянський письменник, 1969. — С. 291—294.