Буржуазія

Буржуазі́я (фр. bourgeoisie, від давньо-фр. burgeis — містяни, від burc, borg — місто) — соціальна верства або суспільний клас; частина суспільства, власники засобів виробництва. Відповідно до розміру підприємства або капіталу, саме власник чи безпосередньо зайняті підприємницькою діяльністю, буржуазію в суспільствознавстві традиційно поділяють на дрібну, середню та велику:

• дрібна буржуазія — підприємці, котрі використовують власну робочу силу, або невелику кількість найманих робітників, як то членів своєї сім'ї (селяни, фермери, міські кустарі, в тому числі самостійна інтелігенція);
• середня буржуазія — володарі дрібних підприємств, крупні представники вільних професій;
• велика буржуазія — власники з найманими безпосередніми керівниками підприємств котрі мають сотні найманих працівників.

Буржуазія, як початкова історична назва вільних містян (бюргери, буржуа) на противагу іншим панівним, або навпаки, підневільним суспільним станам феодального суспільства — селянству, дворянству і духовенству — виникає в Європі в епоху пізнього Середньовіччя. У письмових джерелах вперше згадується в 1565 році. В епоху індустріалізації, розвитку ринкових відносин та становлення капіталізму, буржуазія кількісно значно виростає за рахунок інших феодальних класів, та поступово перетворилася на провідну (з точки зору марксизму «панівну») соціальну верству, котра володіє основними засобами виробництва. Французькі утопічні соціалісти і комуністи (зокрема, вже К. А. Сен-Сімон, який протиставляв буржуа робітникам) поширили поняття «буржуазія» на багатих представників середнього класу.

У марксизмі, який описував соціально-економічні процеси в Західній Європі середини ХІХ ст., а особливо в його східних версіях — в радянському марксизмі-ленінізмі (сталінізмі), а також в маоїзмі — сучасний історичний прогрес відбувається на тлі невгасаючою боротьби двох «протилежностей» — пролетаріату і буржуазії. Отже ця боротьба є головною рушійною силою історичного поступу. Політична перемога пролетаріату над іншими класами (в тому числі над буржуазією) зветься «соціалістичною революцією». А встановлення соціалістичної влади, або соціалістичного ладу в країні («диктатура пролетаріату») неодмінно веде до знищення буржуазії як класу. Самостійне селянство, за комуністами, також мусить бути як клас знищено. Креативна роль буржуазії як організатора та керівника процесу виробництва, що ризикує власним майном та добробутом; її керівна роль як фундатора економічного та технічного прогресу — марксизмом ігнорується.

Протягом ХХ ст., в епоху науково-технічного розвитку та інших аналогічних процесів, що призвели до ускладнення соціальної структури суспільства, соціальний конфлікт між буржуазією і пролетаріатом втрачає своє домінантне значення. Так звана «революція менеджерів» (не власників, а найманих службовців) в другій половині ХХ-го ст. також призвела до часткової втрати буржуазією монопольної влади організатора виробництва. Виникнення постіндустріального суспільства остаточно виявила сучасну обмеженість марксистської класової теорії — схеми суспільства та суспільного процесу, заснованних на дуалізмі «пролетаріат-буржуазія».

Людвіг фон Мізес, основоположник неолібералізму, засновник австрійської школи економіки писав про буржуазію:

Багатостраждальні «цеховики» скасували рабство і кріпацтво, зробили жінку рівноправною супутницею чоловіка, проголосили рівність перед законом і свободу думки та переконань, оголосили війну війні, скасували тортури, пом'якшили жорстокість покарань. Яка культурна сила може похвалитися подібними досягненнями? Буржуазна цивілізація створила і поширила добробут, порівняно з яким все придворне життя минулого здається мізерним (р.398).^[1]

Докладніше: Дрібна буржуазія

Дрібна буржуазія — термін марксизму, яким позначається частина буржуазії, що, хоча й володіє засобами виробництва, проте вкладає у вироблений продукт власну працю, а тому не є експлуататорською.

До дрібної буржуазії належать селянство, різноманітні ремісники, крамарі тощо.

При капіталізмі дрібна буржуазія є до певної міри класовим ворогом великої буржуазії, оскільки масове виробництво призводить до розорення та пауперизації численних селян та робітників. Розорені дрібні підприємці вливаються в ряди пролетаріату.

При побудові комуністичного суспільства дрібна буржуазія є гальмом соціального прогресу, оскільки стоїть на заваді усуспільненню засобів виробництва.

Докладніше: Середня буржуазія

Середня буржуазія - володарі дрібних підприємств, крупні представники вільних професій.

Докладніше: Велика буржуазія

Велика буржуазія — власники з найманими безпосередніми керівниками підприємств котрі мають сотнями найманих працівників.

Перші представники буржуазії в Україні з'явилися ще у 17 столітті, коли почав зароджуватися ринок, зростали міста, виникали перші мануфактури.

Безпосереднє оформлення буржуазії відбулося в 30 – 40–х роках ХІХ ст^[2] з перемогою фабрично-заводського виробництва у пореформену добу, коли нестримно зростали підприємницькі верстви. За даними одноденного Всеросійського перепису 1897 року, в Україні налічувалося великої буржуазії 289,5 тисяч осіб (разом із сім'ями), дрібних заможних господарів — 413,6 тисяч, дрібних незаможних виробників — 910 тисяч. У групі населення, яке жило прибутками від капіталів і нерухомого майна, українців разом із сім'ями налічувалося 74,6 тисяч, або близько 28 % загальної чисельності цієї категорії населення.

Буржуазія справляла вплив не лише на економічне, а й на політичне та ідеологічне життя суспільства. Промислова буржуазія досить швидко створила перші представницькі організації:

• «Всеросійський з'їзд фабрикантів, заводчиків та осіб, зацікавлених вітчизняною промисловістю», 1870;
• «З'їзди гірничопромисловців Півдня Росії», 1874;
• «Всеросійське товариство цукрозаводчиків», 1897 тощо.

• Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.

• Дрібна буржуазія
• Міщанство
• Бюргерство

• Т.І. Лазанська. Буржуазія [Архівовано 1 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 408. — ISBN 966-00-0734-5.
• Олексій Вєдров. Експлуататори про себе. — Спільне. — 24 грудня 2012. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Merriam-Webster Lixicon [Архівовано 28 січня 2012 у Wayback Machine.](англ.)
• Free Dictionary [Архівовано 14 травня 2013 у Wayback Machine.](англ.)
• Meyers Großes Konversations-Lexikon [Архівовано 22 грудня 2013 у Wayback Machine.](нім.)
• Peter-Lexikon [Архівовано 20 грудня 2013 у Wayback Machine.](нім.)