В'язень сумління

В'язень сумління (англ. prisoner of conscience) — особа, яку переслідують і часто ув'язнюють за мирне висловлювання своїх політичних поглядів. Цей термін був введений в обіг на початку 1960-х засновником організації Міжнародна амністія британським юристом і правозахисником Пітером Бененсоном^[en].

Першим в'язнем сумління в 1962 р. був названий празький архієпископ Йозеф Беран, який провів 14 років у в'язниці (1949–1963 рр.) за проповідь, що засуджувала комуністичний лад в Чехословаччині. Одним з перших радянських в'язнів сумління в 1962 році був визнаний греко-католицький священик зі Львова Йосип Сліпий, який провів в таборах 18 років і був висланий з СРСР в 1963 році. У 1965 р. він був призначений кардиналом і головою Української греко-католицької церкви.

Найвідомішими в'язнями сумління в Україні були: Василь Стус, В'ячеслав Чорновіл, Левко Лук'яненко, Михайло та Богдан Горині.^[1] Під час акцій протесту проти президента Кучми у 2004 р. декілька українських активістів, зокрема членів молодіжної організації «Пора» були визнані також в'язнями сумління.^[2] У 2010 році статус в'язнів сумління отримали громадянські активісти Денис Чернега та Андрій Єварницкий, які були ув'язнені за участь в акціях протесту проти вирубки парку ім. Горького, м. Харків.^[3]

На теренах колишнього СРСР декілька членів білоруського опозиційного руху, зокрема Дмитро Дашкевич, Едуард Лобов та Павло Северинець були теж проголошені «Міжнародною амністією» в'язнями сумління. У 2009 році статус в'язня сумління двох країн (України і Білорусі) отримав білоруський громадський активіст Ігор Коктиш.

• Категорія:В'язні сумління

• Міжнародна амністія [Архівовано 13 серпня 2007 у Wayback Machine.]