Венеція

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Венеція (значення).
Венеція
італ. Venezia
вен. Venesia
Комуна
Герб Прапор
КраїнаІталія Італія
Регіон Венето
ПровінціяВенеція
Код ISTAT027042
Поштові індекси30100
Телефонний код041
Координати45°26′15″ пн. ш. 12°20′9″ сх. д. / 45.43750° пн. ш. 12.33583° сх. д. / 45.43750; 12.33583
Висота2 м.н.р.м.
Площа414,573211 км²
Населення250 369 (01-01-2023)
Густота603,92 ос./км²
Розміщення
Commune
 
Мапа
Мапа
Влада
МерGiorgio Orsoni (8-4-2010)
Офіційна сторінка

Вене́ція (італ. Venezia, вен. Venesia, словен. Benetke) — місто та муніципалітет в Італії, у регіоні Венето. Адміністративний центр регіону. Розташоване на північному сході країни, на 117 невеликих островах у Венеційській лагуні Адріатичного моря. Віддалене від Рима на 400 км[1]. Колишня столиця олігархічно-купецької Венеційської республіки. Один з великих культурних центрів епохи Ренесансу. Батьківщина Антоніо Вівальді. Великий італійський туристичний центр. Населення — 259 263 особи (2012)[2]. Близько 60 тисяч проживають в історичній частині міста, решта — на материковій частині муніципалітету та інших островах лагуни[3]. Свято муніципалітету — 21 листопада. Патрон — святий Марко, символом якого є крилатий лев, зображений на прапорі і гербі міста.

Назва

[ред. | ред. код]

Географія

[ред. | ред. код]

Порт на Адріатичному морі (вантажообіг понад 20 млн тонн на рік); міжнародний аеропорт ім. Марко Поло. Історичний центр розміщений на 118 островах Венеційської лагуни, розділених 150 каналами і протоками, через які перекинуто близько 400 мостів (зокрема Ріальто і так званий міст Зітхань, обидва побудовані в кінці XVI століття).

Промислово-портова частина Венеції материкова.
Суднобудування і судноремонт, кольорова металургія, нафтопереробна, хімічна, електротехнічна, легка промисловість.
Ремісниче виробництво художніх виробів зі скла (острів Мурано; музей), мережив (острів Бурано), мозаїки.
Університет, консерваторія (1916). Музеї (зокрема Галерея Академії мистецтв). Перший загальнодоступний оперний театр (1637–1812), оперний театр «Феніче» (1792).

Острівна Венеція — морський курорт, центр міжнародного туризму світового значення, місце проведення міжнародних кінофестивалів, художніх виставок. Внутрішньоміські перевезення на моторних судах, гондолах, баржах.

Уздовж каналів і вузьких кривих вулиць розміщені багато декоровані церкви, палаци. На центральній площі Сан-Марко — собор (IX—XV століття), Палац дожів (XIV—XV століть), Стара бібліотека Сан-Марко (XVI століття), будівлі релігійних братств (шкіл), монастирі. Місто і лагуна внесені до списку Світової спадщини.

Клімат

[ред. | ред. код]

Венеція знаходиться в зоні вологого субтропічного клімату (Cfa за класифікацією кліматів Кеппена). Для Венеції характерне тривале спекотне літо з середньою температурою приблизно 23 градуси в липні (найтеплішому місяці) та м'якою зимою (середня температура січня дорівнює +2,5 градуса). Узимку іноді бувають приморозки і снігопади.

Венеція — південне місто, лежить приблизно на широті Криму.

Клімат Венеції
Показник Січ. Лют. Бер. Квіт. Трав. Черв. Лип. Серп. Вер. Жовт. Лист. Груд. Рік
Середній максимум, °C 6,6 8,6 12,5 16,1 21,5 24,9 27,7 27,5 23,5 18,0 11,6 7,4 17,2
Середня температура, °C 3,3 4,7 8,3 12,0 17,1 20,5 23,0 22,6 18,9 13,8 7,8 4,0 13,0
Середній мінімум, °C −0,1 0,8 4,1 7,8 12,7 16,1 18,3 17,7 14,3 9,6 4,0 0,6 8,8
Норма опадів, мм 47.0 48.3 48.8 70.0 66.0 78.0 63.9 64.8 72.0 73.5 65.5 50.6 748.4
Вологість повітря, % 81 77 75 75 73 74 71 72 75 77 79 81 75.8
Джерело: VENEZIA/TESSERA (VE) 2 m. s.l.m. (a.s.l.)STAZIONE 105 VENEZIA TESSERA medie mensili periodo 61 - 90 / Meteo Aeronautica

Історія

[ред. | ред. код]
Докладніше: Венеційська республіка, Повені в Венеції та Повінь у Венеції (1966)

Перше поселення в Венеції на Ріва-Альта (Ріальто) було засноване близько 421 року, міське поселення на островах Венеційської лагуни почало будуватися у другій половині VI століття[6]. З IX—X по XVI століття — великий центр посередницької торгівлі між Західною Європою і Сходом. У середні віки республіка (з кінця XIII століття олігархічна, під керівництвом дожа) із значною підвладною територією. У 1797–1805 і 1815–1866 Венеція — володіння Австро-Угорської імперії.

Під час XVIII століття, Венеція стала ймовірно найвитонченішим і елегантним містом Європи, і значно вплинула на розвиток мистецтва, архітектури і літератури.

Під час Другої Світової Війни, історичне місто майже не зазнало атак, єдине відзначене агресивне втручання було під час операції Боулера, успішної операції повітряних сил Великої Британії, що здійснили удар по Німецьким військово-морським силам в березні 1945. Усі цілі були уражені практично без архітектурних пошкоджень самого міста.[7]

Підрозділ на муніципалітет

Адміністративний поділ

[ред. | ред. код]

Згідно зі статутом комуни Венеція, прийнятому в 1991 році, Венеція є столичним містом Італії. Місцеве самоврядування це мер і міська рада, які обираються населенням.

Муніципалітет Венеції адміністративно поділяється на такі муніципалітети:

  1. Муніципалітет Венеція-Мурано-Бурано (інакше знаний як острівна Венеція) (60 198 жителів і 211 км²) (колишні квартали № 1 Сан-Марко — Кастелло — Сант-Елена, № 2 Каннареджо, № 3 Дорсодуро — Сан-Поло — Санта-Кроче, номер 4 Джудекка — Сакка Фізола, номер 7 Мурано і номер 8 Бурано)
  2. Муніципалітет Лідо-Пеллестріна (інакше знаний як Венеція на узбережжі) (20 183 мешканців і 72 км²) (колишні квартали № 5 Лідо — Маламокко — Альбероні та № 6 Пеллестрина — Сан-П'єтро-ін-Вольта)
  3. Муніципалітет Фаваро Венето (23 873 мешканців і 45 км²) (колишній округ 10 Фаваро)
  4. Муніципалітет Местре-Карпенедо (інакше знаний як центр Местре) (89 373 мешканців і 24 км²) (колишній квартал 11 Карпенедо Біссуола, номер 15 Пьяве 1866, номер 13 Сан-Лоренцо 25 квітня, номер 12 Терральо)
  5. Муніципалітет Чіріньяго-Зеларіно (інакше знаний як Местре захід) (39 083 мешканців і 26 км²) (колишні квартали № 14 Чипресіна — Зеларіно — Трівіньяно і № 16 Чиріньяго — Газера)
  6. Муніципалітет Маргера (28 645 жителів і 35 км²) (колишній район 17 Маргера — Катене і номер 18 Мальконтента)

Центральну частину острівної Венеції перетинає Великий канал, який звивається у формі букви S, слідуючи стародавньому руслу річки. На його берегах лежать 6 історичних підрозділів ( sestieri ), утворених у Середньовіччі:

Мапа адміністративного поділу Венеції
Міст Свободи, що з'єднує Венецію з материком

Інші райони острівної Венеції — це острови Мурано (Murano), Бурано (Burano), Маццорбо (Mazzorbo) і Торчелло (Torcello), розташовані на північний схід від центру.

Узбережжя Венеції розташоване на південь від історичного центру і включає острови Лідо і Пеллестріна.

Історичний центр з'єднаний мостом Свободи (Ponte della Libertà) на материковій, на якому стоїть густонаселене селище Местре (Mestre).

Сусідні муніципалітети

[ред. | ред. код]

Список муніципалітетів метрополійного міста Венеція.

Демографія

[ред. | ред. код]

З часів Середньовіччя до Нового часу Венеція була одним з найбільших міст Європи. Так, в XV столітті з населенням 180 тисяч жителів вона поступалася тільки Парижу. Населення історичної Венеції (без урахування материкової частини) продовжувало зростати до середини XX століття, після чого стало стабільно падати, скоротившись з 174,8 тисяч в 1951 році до 58,6 тисяч у 2012 році.Населення за роками:[8]


Станом на 31 грудня 2014 року в муніципалітеті офіційно проживали 33 783 іноземці з 142 країн, серед них 6577 громадян країн Євросоюзу та 2444 громадяни України.[9]

Серед іноземців було найбільше жителів Бангладеш (15,9 %), Молдови (14,3 %) та Румунії (14,0 %).

З найближчими містами — Падуя і Тревізо Венеція утворює район PaTreVe з населенням 2,6 млн осіб. Крім італійської мови, поширений венеційський діалект венетської мови.

Релігія

[ред. | ред. код]

Культура

[ред. | ред. код]

Визначні місця

[ред. | ред. код]

Площа святого Марка (італ. Piazza San Marco) — центральна площа міста.

Острів Святого Михайла (Сан-Мікеле, італ. San Michele) — острів мертвих. 1807 року за розпорядженням Наполеона I був перетворений на кладовище. На острові поховано багато видатних людей, серед них: Ігор Стравінський (з дружиною Вірою), Крістіан Доплер, Сергій Дягілєв, Йосип Бродський, Езра Паунд та ін.

Великий канал (Гранд-канал, (італ. Canal Grande) — головна вулиця Венеції. Для пішоходів майже недоступна.

Колекція Пеґі Гуґенгайм — художній музей. Один із найвідоміших і найскандальніших у світі.[10].

Освіта

[ред. | ред. код]

Бібліотека Марчіана — найбільша бібліотека міста, розташована на площі Святого Марка (заснована 1468). У Державному архіві Венеції зберігаються історичні документи з моменту утворення Венеційської республіки. Публічна бібліотека фонду Кверини Стампалія.

Діє Венеційська консерваторія (заснована в 1876 році, розташована в палаці Пізані) і Військово-морське училище Франческо Морозіні (навчальний заклад ВМС Італії, засноване в 1937 році).

  • Університет Ка 'Фоскарі — державний вищий навчальний заклад широкого профілю, заснований в 1868 році. Розташований в історичному центрі в палаці Ка 'Фоскарі.
  • Університет Венеції IUAV — державний вищий навчальний заклад архітектурного профілю, заснований в 1926 році.
  • Академія витончених мистецтв — проводить навчання з мистецтвознавчих спеціальностей, заснована урядом Венеції в 1750 році.
  • Міжнародний університет Венеції — міжнародний центр підвищення кваліфікації з гуманітарних напрямків, заснований в 1995 році.

Храми

[ред. | ред. код]

Відомі особи, пов'язані з Венецією

[ред. | ред. код]


  • Джуліо Камілло Дельмініо (1480—1544) — філософ[11].

Галерея зображень

[ред. | ред. код]

Цікаві факти

[ред. | ред. код]
  • За результатами опитування, яке провів журнал Forbes серед фахівців у 2010 році, Венеція потрапила до дванадцятки найкрасивіших міст світу;[12]
  • Венеція є містом без автомобілів;
  • Із кожним роком Венеція все більше йде під воду, науковці прогнозують, що до 2098 року міста більше не буде на карті.[13]

В художній прозі

[ред. | ред. код]
  • Дія твору Купера Фенімора «Браво» повністю відбувається в Венеції.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Фізичні відстані та напрямки розраховані за координатами муніципалітетів
  2. ↑ Демографічний баланс 2012 року та населення на 31 грудня. ISTAT. Архів оригіналу за 18 березня 2014. Процитовано 14 березня 2014.(італ.)
  3. ↑ BBC News: Mock funeral for Venice's 'death'(англ.)
  4. ↑ Hrvatski jezični portal
  5. ↑ Яків Седовський. ΑΝΑΘΗΜΑ ΤΗΣ ΤΙΜΗΣ. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 30 жовтня 2015.
  6. ↑ Ignazio del Punta. An Illustrated history of Venice. — 2008. — С. 11. — ISBN 9788863150124.
  7. ↑ Group Captain George Westlake. The Daily Telegraph. London. 26 January 2006. Архів оригіналу за 23 червня 2017. Процитовано 13 June 2013.
  8. ↑ Наведено за італійською вікіпедією (30.05.2024).
  9. ↑ Cittadini Stranieri [іноземні громадяни] (італ.) . ISTAT. Архів оригіналу за 13 червня 2016. Процитовано 12 серпня 2016.
  10. ↑ Міла Тєшаєва: Дивовид // Український тиждень № 3 (168) від 21 січня 2011 Посилання [Архівовано 13 грудня 2011 у Wayback Machine.]
  11. ↑ Мальцев О.В. (19.07.2018). Занурення в пам'ять. oleg-maltsev.com (укр.). Архів оригіналу за 4 грудня 2018. Процитовано 4 грудня 2018.
  12. ↑ World's Most Beautiful Cities / «Forbes», 22.01.2010. Архів оригіналу за 13 листопада 2017. Процитовано 12 січня 2014.
  13. ↑ Цікаві факти про Венецію. Wanna (ru-RU) . 10 серпня 2018. Архів оригіналу за 6 жовтня 2018. Процитовано 6 жовтня 2018.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Benigni, Umberto. Venice [Архівовано 23 жовтня 2018 у Wayback Machine.] // The Catholic Encyclopedia. Vol. 15. New York: Robert Appleton Company, 1912.
  • Chambers, D.S. The Imperial Age of Venice, 1380—1580. London: Thames & Hudson. 1970.
  • Lane, Frederic Chapin. Venice: Maritime Republic. 1973.
  • Madden, Thomas. Venice: A New History. New York: Viking, 2012.

Посилання

[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Венеція

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Венеція&oldid=43784095