Вронський Макар Кіндратович

Вронський Макар Кіндратович
Народився1 (14) квітня 1910
Борисов, Борисовський повітd, Мінська губернія, Російська імперія
Помер13 листопада 1994(1994-11-13) (84 роки)
Київ, Україна
ПохованняБайкове кладовище
Країна СРСР
 Україна
Діяльністьхудожник, скульптор
Alma materНаціональна академія образотворчого мистецтва і архітектури
Відомі учніВиноградський Віталій Михайлович, Гречаник Віктор Васильович, Гонтар Сергій Олексійович, Кальницький Павло Федосійович, Князик Олександр Веніамінович
ЗакладКиївський державний художній інститут
Нагороди
орден Вітчизняної війни II ступеня орден Трудового Червоного Прапора орден Дружби народів медаль «Ветеран праці»
народний художник УРСР Сталінська премія
ПреміїНаціональна премія України імені Тараса Шевченка — 1984

Мака́р Кіндра́тович Вро́нський (1 [14] квітня 1910(19100414), Борисов, Борисовський повіт[ru], Мінська губернія, Російська імперія — 13 листопада 1994, Київ, Україна) — український скульптор та педагог. Народний художник УРСР (1963).

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 1 (14) квітня 1910(19100414) року в місті Борисові (тепер Білорусь). 1945 року закінчив Київський художній інститут (нині — Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Навчався в майстерні Макса Гельмана, Михайла Лисенка.

Від 1949 року викладав у Київському художньому інституті, від 1963 року — професор. Майстерню Вронського закінчили В. Виноградський, В. Головко, В. Гречаник, С. Гонтар, П. Кальницький, О. Князик, Д. Красняк, А. Лендьєл, К. Лисенко, Г. Молдаван, О. Молдаван-Фоменко, Б. Никончук, О. Редька, Б. Ульянов, В. Фещенко, В. Шишов, В. Шкуропат.

Могила Макара Вронського, Байкове кладовище

Працював у галузі станкової та монументальної пластики. Один з найплодовитіших творців пам'ятників Леніну в Україні. Після початку ленінопаду донька Макара Вронського, Олена, заявила, що «батько би все зрозумів», оскільки «ніколи не любив радянську владу — у нього були репресовані батько і старший брат»[1].

Жив в Києві, на вулиці Великій Підвальній, пізніше, до кінця життя — на вулиці Карла Лібкнехта[1]. Помер на 85-му році життя 13 листопада 1994 року. Похований разом з дружиною на Байковому кладовищі (ділянка № 49а, 50°24′59.52″ пн. ш. 30°30′5.3″ сх. д. / 50.41653° пн. ш. 30.50147° сх. д. / 50.41653; 30.50147).

Твори

[ред. | ред. код]
  • Композиція «Устим Кармелюк» (1948).
  • Барельєфне погруддя Ф. Е. Дзержинського у підземному переході біля входу на станцію «Дзержинська» (нині — «Либідська») Київського метрополітену (1984)[2]. Демонтоване на початку 1990-х років.

Пам'ятники

[ред. | ред. код]

Відзнаки та премії

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Deadушка Ленін
  2. Фіалко В. Краса підземних вокзалів [Архівовано 28 січня 2017 у Wayback Machine.] // Прапор комунізму: газета. — Київ, 1985. — 7 лютого.

Джерела

[ред. | ред. код]