Віньківці

селище Віньківці
Герб Віньківців
Країна	Україна
Область	Хмельницька область
Район	Хмельницький район
Тер. громада	Віньковецька селищна громада
Код КАТОТТГ	UA68040050010054032
Основні дані
Засновано	1493
Статус	із 2024 року
Площа	8,223 км²
Населення	▼ 5 997 (01.01.2022)[1]
Густота	759,3 осіб/км²;
Поштовий індекс	32500
Телефонний код	+380 3846
Географічні координати	49°1′59″ пн. ш. 27°14′1″ сх. д. / 49.03306° пн. ш. 27.23361° сх. д. / 49.03306; 27.23361
Висота над рівнем моря	290 м
Водойма	р. Калюс
Відстань
Найближча залізнична станція:	Дунаївці
До станції:	37,2 км
До обл. центру:
- автошляхами:	53,5 км
Селищна влада
Адреса	32500, Хмельницька обл., Хмельницький р-н., смт Віньківці, вул. Соборної України, 20
Голова селищної ради	Ананчук Василь Олександрович
Карта
Віньківці
Віньківці
Віньківці у Вікісховищі

Віньківці (у 1927—1938 роках — Затонськ) — селище в Україні, у Віньковецькій селищній громаді Хмельницького району Хмельницької області.^[2] Перша згадка 1493 року. Статус смт із 1957 року.

Свою назву за цілком ймовірним припущенням Віньківці одержало від імені Вінцент, Вінько, за іншими даними — від слова «вінок». За третьою, теж цілком імовірною версією, від німецького слова «кут» (нім. Winkel). Адже й сьогодні частина Віньковець, що розташована на правому березі Калюса, прозивається «Кут».

Містечко знаходиться за 40 кілометрів від залізничної станції Дунаївці на лінії Ярмолинці—Ларга. Розташоване в гористій місцевості на річці Калюс в Поділлі.

Першу писемну згадку про Віньківці знаходимо в податковому списку 1493 року. Тоді в поселенні нараховувалось 14 димів (податкових одиниць).

У 1616 році польський шляхтич Станіслав Лянцкоронський (бл.1585—1617, подільський воєвода, галицький каштелян, плоскирівський староста) купив кілька маєтностей на Поділлі в Ліховських, зокрема, Віньківці.^[3]

Належало шляхтичам Стареховським (Стажеховським), Тишкевичам, Гумецьким. Спадкоємці Яна Онуфрія Орловського продали Віньківці хорунжому белзькому — Гнату Черкасу.

Зоф'я Замєховська, вдова Станіслава Лянцкоронського: заснувала римо-католицький монастир Діви Марії Ангельскої у Віньківцях близько 1630 року (або 1643 року), первинна будівля дерев'яна,^[4] для францисканців. У своєму заповіті 5 вересня 1635 записала фундуш для місцевого шпиталю.^[5]

1643 року представних шляхетського роду Замєховських надав фундуш для місцевого костелу.

У 1780 році при Гумецьких костел було перебудовано у мурований. Костел мав чудотворний образ св. Антонія Падевського.^[6]

У 1836 проти кагалу Вінківців було збуджено справу по звинуваченню у вбивстві донощиків, які повідомляли владі про євреїв, що ховалися від рекрутчини.^[7]

Після 1863 року Кароль Косельський (пол. Karol Kosielski) вибудував у Віньківцях палац у «волоському стилі», який був однією з найкращих резиденцій в околицях.

Архітектор палацу не відомий, з 19 ст. залишилися два малюнки Наполеона Орди.

Палац був закладений на узгір'ї, головний фасад палацу був дворівневий, а тильний — трирівневий. Нижній поверх становила аркадова галерея з терасами нагорі. Посередині тераси знаходився ґанок з чотирма колонами, поєднаних угорі аркадами. На цих аркадах спиралася верхня менша тераса. З ґанку до парку вели двобігові сходи. Дах палацу був плоским.

У 1893 р. мало 319 осад, 2541 мешканця, православну церкву, парафіяльний костел, синагогу, 2 єврейських молитвених будинка, 1-класну школу, аптеку, 20 крамниць, 3 млина, 40 ремісників. Мало передмістя-Березовку, Майдан, Татаринку Римо-католицька громада разом з вірними з навколишніх сел налічувала 4415 чол.^[6]

1 листопада 1920 року представники єврейської громади міста урочисто, з Торою, вітали Головного Отамана УНР Симона Петлюру в місті (супроводжували генерал Всеволод Петрів, ад'ютант — полковник О. Доценко, представники генштабу Армії УНР). Після виконання Гімну бурмістр з рабинами підніс хліб-сіль на рушнику.^[8]

Великий слід залишили Голодомор та репресії. Репресіям піддавались селищна інтелігенція і безвинні селяни.

Активна діяльність Організації українських націоналістів була розгорнута у період з 1946 по 1951 рік на Віньковеччині. Провід ОУН за час свого існування нараховував до 15 активних учасників у підпіллі(які були на нелегальному становищі у лісах та зі зброєю), та кілька сотень симпатиків з місцевого населення, котрі допомагали повстанцям їжею, одягом, прихистком над головою та сховком від більшовиків.

24 серпня 1991 року Україна, а разом і Віньківці розпочали відлік нової доби. У селищі відкрито ряд приватних підприємств, посилився інтерес до власного історичного коріння.

Населення: 6 937 мешканці за переписом 2001 року, 6473 мешканці 2011 року.^[9]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[10]:

• Палац у Віньківцях

• Свято-Воскресенський храм, сайт «Православна Віньковеччина» http://www.vinkivci.org/ [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.]
• Свято-Димитрієвський храм
• Католицький храм святого Антонія

Станом на 2009 рік у Віньковецькому НВК навчається 672 дитини.

Перша згадка про бібліотеку у Віньківцях датується 1921 роком. В той час велика увага приділялася боротьбі з неписьменністю. У селищі було створено 2 пункти лікнепу, а через два роки їх було вже 4. Плідну роботу проводили сільбуд, хата-читальня, бібліотека.^[11]

У смт працює сирзавод. Розвинута соціальна інфраструктура та торгівля.

У теперішній час у Віньковецькому районі приділяється значна увага фізичному вихованню. В смт. Віньківці створено і діє місцевий футбольний клуб «Заслав'я», який тренує Бабій Петро Петрович. В футбол грають не тільки хлопці, а й дівчата. Серед інших видів на аматорському рівні поширені настільний теніс, волейбол, баскетбол та інші види спорту, у яких практикуються як діти, так і дорослі.

• Стороженко Микола Опанасович (5 березня 1935 р., смт. Віньківці — 04 травня 2014, Москва) — заслужений лікар РФ, Президент Національної Курортної Асоціації РФ, Президент Всесвітньої Федерації Водолікування та Кліматолікування, професор.
• Головацький Яків (чернець Ізихіїл,^[12] або Ісихій) — живописець, чернець-василіянин.^[13]
• Корольчук Сергій Васильович (1988—2022) — старший солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
• Андрій Володимирович Стаднік (нар. 15 квітня, 1982, смт. Віньківці Хмельницької області) — лідер збірної України з вільної боротьби у ваговій категорії до 66 кг, срібний призер ХХІХ літніх Олімпійських ігор в Пекіні. Заслужений майстер спорту. Народився і виховувався у спортивній багатодітній сім'ї: батько — майстер спорту з вільної боротьби і перший тренер сина, мама — легкоатлетка, закінчила Львівський інститут фізкультури.
• Валентина Миколаївна Макогон (нар. 21 січня 1952 р., смт Віньківці) — українська журналістка. У 1977 р. закінчила факультет журналістики ордена Леніна Львівського державного університету ім. Івана Франка. Працювала завідувачем відділу Віньковецької районної газети (Хмельницька область), відповідальним секретарем Кіцманської районної газети «Радянське життя», відтак — «Вільне життя» (Чернівецька область), головним редактором цього часопису. Пише на соціальні та морально-етичні теми. Її творча праця відзначена Подякою Президента України, дипломами та грамотами секретаріату Національної спілки журналістів України. Член НСЖУ.
• Рудь Сергій Леонідович народився 24 квітня 1977 року в смт Віньківці Хмельницької області. Начальник Управління державної охорони україни(полковник).

• Горбатюк Марія Євгенівна — заслужений працівник промисловості України^[14].
• Писаренко Павло Трохимович — Герой Радянського Союзу, начальник місцевої автостанції, похований в селищі
• Староста Петро Іванович — представник селищної інтелігенції  Народився 11 жовтня 1948 року в селі Зоряне Віньковецького району Хмельницької області в селянській родині. Закінчив Рівненську партійну школу і Кам'янець-Подільський сільськогосподарський інститут. Працював на комсомольській, партійній і господарській роботах. Дев'ять років поспіль працював заступником Голови Віньковецької районної ради. Автор збірок поезій «Яблунева заметіль» та «Місячна підкова».
• Дупляк Степан Анатолійович — український поет, правник, представник сучасної української літератури покоління двотисячників.
• Директор школи — Богданов Іван Миколайович.

• «Camino Podolico» — це подільський шлях святого Якова, який поєднує міста: Вінниця, Бар та Кам'янець-Подільський, а також шлях включає Віньківці, як один з етапів маршуту.^[15]

• Wońkowce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1893. — Т. XIII. — S. 937. (пол.) — S. 937—938. (пол.)
• http://belokuriha-gorod.ru/news/ushel_iz_zhizni_storozhenko_nikolaj_afanasevich/2014-05-06-2074 [Архівовано 14 вересня 2018 у Wayback Machine.] http://www.rmat.ru/runews?r67_page=94&r67_id=1616 [Архівовано 14 вересня 2018 у Wayback Machine.] https://www.mediasphera.ru/issues/voprosy-kurortologii-fizioterapii-i-lechebnoj-fizicheskoj-kultury/2014/4/030042-87872014412 [Архівовано 14 вересня 2018 у Wayback Machine.]
• Сайт Віньківців [Архівовано 28 жовтня 2018 у Wayback Machine.]
• ІМСУ [Архівовано 26 вересня 2015 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.