Гармаш Юрій Тимофійович

Гармаш Юрій Тимофійович
Дата народження22 лютого 1947(1947-02-22) (77 років)
Місце народженняКовалівка
ГромадянствоСРСР СРСРУкраїна Україна
Національністьукраїнець
Alma materВсеросійський державний інститут кінематографії
Професіякінооператор
НагородиЗаслужений діяч мистецтв України
IMDbID 0307629

Гармаш Юрій Тимофійович (22 лютого 1947(19470222), село Ковалівка)  — радянський і український кінооператор, оператор-постановник близько 30 художніх фільмів; член Правління Гільдії кінооператорів, член Спілки кінематографістів України, член Європейської асоціації кінооператорів I.M.A.G.O. Заслужений діяч мистецтв України (2008)[1].

Життєвий шлях

[ред. | ред. код]

Щоб вступити до ВДІКу, треба було мати два роки робочого стажу за професією. Почав працювати в Харкові: спершу в ляльковому театрі освітлювачем, робітником сцени, потім перейшов на телебачення, працював освітлювачем, помічником, а потім асистентом режисера. З першого разу не вступив, і тільки наступного, 1967 року, прийняли до ВДІКу. Курсову роботу знімали за оповіданням Шукшина «Мікроскоп».

1971 року закінчив ВДІК, майстерню Бориса Волчека[ru]. Операторську практику проходив на фільмі «Захар Беркут» Леоніда Осики. Дипломна робота — «Фініш» (режисер Геральд Бежанов).

З 1971 року — оператор Київської кіностудії ім. О. Довженка.

Починав на студії ім. О.Довженка другим оператором і, коли знімався фільм М. Ільїнського «Довіра», на якісь залишки плівки в сусідньому селі Циблі зняв матеріал, який Ільїнський обізвав лубком не захотів навіть додивитися.

Невдовзі його зустрічає на студії Василь Ілляшенко і пропонує подивитись його роботи. Копії дипломного фільму в Юрія Тимофійовича не було, то він показав цей матеріал. Ілляшенко, подивившись ті двісті метрів, одразу сказав: «Будеш у мене оператором фільму „Новосілля“». Після цього запросив і в наступний фільм «Серед літа» (робоча назва: «Без кохання не можна»). А після цієї картини кінооператору рік не давали працювати.

Річ у тім, що в ній було багато кадрів із жовтим і блакитним. Був там, зокрема, епізод: син ішов до матері й ніс в руках букет польових квітів. Було знайдене місце, де стояла стара хата, а біля неї чимала галявина, де квітнув жовтий коров'як. Мати була серед цих квітів, і приходить син з волошками; знову жовтий і синій кольори. Це пояснюється тільки тим, що оператору подобалось зіставлення кольорів  — жовтого з блакитним.

Або таке: матері сняться її сини, одного з яких грав Богдан Ступка. Уві сні на зеленій траві лежить вишитий рушник, по якому повзе змія. Коли дивилися картину в Держкіно, один із керівників цього відомства сказав: «Ми розуміємо, що рушник  — це образ України. Але що ви хотіли цим сказати  — хто повзе по Україні?» Звичайно, після такого звинувачення почався різного роду тиск. Творці фільму зовсім не вкладали такого змісту, який побачили в Держкіно.

Юрію Тимофійовичу після цих подій надходило кілька запрошень знімати, але, як тільки справа доходила до парткому, там забороняли. Так тривало близько року.

Ми з ним трохи були знайомі, але ніяких стосунків не було. Одного разу я йшов коридором першого павільйону, де знімався фільм «Спокута чужих гріхів». Іван сидів загримований на лавці, яі привітався. Він мене зупинив: "Ти Юрко Гармаш? Я бачив твої фільми. Я збираюся знімати «Вавилон ХХ», то я тебе запрошу". Звичайно, це для мене було... Хоча Іван тоді ще не мав режисерських робіт, але я вже знав його як актора, як людину. То мене аж у жар кинуло. Цілковита несподіванка.

Працювати з Іваном було дуже цікаво, він не сковував ініціативи, не диктував, як буває часом в інших режисерів, а навпаки, спонукав до співтворчості, до фантазування.

Зі слів Юрія Гармаша[2]

Відзнаки та Нагороди

[ред. | ред. код]

Фільмографія

[ред. | ред. код]

Ролі в кіно

[ред. | ред. код]

Цікаве

[ред. | ред. код]
  • Юрій Гармаш був одним із членів журі V Міжнародного фестивалю аматорського кіно «Кінокімерія», який проходив 15—18 жовтня 2010 року.
  • Як показало опитування, проведене Бюро української кіножурналістики (БУК), прізвище Юрія Гармаша було названо в розділах :
    • «Найкращі кінооператори незалежної України»
    • «Найкращі кінооператори за всю історію українського кіно»[5]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Указ Президента України від 10.09.2008 № 821/2008 «Про відзначення державними нагородами України діячів кіномистецтва». Архів оригіналу за 5 жовтня 2016. Процитовано 4 жовтня 2016.
  2. Архівована копія. Архів оригіналу за 17 квітня 2013. Процитовано 6 листопада 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  3. Члени НСКУ — лауреати «Коронації слова–2016». Архів оригіналу за 22 серпня 2016. Процитовано 11 липня 2016.
  4. Національна спілка кінематографістів України: Кінооператор Юрій Гапмаш отримав премію «Золота дзиґа» за визначний внесок в українське кіно (20.04.2019). Архів оригіналу за 16 жовтня 2019. Процитовано 7 травня 2019.
  5. Надо ли ждать чуда от украинского кино?. Архів оригіналу за 24 квітня 2013. Процитовано 8 квітня 2013.

Джерела

[ред. | ред. код]