Гліб Святославич (князь тмутороканський)

Гліб Святославич
Князь тмутороканський
1060 — 1064
Попередник: Євстафій Мстиславич
Наступник: Ростислав Володимирович
Князь тмутороканський
1067 — 1069
Попередник: Ростислав Володимирович
Наступник: Роман Святославич
Князь новгородський
1069 — 1078
Попередник: Мстислав Ізяславич
Наступник: Вишеслав Володимирович
 
Народження: 1052
Смерть: 30 травня 1078(1078-05-30)
Причина смерті: загиблий у бою
Поховання: Чернігів
Рід: Рюриковичі
Батько: Святослав Ярославич

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Гліб Святославич (1052 — 30.5.1078) — князь тмутороканський (1060—1064, 1067—1069), князь новгородський (1067, 1069—1078) Київської Русі. Старший син великого князя київського Святослава Ярославича.

Етапи князівства

[ред. | ред. код]

Спочатку князь Святослав посадив старшого сина Гліба княжити у Муромі, а згодом, коли той набрався досвіду, віддав і найдальший руський престол — тмутороканський.

Перша спроба князювання у Тмуторокані (1060-64)

[ред. | ред. код]

Після смерті князя Мстислава в 1036 році Тмутороканське князівство Київської Руси разом із завойованими землями відійшло до Ярослава Мудрого, що заповів його вкупі із Чернігівською землею й «всією країною східної» своєму четвертому синові, князеві Святославу. Той у свою чергу, у 1060 р. передав тмутороканський престол у питоме князювання своєму синові Глібові.

У 1061 р., рятуючись від переслідування великого князя Київського Ізяслава Ярославовича, у Тмуторокань утік чернець Києво-Печерського монастиря, згодом знаменитий літописець Никон.

Князь Муромський та Новгородський (1064-67)

[ред. | ред. код]

У 1064 р. двоюрідний брат Гліба Святославича, князь-ізгой Ростислав Володимирович, разом з воєводами Пореєм і Вишатою захоплює Тмутороканське князівство, виславши Гліба до батька в Чернігів.[1]

У Києві не могли примиритися з тим, що один з ізгоїв силою оволодів княжим престолом. Вже у 1065 р. Святослав Ярославич пішов з дружиною на Ростислава. Але той не став піднімати руку на дядька, і коли чернігівська рать прибула на Тамань, князь, не приймаючи бою, відступив у кубанські степи. Втім після того, як полки Святослава покинули місто, молодий князь знову повернувся в Тмуторокань та зумів там закріпитися.[2]

Князь Тмутороканський (1067-69)

[ред. | ред. код]

У 1067 р. князь Ростислав був отруєний візантійським намісником — котопаном з Корсуню, який підніс йому вино з отрутою.[3] Після цього з доручення жителів Тмуторокані чернець Никон, що брав активну участь у суспільному житті князівства, поїхав у Чернігів до Святослава просити повернення Гліба на князювання. Виконавши це почесне завдання, він незабаром покинув місто, заради своєї історичної місії — створити літописний звід 1073 року, що послужив основою «Повісті временних літ».

При від'їзді Никон залишив на князя Гліба заснований в 1068 році на окраїні Тмуторокані монастир, створений за зразком Печерського. Можливо, цей монастир розташовувався у підніжжя гори Бориса й Гліба на Фанагорійському острові.[4][5][6]

Князь Новгородський (1070-78)

[ред. | ред. код]

Втім не затримався у Тмуторокані і сам Гліб, очоливши у 1070 р. князівський престол у Новгороді, звідки князь зробив декілька вдалих походів проти чудських племен.

Християнська віра у 70-ті роки XI століття була для містян Новгорода доволі чужою і незрозумілою. Куди більший авторитет мали більш природні для того часу ведичні волхви. Зокрема відомий епізод, коли Глібу Святославичу прийшлося втручатися в конфлікт новгородців із грецьким єпископом. Князь ледве врятував того, придушивши у 1071 р. заколот на чолі з волхвом-ведуном. Як згадує літописець, натовп буцімто прийняв сторону цього волхва і вже готовий був розтерзати церковника, який вийшов з хрестом того «викривати».

Тоді Гліб сміливо вийшов вперед, підняв сокиру і власноруч розрубав волхву голову, чим радикально вирішив ситуацію. Уражений цим натовп зрозумів, «на чиєму боці правда», і конфлікт потрохи затих.[7]

Втім у 1078 р. князь Гліб був все ж таки вигнаний новгородцями — можливо, за бажанням Ізяслава Ярославича, який на той час повернув собі владу в Києві. Гліб Святославич був змушений втікати за Волок, де й був вбитий чуддю — племенем, з яким він ворогував.

Генетика

[ред. | ред. код]

Останки князя Гліба знаходяться в Чернігові[8] стали об'єктом наукових досліджень (зразок під номером VK542, Margaryan et al 2020[9]). На базі них було виявлено Y-хромосомну гаплогрупу I2a (I2a1b2a1a-CTS10228>I2a1b2a1a1-Y3120/YP196>I2a1b2a1a1b-Y4460>Y3106>Y91535>Y91535*[10]) та мітохондріальну гаплогрупу H5a2a[11].

Тмутороканський камінь

[ред. | ред. код]
Тмутороканський камінь

1068 року за наказом Гліба Святославича була виміряна відстань між Тмутараканню та Корчевом по льоду Керченської протоки. Свідоцтвом цьому є так званий Тмутороканський камінь, знайдений у 1792 році на території Таманської фортеці. Цей чудовий пам'ятник древньої палеографії й епіграфіки XI сторіччя Київської Руси зараз зберігається в Ермітажі. Напис, висічений на великому мармуровому блоці, узятому з якоїсь зруйнованої будівлі візантійського або грецького часу, говорить: «У літо 6576 (примітка — 1068 р.), індикта 6, Гліб князь мірил море по льоду от Тмуторокані до Корчева 10000 и 4000 сажень». Український дослідник Володимир Білінський піддавав сумніву як історію про те, що князівство Тмуторокань розташовувалося на Тамані, так і справжність тмутороканського каменя (2011,1:86-95; 2012, 2:227)[12], і не перекладав українською напис на камені.

У перекладі на сучасне літочислення 6576 р. означає грудень 1067-го — січень 1068 років. Камінь підтверджує, таким чином, свідчення руських літописів про існування Тмутороканського князівства Київської Русі й уточнює місцерозташування цієї землі. До знахідки каменю, дослідники розміщували це князівство у досить віддалених один від одного куточках Древньої Русі — від Литви до Криму.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Нестор, Летописец (5 вересня 2017). Повесть временных лет (рос.). Litres. ISBN 978-5-457-02888-3. Архів оригіналу за 21 січня 2021. Процитовано 25 березня 2020.
  2. Олександр Головко. Що нам відомо про давньоруське Тмутараканське князівство?. "Крізь віки". с. 106.
  3. ПСРЛ . (Т .1. – Стб .166; Т .2. – Стб .155). Повне зібрання російських літописів.
  4. 03 лютого 1065 року. Помер РОСТИСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ. today.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 23 березня 2020. Процитовано 23 березня 2020.
  5. ПВЛ. с. 111, 311.
  6. Татищев В.М. с. 83.
  7. Олексій Бичков (2005). "Київська Русь. Легенди і міфи" (рос.) . М.: Вид. Олімп: Аст: Астрель. с. 353—354.
  8. Ancient Human DNA - uMap. umap.openstreetmap.fr. Процитовано 1 грудня 2022.
  9. Ashot Margaryan et al. Population genomics of the Viking world [Архівовано 2021-03-26 у Wayback Machine.], 2019 (bioRxiv [Архівовано 2020-02-12 у Wayback Machine.])
  10. I-Y91535 YTree, id:VK542. Архів оригіналу за 18 листопада 2020. Процитовано 13 січня 2021.
  11. H5a2a MTree, id: VK542
  12. Білінський, В.Б. Москва Ординська... SPADOK.