Гродзинський Михайло Дмитрович

Михайло Дмитрович Гродзинський
Народився11 липня 1957(1957-07-11)
Київ
Помер21 липня 2022(2022-07-21) (65 років)
КраїнаСРСР СРСР
Україна Україна
Діяльністьдослідник
Alma materКиївський університет
Галузьландшафтознавство, геоекологія
ЗакладКиївський національний університет імені Тараса Шевченка
Вчене званняпрофесор
Науковий ступіньдоктор географічних наук
Нагороди

Миха́йло Дми́трович Гродзи́нський (11 липня 1957 — 21 липня 2022)[1] — український географ-ландшафтознавець, доктор географічних наук, професор географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри фізичної географії та геоекології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор географічних наук. Член-кореспондент Національної академії наук України, академік Академії наук вищої освіти України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, Відмінник освіти України, президент Української асоціації ландшафтної екології, член Президії Вченої ради Українського географічного товариства.

Біографія

[ред. | ред. код]
Докладніше: Ґродзінські

Народився 11 липня 1957 року в місті Києві. Закінчив 1979 року географічний факультет Київського університету.

З 1995 року професор, завідувач кафедри фізичної географії та геоекології географічного факультету Київського університету. Кандидатська дисертація «Геосистеми західної частини Рівнинного Криму, їх динаміка та стійкість до зрошувальних меліорацій» захищена у 1983 році. Докторська дисертація «Стійкість геосистем до антропогенних навантажень» захищена у 1994 році.

Основна педагогічна діяльність — викладання дисциплін, пов'язаних із ландшафтною екологією, геоекологічними проблемами сталого розвитку. Викладав у провідних університетах України, США, Англії, Південної Кореї.

Могила Дмитра та Михайла Гродзинських, Байкове кладовище

Член Національного комітету України Програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера», член Президії та Вченої ради Українського географічного товариства. Голова Української асоціації ландшафтних екологів (IALE-Ukraine). Призначався експертом від України в Міжнародну Комісію із захисту річки Дунай (ICPDR), у проектах Програми Розвитку ООН, представляв уряд України на нараді Ради Європи з Ландшафтної конвенції.

Раптово помер через 10 днів після 65-го дня народження, 21 липня 2022 року[2]. Похований на Байковому кладовищі разом із батьком (ділянка № 33, 50°25′08″ пн. ш. 30°30′11″ сх. д. / 50.4190028° пн. ш. 30.5031139° сх. д. / 50.4190028; 30.5031139).

Родина

[ред. | ред. код]

Син академіка НАН України, біолога Дмитра Гродзинського.[3] Чоловік науковиці, кандидата географічних наук Ольги Гродзинської. Племінник доктора біологічних наук, професора Андрія Гродзинського.

Нагороди і відзнаки

[ред. | ред. код]

Наукова та викладацька діяльність відзначена Премією Ярослава Мудрого в галузі науки і техніки Академії наук вищої школи України, премією імені Тараса Шевченка Київського університету, дипломами зарубіжних наукових організацій, зокрема Кембриджського університету. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2015) Відмінник освіти України.

Наукові праці

[ред. | ред. код]

Сфера наукових досліджень: ландшафтна екологія, територіальні структури ландшафту, математичні методи оцінки стійкості ландшафтів та прогнозування їх змін, сприйняття ландшафту людиною, планування екомереж. Автор близько 200 наукових праць, 12 монографій, 6 підручників та навчальних посібників. Основні праці:

  • Основи ландшафтної екології. — К., 1993.
  • Стійкість геосистем до антропогенних навантажень. — К., 1995.
  • (рос.) Концепция, методы и критерии создания экосети Украины. — К., 2004.
  • Пізнання ландшафту: місце і простір. В 2-х томах. — К., 2005.
  • Ніші ландшафтів України у просторі кліматичних факторів. — К., 2008

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Гродзинський М. Д., Некролог-біографія на сайті НАНУ, 26.07.2022/
  2. Пішов із життя Михайло Гродзинський, Сайт географічного факультету КНУ, 22.07.2022
  3. «Династія природознавців Гродзинських» Газета «[[Демократична Україна (газета)|Демократична Україна]]", 2006. Архів оригіналу за 13 січня 2017. Процитовано 2 червня 2012.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]