Джанлуїджі Буффон
 | ||||||||||||||||||||||||||||||
_(cropped).jpg) | ||||||||||||||||||||||||||||||
| Джанлуїджі Буффон у 2016 році | ||||||||||||||||||||||||||||||
| Особисті дані | ||||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Народження | 28 січня 1978[1][2][…] (46 років) | |||||||||||||||||||||||||||||
| Каррара, Провінція Масса-Каррара, Тоскана, Італія | ||||||||||||||||||||||||||||||
| Зріст | 1,92 м | |||||||||||||||||||||||||||||
| Вага | 92 кг[4] | |||||||||||||||||||||||||||||
| Прізвисько | Супермен (італ. Superman) Джіджі (італ. Gigi) Ель-Буфф (італ. El Buff) Бетмен (італ. Batman) | |||||||||||||||||||||||||||||
| Громадянство |  Італія | |||||||||||||||||||||||||||||
| Позиція | воротар | |||||||||||||||||||||||||||||
| Інформація про клуб | ||||||||||||||||||||||||||||||
| Поточний клуб | завершив кар'єру | |||||||||||||||||||||||||||||
| Юнацькі клуби | ||||||||||||||||||||||||||||||
| 1991–1995 | Парма | |||||||||||||||||||||||||||||
| Професіональні клуби* | ||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||
| Національна збірна | ||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||
| Звання, нагороди | ||||||||||||||||||||||||||||||
| Нагороди | ||||||||||||||||||||||||||||||
| * Ігри та голи за професіональні клуби | ||||||||||||||||||||||||||||||
Джанлуї́джі «Джіджі» Буффо́н (італ. Gianluigi "Gigi" Buffon; *28 січня 1978, Каррара) — італійський футболіст, що грав на позиції воротаря.
Один з найвидатніших голкіперів в історії футболу. Багаторічний капітан «Ювентуса» та національної збірної Італії. Чемпіон світу, володар кубка УЄФА, кубка та суперкубка Італії, кількаразовий чемпіон Італії. Буффон отримував титул найкращого воротаря Серії A рекордну кількість разів — 9.
Рекордсмен збірної Італії за загальною кількістю проведених офіційних матчів (176), а також кількістю матчів у статусі капітана (80).
У дитинстві Буффон був уболівальником клубу «Дженоа». Він почав кар'єру в аматорській команді міста Ла-Спеція, «Каналетто Сепор», яка виступає при футбольній школі, де навчався Буффон. Після навчання у футбольній школі Буффон повернувся в рідне місто Каррара і став там виступати за аматорський клуб «Пертіката» на позиції півзахисника. У віці 12 років перейшов в інший клуб з Каррари, «Бонаскола».
13 червня 1991 року Буффон був куплений клубом «Парма», яка витримала конкуренцію з боку двох інших команд, які бажали бачити його в своїх рядах, «Болоньї» і «Мілана». Купівля Буффона обійшлася «Пармі» в 15 млн лір, які клуб виплачував два роки: в перший рік — 3 млн лір і в другій — решту 12 млн. У віці 14 років Буффон вперше став у ворота молодіжної команди клубу, яка втратила обох своїх воротарів і через два тижні виступів став основним воротарем.
Дебютував у Серії A 1995 року у матчі «Парма» — «Мілан». У наступній грі з «Ювентусом» Буффон пропустив свій перший гол в Серії А; його ворота вразив Чіро Феррара, майбутній наставник Буффона. У наступному сезоні Буффон завоював місце в основному складі «Парми» і провів 27 матчів в чемпіонаті країни. 1997 року дебютував в єврокубках, зігравши 24 вересня в матчі Кубка УЄФА з клубом «Віторія» Гімарайнш, в якому «Парма» програла 0:2. 1999 року Буффон виграв у складі «Парми» Кубок УЄФА, а також Кубок і Суперкубок Італії.
У 2001 році Буффон перейшов до «Ювентуса» за рекордні на той час €52 млн. На придбання голкіпера особисто наполіг президент клубу, Умберто Аньєллі. У «Ювентус» Буффон прийшов разом з французьким захисником Ліліаном Тюрамом, таким чином клуб прагнув забезпечити міцну оборону команди. Попри невдалий початок, де в матчах з «К'єво» і «Ромою» Буффон діяв невдало, він провів хороший сезон. У тому ж році він виграв перший чемпіонат Італії, в якому «Ювентус» лише в останній грі випередив «Інтер». Сезон 2002–2003 Буффон провів дуже вдало. Він виграв чемпіонат і Суперкубок Італії і, разом з клубом, дійшов до фіналу Ліги чемпіонів, де «Ювентус» програв «Мілану». Попри цю поразку, Буффон був визнаний кращим гравцем Ліги чемпіонів.
У 2003 році Буффон виграв свій третій Суперкубок Італії, однак сезон для клубу видався невдалим: «Ювентус» зайняв в чемпіонаті лише третє місце і вилетів на ранніх стадіях розіграшу Ліги чемпіонів. Всього за сезон Буффон пропустив більше 50-ти голів. 2004 року клуб очолив Фабіо Капелло. З ним «Ювентус» переміг в чемпіонаті (пізніше цей титул був скасований через Кальчополі). 14 серпня 2005 року в матчі на турнірі Трофей Луїджі Берлусконі з «Міланом» Буффон отримав сильний вивих плеча у зіткненні з Кака, через що більше трьох місяців не міг виступати. Попри повернення наприкінці листопада, коли Буффон вийшов на поле в матчі Кубка Італії проти «Фіорентини», Капелло деякий час віддавав перевагу Крістіану Абб'яті, взятого в оренду у «Мілана». Лише наприкінці січня Буффон повернувся в основний склад, а потім провів залишок сезону, в якому його клуб виграв другий поспіль титул (який також був скасований після Кальчополі). Попри вдалі виступи, у Буффона був тривалий період, протягом якого він за три роки не відбив жодного пенальті (з 26 жовтня 2003 по 1 грудня 2006).
2006 року в італійському футболі розгорівся скандал навколо договірних матчів зокрема за участю «Ювентуса». Буффон проходив як один із фігурантів справи, проте 27 червня всі звинувачення з гравця було знято. «Ювентус» був знижений в Серію B. Попри це, Буффон залишився в команді, а за рік «Юве» повернувся у найвищий дивізіон.
У сезоні 2008—2009 Буффон знову отримав травму, потягнувши м'язи на правому стегні в матчі з «Кальярі». У наступній грі травма загострилася і він був змушений припинити виступи до січня. У листопаді 2008 року англійський клуб «Манчестер Сіті» запропонував за трансфер Буффона 75 млн євро, а самому голкіперу 5-річний контракт з щорічною виплатою 15 млн євро, що зробило б його найвисокооплачуванішим футболістом світу; «Ювентус», після деяких роздумів, відмовив. 6 січня 2009 року Буффон вперше вийшов після травми в товариській грі з «Монако», зігравши лише тільки тайм. 14 січня 2009 року повернувся на поле в матчі Кубка Італії з «Катанією», рахунок матчу 3:0 на користь «б'янконері».
13 грудня 2009 року Буффон знову переніс операцію, цього разу на лівому коліні. Після відновлення провів лише 7 ігор і отримав травму стегна, через яку вибув на місяць.
У травні 2010 року з'явилася інформація, що 32-річний Буффон, можливо, покине «Ювентус», який планує оновлення складу команди. 15 червня Джанлуїджі отримав травму — грижу і зміщення міжхребцевого диска, внаслідок чого був прооперований і вибув з гри до 2011 року. Під час періоду реабілітації Буффон відокремився від команди, за що був засуджений керівництвом клубу. У грудні 2010 року приступив до тренувань. 13 січня 2011 року в домашньому матчі Кубка Італії проти «Катанії» вперше з'явився на полі після вимушеної перерви і провів в основі всю гру.
28 жовтня 2012 року в матчі проти «Катанії» Буффон досяг позначки в 500 матчів в чемпіонаті Італії. 23 січня 2013 року продовжив контракт з «Ювентусом» до 2015 року, при цьому пішовши на скорочення річної зарплати, яка тепер складала близько 4 мільйонів євро.
28 лютого 2016 року під час зустрічі з «Інтером» Буффон побив свій рекорд «сухих» матчів — 746 хвилин він зберігав свої ворота в недоторканності, останній раз пропускав 10 січня. Попередній рекорд в сезоні 2013—2014 становив 745 хвилин. 6 листопада 2016 року провів 600-й матч в Серії A. Джанлуїджі став 4-м гравцем, кому підкорився такий рубіж після Паоло Мальдіні (647), Хав'єра Санетті (615) і Франческо Тотті (607).
У сезоні 2015—2016 у матчі 28 туру Серії А проти «Аталанти» Буффон залишив свої ворота на замку і довів свою серію без пропущених голів до 836 хвилин, що є третім найкращим результатом в історії чемпіонатів Італії[5]. А вже в матчі 30 туру проти «Торіно» він побив рекорд Себастьяно Россі за кількістю «сухих» хвилин. Після завершення матчу проти «Торіно» (4:1) суха серія воротаря становила 973 хвилини. Рекордний показник голкіпера перервав Андреа Белотті, який реалізував пенальті[6].
30 липня 2018 року Буффон оголосив про завершення своїх виступів за «Ювентус». За 17 років, проведених у туринському клубі, він дев'ять разів вигравав чемпіонат країни (не враховуючи два скасованих чемпіонських титули), у тому числі сім поспіль протягом 2011—2018 років, з яких в останніх шести Буффон був капітаном команди. Десять разів визнавався найкращим голкіпером Серії A. Захищав ворота «Ювентуса» у 656 офіційних матчах, у тому числі у 509 іграх чемпіонату, поступаючись за обома цими показниками лише рекордсмену Алессандро Дель П'єро.
6 липня 2018 року було оголошено, що 40-річний на той момент голкіпер уклав однорічний контракт з лідером французької футбольної першості «Парі Сен-Жермен».
4 липня 2019 року було оголошено про повернення голкіпера до «Ювентуса», з яким 41-річний гравцевь уклав однорічний контракт. У туринській команді легенда клубу провів загалом ще два сезони у статусі резервного воротаря, додавши за цей час до свого активу ще 29 ігор усіх турнірів і довівши загальну кількість ігор за «Ювентус» до 685.
Влітку 2021 року свого найвідомішого вихованця, який на той час мав 43 роки, запросила до себе «Парма», яка на той час виступала у другому італійському дивізіоні. Воротар прийняв пропозицію і протягом наступних двох років регулярно захищав ворота команди, взявши участь у 45 іграх в різних змаганнях.
Ці ігри дозволили 45-річному Буффону на момент оголошення про завершення ігрової кар'єри у серпні 2023 року мати в активі неймовірні 975 офіційних ігор на клубному рівні.
Буффон виступав за молодіжні збірні різного віку, починаючи з 15-річних і закінчуючи командою до 23 років. Фіналіст чемпіонату Європи до 20 років в 1995 році і чемпіон Європи з командою до 21 року в 1996 році.
У складі першої команди Буффон дебютував 29 жовтня 1997 в матчі з Росією за право виходу на чемпіонат світу. Він вийшов на поле замість Джанлуки Пальюки, який отримав травму, і пропустив автогол від Фабіо Каннаваро. Гра завершилася внічию 1:1, а після перемоги 1:0 в матчі-відповіді Італія кваліфікувалась на світову першість. На чемпіонат світу Буффон поїхав третім воротарем, але незабаром став другим, коли травмувався Анджело Перуцці. Незабаром, в 20-річному віці, Буффон став гравцем основи збірної. Як основний воротар, він повинен був поїхати на Євро-2000, де Італія стала другою, але був змушений залишитися в Італії через травму руки. Після цього Буффон грав на чемпіонаті світу 2002 і чемпіонаті Європи 2004, де пропустив 5 і 3 голи відповідно.
На чемпіонаті світу 2006 Буффон пропустив лише два голи, один з них — автогол від Крістіана Дзаккардо, а другий — у фіналі з пенальті від Зінедіна Зідана. До цього моменту Буффон не пропускав голи 418 хвилин, ставши володарем другої в історії збірної серії по числу хвилин без пропущених м'ячів, після Вальтера Дзенги (518 хвилин). 9 липня 2006 року Буффон став чемпіоном світу. А після закінчення змагання був нагороджений премією Яшина, яку вручають найкращому голкіперу чемпіонату. Всього на першості провів 7 матчів (690 хвилин), пропустив 2 м'ячі (1 — з пенальті, 1 — автогол захисника), парирував 27 ударів в ствір своїх воріт і заробив на собі 2 фоли.
На Євро-2008 Буффон провів 4 гри, як капітан команди. Пов'язку капітана отримав після травми Каннаваро, що не поїхав на турнір. У чотирьох іграх першості він пропустив чотири голи. У другому матчі з Румунією відбив пенальті після удару Адріана Муту, чим врятував команду від поразки. У матчі 1/4 фіналу з Іспанією не пропустив в основний час, а в додатковий відбив пенальті від Даніеля Гуїси, проте це не врятувало команду від поразки. На Кубку Конфедерацій 2009 Буффон провів 3 гри, в яких пропустив 5 голів, а Італія з трьох ігор програла дві.
На чемпіонаті світу 2010 вийшов на поле лише в першій грі з Парагваєм. Буффон був замінений після перерви, отримавши грижу міжхребцевого диску, і став першим воротарем в історії збірної Італії, заміненим на іграх чемпіонатів світу.
На Євро-2012 Буффон був капітаном збірної, яка за підсумками чемпіонату дійшла до фіналу. Сам воротар пропустив 7 голів у 6 матчах. У чвертьфіналі проти Англії не пропустив в основний і додатковий час, а в серії пенальті намертво зафіксував м'яч після удару Ешлі Коула. У фіналі проти діючих чемпіонів іспанців пропустив чотири голи.
На Кубку Конфедерацій 2013 Буффон провів всі 5 матчів турніру в яких пропустив 10 м'ячів. У півфіналі проти діючих чемпіонів світу та Європи іспанців не пропустив голів протягом основного і додаткового часу, проте в серії пенальті Італія все ж поступилася Іспанії. Єдиний промах допустив Леонардо Бонуччі. У матчі за третє місце з командою Уругваю основний і додатковий час завершився внічию 2:2, а в серії пенальті Буффон відбив три з п'яти ударів і приніс команді бронзу турніру.
На чемпіонаті світу 2014 Буффон був змушений пропустити перший матч турніру зі збірною Англії, його місце в воротах зайняв Сальваторе Сірігу. Матч закінчився перемогою італійців з рахунком 2:1. У наступних двох матчах з командами Коста-Рики і Уругваю Буффон повернувся на поле і виводив на поле команду з капітанською пов'язкою. Обидва ці матчі закінчилися поразкою збірної Італії з однаковим рахунком 0:1. У підсумку «скуадра адзурра» посіла в групі лише третє місце.
На Євро-2016 Буффон провів 4 матчі, пропустивши лише один гол. Перший м'яч був пропущений в матчі з Ірландією, де збірна поступилася з рахунком 0:1, але в воротах стояв не Буффон, бо збірна вже виконала завдання виходу з групи завдяки попереднім перемогам в матчах зі збірною Бельгії (2:0) і Швеції (1:0). На стадії 1/8 фіналу збірна Італії в матчі зі збірною Іспанією забила два м'ячі. В 1/4 фіналу італійці грали з чинними чемпіонами світу — збірною Німеччини, які на тому ж Євро-2012 поступилися італійцям в півфіналі з рахунком 2:1. В основний час Буффон пропустив один м'яч від Месута Озіла (який відзначився голом у ворота Буффона і чотири роки тому), однак завдяки пенальті, реалізованому Бонуччі, Італія зрівняла рахунок і зберегла його до серії пенальті. У серії пенальті німці та італійці зробили по 9 ударів, і лише допущений промах Маттео Дарміана і успішно реалізований удар Йонаса Гектора стали вирішальними. Італія вперше програла німцям в матчі міжнародного турніру і вилетіла з чемпіонату.
13 листопада 2017 року 39-річний на той час воротар оголосив про завершення своєї кар'єри у збірній. Рішення було прийняте відразу після зведеного у нульову нічию матчу плей-оф відбору до чемпіонату світу 2018 проти збірної Швеції, результат якого, враховуючи поразку італійців 0:1 у першій грі, залишив їх поза участю у мундіалі[7]. За двадцять років у збірній Буффон взяв участь у рекордних 175 офіційних матчах (на 39 більше, ніж у другого за цим показником Фабіо Каннаваро). Своєю останньою грою за «лазурових», яку він провів із капітанською пов'язкою, Буффон поділив із тим же Каннаваро лідерство за кількістю матчів у статусі капітана збірної Італії (в обох по 79 офіційних зустрічей).
| Сезон | Команда | Чемпіонат | Національний кубок | Континентальні кубки | Інші змагання | Усього | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Ліга | Ігор | Голів | Ліга | Ігор | Голів | Ліга | Ігор | Голів | Ліга | Ігор | Голів | Ігор | Голів | ||
| 1995–96 | «Парма» | A | 9 | -6 | КІ | 0 | -0 | КВК | - | - | СІ | 0 | -0 | 9 | -6 |
| 1996–97 | A | 27 | -17 | КІ | 0 | -0 | КУЄФА | 1 | -1 | - | - | - | 28 | -18 | |
| 1997–98 | A | 32 | -33 | КІ | 6 | -6 | ЛЧ | 8[8] | -6 | - | - | - | 46 | -45 | |
| 1998–99 | A | 34 | -36 | КІ | 6 | -4 | КУЄФА | 11 | -10 | - | - | - | 51 | -50 | |
| 1999–00 | A | 32+1[9] | -36 + -3[9] | КІ | 0 | -0 | ЛЧ+КУЄФА | 2[10]+7 | -2 + -7 | СІ | 1 | -1 | 43 | -49 | |
| 2000–01 | A | 34 | -31 | КІ | 2 | -2 | КУЄФА | 7 | -7 | - | - | - | 43 | -40 | |
| 2001–02 | «Ювентус» | A | 34 | -23 | КІ | 1 | -1 | ЛЧ | 10 | -12 | - | - | - | 45 | -36 |
| 2002–03 | A | 32 | -23 | КІ | 0 | -0 | ЛЧ | 15 | -16 | СІ | 1 | -1 | 48 | -40 | |
| 2003–04 | A | 32 | -41 | КІ | 0 | -0 | ЛЧ | 6 | -6 | СІ | 1 | -1 | 39 | -48 | |
| 2004–05 | A | 37 | -23 | КІ | 0 | -0 | ЛЧ | 11[11] | -6 | - | - | - | 48 | -29 | |
| 2005–06 | A | 18 | -12 | КІ | 2 | -3 | ЛЧ | 4 | -6 | СІ | 0 | -0 | 24 | -21 | |
| 2006–07 | B | 37 | -21 | КІ | 3 | -4 | - | - | - | - | - | - | 40 | -25 | |
| 2007–08 | A | 34 | -30 | КІ | 1 | -1 | - | - | - | - | - | - | 35 | -31 | |
| 2008–09 | A | 23 | -26 | КІ | 2 | -2 | ЛЧ | 5[12] | -4 | - | - | - | 30 | -32 | |
| 2009–10 | A | 27 | -33 | КІ | 1 | -2 | ЛЧ+ЛЄ | 6+1 | -7 + -1 | - | - | - | 35 | -43 | |
| 2010–11 | A | 16 | -17 | КІ | 1 | -0 | ЛЄ | - | - | - | - | - | 17 | -17 | |
| 2011–12 | A | 35 | -16 | КІ | 0 | -0 | - | - | - | - | - | - | 35 | -16 | |
| 2012–13 | A | 32 | – | КІ | 1 | -0 | ЛЧ | 10 | -8 | СІ | 1 | -2 | 44 | -29 | |
| 2013–14 | A | 33 | – | КІ | 0 | -0 | ЛЧ+ЛЄ | 6+8 | -9 + -4 | СІ | 1 | -0 | 48 | -33 | |
| 2014–15 | A | 33 | – | КІ | 0 | -0 | ЛЧ | 13 | -10 | СІ | 1 | -2 | 47 | -32 | |
| 2015–16 | A | 35 | -17 | КІ | 0 | -0 | ЛЧ | 8 | -9 | СІ | 1 | -0 | 44 | -26 | |
| 2016–17 | A | 30 | -24 | КІ | 0 | -0 | ЛЧ | 12 | -7 | СІ | 1 | -1 | 43 | -32 | |
| 2017–18 | A | 21 | -14 | КІ | 3 | -0 | ЛЧ | 9 | -11 | СІ | 1 | -3 | 34 | -28 | |
| 2018–19 |  «Парі Сен-Жермен» | Л1 | 17 | -18 | КФ+КЛ | 1+1 | 0 + -1 | ЛЧ | 5 | -6 | СФ | 1 | 0 | 25 | -25 |
| 2019–20 | «Ювентус» | A | 9 | -10 | КІ | 5 | -2 | ЛЧ | 1 | 0 | СІ | 0 | 0 | 15 | -12 |
| 2020–21 | A | 8 | -5 | КІ | 5 | -4 | ЛЧ | 1 | 0 | СІ | 0 | 0 | 14 | -9 | |
| Усього за «Ювентус» | 526 | -394 | 25 | – | 126 | -116 | 8 | -10 | 685 | -539 | |||||
| 2021–22 | «Парма» | B | 26 | -27 | КІ | 0 | 0 | - | - | - | - | - | - | 26 | -27 |
| 2022–23 | B | 17+1[13] | -22 + 0[13] | КІ | 1 | -2 | - | - | - | - | - | - | 19 | -24 | |
| Усього за «Парма» | 211+2 | –8 + -3 | 15 | -15 | 36 | -34 | 1 | -1 | 265 | -261 | |||||
| Усього за кар'єру | 756 | -623 | 42 | -35 | 167 | -156 | 10 | -11 | 975 | -825 | |||||
Італія 
- Володар Кубка УЄФА: 1998-99
- Володар Кубка Італії: 1998-99
- Володар Суперкубка Італії: 1999
- Чемпіон Італії: 2001-02, 2002-03, 2011-12, 2012-13, 2013-14, 2014-15, 2015-16, 2016-17, 2017-18, 2019-20 (перемоги «Ювентуса» в чемпіонатах 2004-05 та 2005-06 років було скасовано)
- Володар Кубка Італії: 2014-15, 2015-16, 2016-17, 2017-18, 2020-21
- Володар Суперкубка Італії: 2002, 2003, 2012, 2013, 2015, 2020
- Переможець Серії B: 2006-07
- Фіналіст Ліги чемпіонів: 2002-03, 2014-15, 2016-17
- Володар Суперкубка Франції: 2018
- Чемпіон Франції: 2018-19
- Молодіжний чемпіонат Європи: 1996
- Переможець Середземноморських ігор: 1997
- Чемпіон світу: 2006
- Віце-чемпіон Європи: 2012
- Найкращий молодий футболіст Європи (Трофей Браво): 1999
- Найцінніший гравець Ліги чемпіонів: 2003
- Клубні нагороди УЄФА Найкращий воротар: 2003
- ФІФА 100
- Нагорода Яшина: 2006
- Зіркова збірна Чемпіонату світу 2006
- Футболіст року в Європі (Срібний м'яч): 2006
- Воротар року в серії A: 1999, 2001, 2002, 2003, 2004, 2005, 2006, 2008, 2012, 2014, 2015
- Onze d'Onze (Досконала збірна року, воротар): 2003, 2006
-