Жан Рей (політик)

Жан Рей Jean Rey
Рей на Європейському форумі менеджменту, попереднику Давоського форуму
Президент Європейської комісії
2 липня 1967 — 30 червня 1970
Попередник	Вальтер Гальштайн
Наступник	Франко Марія Мальфатті
Єврокомісар з питань закордонних зв'язків
7 січня 1958 — 2 липня 1967
Президент	Вальтер Гальштайн
Попередник	посада заснована
Наступник	Едоардо Мартіно
Народився	15 липня 1902(1902-07-15) Льєж, Бельгія
Помер	19 травня 1983(1983-05-19) (80 років) Льєж, Бельгія
Похований	цвинтар «Брюссель»d
Відомий як	політик, адвокат, правник
Країна	Бельгія
Alma mater	Льєзький університет
Політична партія	Ліберально-реформистська партія
Професія	правознавець
Нагороди	Людина року (Financial Times) (1970)
Медіафайли у Вікісховищі

Жан Рей (15 липня 1902, Льєж — 19 травня 1983, Льєж) — бельгійський адвокат і ліберальний політик. Він став другим головою Європейської комісії.

Ранні роки[ред. | ред. код]

Жан Рей народився в Льєжі в протестантській сім'ї. Він вивчав право в Льєзькому університеті, де в 1926 році отримав ступінь PhD. Кар'єру він розпочав як баррістер в апеляційному суді в Льєжі. Його прихильність до Валлонського руху привела його в політику. Він приєднався до Ліберальної партії і був обраний до міської ради в 1935 році. У 1939 році Рей пройшов в Палату представників.

На початку Другої Світової війни Рей був опонентом політики нейтралітету і короля Леопольда. Мобілізований як офіцер запасу в 1940 році, він був захоплений і провів залишок війни в концентраційному таборі. Будучи членом Великого сходу Бельгії, Жан Рей зумів заснувати у фашистських катівнях масонську ложу «Obstinée», і провести кілька масонських зібрань.

Після Другої Світової війни[ред. | ред. код]

Після війни Рей став прихильником федералізації Бельгії. У 1947 він висунув законопроєкт про організацію федеративної держави, але парламент відхилив його пропозиції.

Рей був міністром з відновлення в 1949—1950 роках, міністром економіки з 1954 по 1958 рік. Тому він брав участь у розвитку Європейського об'єднання вугілля і сталі і в переговорах щодо створення Європейського економічного співтовариства.

Рей став комісаром з іноземних справ у комісії Хальштайна. Він відігравав важливу роль у переговорах з Генеральної угоди з тарифів і торгівлі, званих ще «раундом Кеннеді».

У 1967 році Жан Рей став наступником Вальтера Хальштейна на посту голови Європейської комісії. Рей став першим головою після набрання чинності «Договору про злиття», тобто очолював комісії трьох організацій: Європейського економічного співтовариства, Європейського об'єднання вугілля і сталі і Євроатому. Жан Рей домігся збільшення повноважень Європейського парламенту і виступав за обрання депутатів на загальних виборах. У 1970 році Рей зміг заручитися підтримкою європейських лідерів у питанні про власні ресурси спільноти. Це означало, що співтовариство перестало залежати від внесків держав-членів і отримало нові джерела фінансування: всі мита на товари, що ввозяться з країн, що не входять в ЄЕС, збори на імпорт сільськогосподарської продукції та кошти, що надходять від податку на додану вартість.

Під час головування Рея в 1968 році був остаточно утворений митний союз держав ЄЕС. Всі залишалися на той момент митні мита були скасовані, і введений загальний митний тариф для торгівлі з державами поза ЄЕС. Жан Рей зіграв важливу роль в Гаазькому саміті Європейської ради в грудні 1969 року. На ньому європейські лідери вирішили рухатися у бік економічного та монетарного союзу і підтвердили угоду про можливість розширення спільноти, що дало «зелене світло» на приєднання Великої Британії та інших держав.

У 1970 році Рей пішов у відставку з поста голови комісії. З 1974 по 1978 він очолював Європейського руху. У 1979 році він став членом першого Європейського парламенту, обраного жителями країн ЄЕС на прямих виборах.

Жан Рей помер у місті Льєжі в 1983 році. У європейському кварталі Брюсселя зараз є площа, названа на його честь (Площа Жана Рея).

Посилання[ред. | ред. код]

Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво MusicBrainz Генеалогія та некрополістика Roglo · WikiTree Література та бібліографія Digitale Bibliotheek voor de Nederlandse Letteren · Архів преси XX століття Тематичні сайти SNAC · Дипломатичні документи Швейцарії · Парламентська асамблея Ради Європи Словники та енциклопедії Велика данська енциклопедія · Велика норвезька енциклопедія · Універсальна литовська енциклопедія · Brockhaus Enzyklopädie Довідкові видання Deutsche Biographie · Munzinger IBA · SNAC Нормативний контроль BNE: XX1086404, XX1288529 · BNF: 11986321r · CONOR.SR: 58008329 · FAST: 15611 · Freebase: /m/017339 · GND: 118744755 · GTAA: 145718 · ISNI: 0000000110202683 · J9U: 987007275298705171 · LCCN: n50045236 · MAK: 9810564618605606 · NTA: 315537035 · NUKAT: n2003061283 · SUDOC: 027924742 · VIAF: 4938924

п о р Президенти Європейської комісії   Вальтер Гальштайн (1958—1967) • Жан Рей (1967—1970) • Франко Марія Мальфатті (1970—1972) • Сіко Мансголт (1972—1973) • Франсуа-Ксав'є Ортолі (1973—1977) • Рой Дженкінс (1977—1981) • Гастон Торн (1981—1985) • Жак Делор (1985—1995) • Жак Сантер (1995—1999) • Мануель Марін (в.о., 1999) • Романо Проді (1999—2004) • Жозе Мануел Баррозу (2004—2014) • Жан-Клод Юнкер (2014—2019) • Урсула фон дер Ляєн (з 2019)

п о р Верховні представники Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки   Європейські комісари із зовнішніх справ * Жан Рей (1958—1967) • Едоардо Мартіно (1967—1970) • Жан-Франсуа Деніо (1970—1973) • Крістофер Соумс (1973—1977) • Вільгельм Хаферкамп (1977—1985) • Віллі де Клерк (1985—1989) • Франс Андріссен (1989—1993) • Ганс ван ден Брук (1993—1995) • Леон Бріттан (1995—1999) • Кріс Паттен (1999—2004) • Беніта Ферреро-Вальднер (2004—2009) Верховні представники Юрген Трампф (1999) • Хав'єр Солана (1999—2009) • Кетрін Ештон (2009—2014) • Федеріка Могеріні (2014—2019) • Жозеп Боррель (з 2019) * Відповідно до Лісабонської угоди, в 2009 році посада Європейського комісара із зовнішніх справ була об'єднана із посадою Верховного представника ЄС з питань закордонних справ і політики безпеки.

п о р Європейські комісари з питань торгівлі   Жан Рей (1957—1967) • Жан-Франсеа Деніо (1968—1970) • Ральф Дарендорф (1970—1973) • Крістофер Соумс (1973—1977) • Вільгельм Хаферкамп (1977—1985) • Віллі де Клерк (1985—1988) • Франс Андріссен (1989—1992) • Леон Бріттан (1993—1999) • Паскаль Ламі (1999—2004) • Данута Хюбнер (2004) • Пітер Мандельсон (2004—2008) • Кетрін Ештон (2008—2010) • Карел де Гюхт (2010—2014) • Сісілія Мальмстрем (2014—2019) • Філ Гоган (2019—2020) • Валдіс Домбровскіс (з 2020)