Київський літопис

Ки́ївський літо́пис — одна з найдавніших пам'яток історії та літератури Київської Русі, складова частина Іпатіївського списку. Є продовженням «Повісті временних літ» і попередником Галицько-Волинського літопису, охоплює події 1118—1200 років. Пам'ятка української мови^[2]^[3].

Розробка та зміст[ред. | ред. код]

Авторство[ред. | ред. код]

Дослідники вважають, що текст, який дійшов до нас, упорядкував у році 1199 або 1200 ігумен Видубицького монастиря у Києві Мойсей на основі літописних зведень, складених при княжих дворах у різних землях Русі, з певними скороченнями і доповненнями.^{[джерело?]} Наявність різних авторів, неоднаковий рівень їх освіти і таланту відбилися на підході до викладу подій, стилі, оцінках фактів.^{[джерело?]} У минулому, спираючись на «Патерик» Києво-Печерської лаври 1661 року, письменники 17-го століття почали стверджувати, що Нестор написав багато з уцілілих літописів Київської Русі,^[4] включаючи «Повість временних літ», Київський літопис та Галицько-Волинський літопис,^[5] незважаючи на те, що багато подій, описаних у них, відбувалися впродовж усього 12-го та 13-го століть (задовго після смерті Нестора приблизно 1114 року).^[5] З 1830-х років і приблизно до 1900 року точилися запеклі наукові дискусії про авторство Нестора, але питання так і залишилося невирішеним, і віра в авторство Нестора збереглася.^[6]

Джерела тексту[ред. | ред. код]

Серед джерел, якими користувався київський літописець, були:

літопис міста Переяславль;^[7]
різні родинні літописи Мономаховичів, зокрема Рюрика Ростиславича, Ігоря Святославича (головного героя «Слова о полку Ігоревім»), Олега III Святославича та Володимира Глібовича;^[7] та
літопис Києво-Печерська лавра (Печерський монастир).^[7]

Київський літопис складається з щорічних записів, у які вплетені літописні оповідання, військ, повісті про князів Ігоря Ольговича, Ігоря Святославича та інших.^[8] Розповідається також про Новгород, Волзьку Болгарію, Німеччину, Чехію, Польщу, Угорщину. Та головна тема Київського літопису — Київ і Київська земля, боротьба за стольний град між Мономаховичами й Ольговичами, заклики до єднання у боротьбі проти іноземних завойовників.

Зміст[ред. | ред. код]

До Київського літопису включено окремі літературні твори — повість про вбивство Андрія Боголюбського 1174, повість про похід Ігоря Святославича на половців 1185 та інші. Київський літопис — твір майже суто світський, церковним питанням приділено дуже мало уваги.^[9] Київський літопис — це військово-політична оповідь про розпад Київської Русі, в якій князі є головними дійовими особами.^[9] Мова його наближена до тогочасної живої народної з деякими церковнослов'янськими елементами, з використанням діалогів, прислів'їв, висловів історичних осіб. Найширше представлена загальновживана і військова лексика.^[9] Привертають увагу описи окремих подій і характеристики осіб, подані надзвичайно мальовничо. Стиль викладу діловий, урочистий. Переклад сучасною українською мовою здійснив Леонід Махновець.

Польський історик Ярослав Пеленський (1987) зазначив, що Київський літопис має довжину 431 колонок, що описує період близько 80 років; це набагато вища інформаційна щільність, ніж «Повість временних літ», який описує цілих 258 років лише у 283 (насправді 286) колонках.^[10] Тим не менше, на той час Київський літопис отримав набагато менше уваги з боку вчених, ніж «Повість временних літ».^[10] Текст Київського літопису демонструє сильну схожість з текстом Суздальського літопису, що міститься в Лаврентіївському літописі та інших джерелах, але також має деякі суттєві відмінності.^[11]

Хронологія рукописів Київського літопису[ред. | ред. код]

«Київський літопис» є сюжетним продовженням тексту «Повісті временних літ».^[12] Оригінальний текст «Київського літопису» втрачено; версії, що збереглися в Іпатіївськом літопису та Хлєбніковському списку, не переписані одна з одної, а мають спільного предка, якого (поки що) не знайдено.^[13]^[14]

«Повість временних літ» (ПВЛ)
Продовження Південного ПВЛ 1110–1116
«Київський літопис»
«Галицько-Волинський літопис»
Продовження «Густинського літопису»

Видання[ред. | ред. код]

Полн. собр. рус. летописей, т. 2. Ипатьевская летопись. СПб., 1908 [Архівовано 22 Червня 2019 у Wayback Machine.];
Київ. літопис. «Київ», 1984, № 6 — 8;
Літопис руський. За Іпатським списком. К., 1989 [Архівовано 12 Жовтня 2012 у Wayback Machine.].

Примітки[ред. | ред. код]

↑ Heinrich, 1977, с. 2.
↑ Пам’ятки української мови. litopys.org.ua. Процитовано 15 травня 2024.
↑ В. В. Німчук. Київський літопис XII ст. за Іпатіївським списком близько 1425 року // Німчук В. Хрестоматія з історії української мови X—XIII ст. [Архівовано 5 Липня 2019 у Wayback Machine.] // НАН України. Інститут української мови. — Київ; Житомир: Полісся, 2015. — С. 236—247. — (Зібрання пам'яток української мови найдавнішого періоду (Х — ХІІІ ст.). — Назва обкл.: Історія української мови. Хрестоматія X—XIII ст.
↑ Толочко, 2007, с. 31.
↑ ^а ^б Толочко, 2007, с. 47.
↑ Толочко, 2007, с. 32—33.
↑ ^а ^б ^в Heinrich, 1977, с. v.
↑ Børtnes, 1989, с. 17, 21.
↑ ^а ^б ^в Heinrich, 1977, с. v—vi.
↑ ^а ^б Pelenski, 1987, с. 307—308.
↑ Pelenski, 1988, с. 762.
↑ Heinrich, 1977, с. iv.
↑ Hristova, 2006, с. 314.
↑ Ostrowski, 1981, с. 21.

Джерела та література[ред. | ред. код]

В. Ю. Франчук. Київський літопис [Архівовано 18 Серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 258. — ISBN 978-966-00-0692-8.
Д. Г. Гринчишин. Київський літопис [Архівовано 20 Липня 2019 у Wayback Machine.] // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.
В. Ю. Франчук. Моїсей Видубицький [Архівовано 27 Вересня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 23. — ISBN 978-966-00-1061-1.

Література[ред. | ред. код]

Українською

Франчук В. Ю. Книжна лексика в Київ. літописі. «Мовознавство», 1980, № 6;
Мельничук О. С. Про мову Київ. літопису XII ст. «Мовознавство», 1983, № 2;
Махновець Л. Для сучасників, для пам'яті поколінь. Від перекладача Київ. літопису. «Київ», 1984, № 8;
Франчук В. Ю. Киевская летопись. Состав и источники в лингв. освещении. К., 1986.

Англійською

Børtnes, Jostein (1989). The Literature of Old Russia, 988–1730. У Charles Arthur Moser (ред.). The Cambridge History of Russian Literature (англ.). Cambridge University Press.
Heinrich, Lisa Lynn (1977). The Kievan Chronicle: A Translation and Commentary (PhD diss.) (англ.). Vanderbilt University.
Hristova, Daniela (2006). Major Textual Boundary of Linguistic Usage in the Galician-Volhynian Chronicle. Russian History (Brill) (англ.). 33 (2/4): 313—331.
Ostrowski, Donald (March 1981). Textual Criticism and the Povest' vremennykh let: Some Theoretical Considerations. Harvard Ukrainian Studies (англ.). Harvard Ukrainian Research Institute. 5 (1): 11—31. JSTOR 41035890.
Pelenski, Jaroslaw (1987). The Sack of Kiev of 1169: Its Significance for the Succession to Kievan Rus'. Harvard Ukrainian Studies (англ.). Harvard Ukrainian Research Institute. 11 (3): 303—316. JSTOR 41036277. Передруковано в Pelenski, The Contest for the Legacy of Kievan Rus‍ '.
Pelenski, Jaroslaw (1988). The Contest for the "Kievan Succession" (1155–1175): The Religious-Ecclesiastical Dimension. Harvard Ukrainian Studies (англ.). 12/13: 776. JSTOR 41036344.
Толочко, Олексій (2007). On "Nestor the Chronicler" [Про «Нестора Літописця»]. Harvard Ukrainian Studies. Harvard University. 29 (1): 31—59. Процитовано 30 September 2022.

Посилання[ред. | ред. код]

Київський літопис [Архівовано 18 Листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
Київський літопис // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 475.

Це незавершена стаття про Київську Русь.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[FOOTNOTEHeinrich19772-1] Heinrich, 1977, с. 2.

[2] Пам’ятки української мови. litopys.org.ua. Процитовано 15 травня 2024.

[3] В. В. Німчук. Київський літопис XII ст. за Іпатіївським списком близько 1425 року // Німчук В. Хрестоматія з історії української мови X—XIII ст. [Архівовано 5 Липня 2019 у Wayback Machine.] // НАН України. Інститут української мови. — Київ; Житомир: Полісся, 2015. — С. 236—247. — (Зібрання пам'яток української мови найдавнішого періоду (Х — ХІІІ ст.). — Назва обкл.: Історія української мови. Хрестоматія X—XIII ст.

[FOOTNOTEТолочко200731-4] Толочко, 2007, с. 31.

[FOOTNOTEТолочко200747-5] а ^б Толочко, 2007, с. 47.

[FOOTNOTEТолочко200732—33-6] Толочко, 2007, с. 32—33.

[FOOTNOTEHeinrich1977v-7] а ^б ^в Heinrich, 1977, с. v.

[FOOTNOTEBørtnes198917,_21-8] Børtnes, 1989, с. 17, 21.

[FOOTNOTEHeinrich1977v—vi-9] а ^б ^в Heinrich, 1977, с. v—vi.

[FOOTNOTEPelenski1987307—308-10] а ^б Pelenski, 1987, с. 307—308.

[FOOTNOTEPelenski1988762-11] Pelenski, 1988, с. 762.

[FOOTNOTEHeinrich1977iv-12] Heinrich, 1977, с. iv.

[FOOTNOTEHristova2006314-13] Hristova, 2006, с. 314.

[FOOTNOTEOstrowski198121-14] Ostrowski, 1981, с. 21.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]

[11]

[12]

[13]

[14]