Колібрі-шаблекрил вилохвостий
| Колібрі-шаблекрил вилохвостий | ||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Вилохвостий колібрі-шаблекрил (Піражу, штат Сан-Паулу, Бразилія) | ||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||
| Eupetomena macroura (Gmelin, JF, 1788) | ||||||||||||||||||||
 Ареал виду | ||||||||||||||||||||
Підвиди | ||||||||||||||||||||
| (Див. текст) | ||||||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||||||
| Trochilus macrourus Campylopterus macrourus Eupetomena macrourus | ||||||||||||||||||||
Посилання | ||||||||||||||||||||
|
Колі́брі-шаблекри́л вилохвостий[2] (Eupetomena macroura) — вид серпокрильцеподібних птахів родини колібрієвих (Trochilidae). Мешкає в Південній Америці.
.jpg)
На більшій частині свого ареалу вилохвості колібрі-шаблекрили є найбільшими представниками родини колібрієвих. Їх довжина становить 15-17 см, самці важать 8 г, самиці 6 г. Довжина крила становить 78 мм, хвоста 90 мм, дзьоба 21 мм. Голова, шия і груди темно-фіолетово-сині. Спина, покривні пера крил і нижня частина тіла темно-зелена, блискучі. Хвіст глибоко роздвоєний. Верхні покривні пера хвоста темно-бордові, стернові пера і нижні покривні пера хвоста сталево-сині. Крила чорно-фіолетові. Дзьоб і лапи чорні. Самиці дещо менші за самців, забарвлення у них дещо більш тьмяне. У молодих птахів пера на голові і спині мають коричневі краї.
Представники різних підвидів вирізняються за відтінком оперення: його сині частини варіюються від синьо-зеленого до ультрамаринового, а зелені від золотисто-бронзово-зеленого до темно-зеленого або синьо-зеленого. Представники підвиду E. m. hirundo мають переважно тьмяно-синє забарвлення, хвіст у них менш глибоко роздвоєний. Представники підвиду E. m. simoni ще більш сині: сині частини оперення у них мають темно-синій відтінок, а зелені — синьо-зелений. Представники підвиду E. m. boliviana мають найбільш зелене забарвлення: голова у них більш зелена, ніж спина, а зелені частини оперення мають яскраво-зелений відтінок. Представники підвиду E. m. cyanoviridis також переважно зелені, сині частини оперення у них мають синьо-зелений відтінок, а зелені — золотисто-бронзово-зелений[3].
Вилохвостий колібрі-шаблекрил був описаний німецьким натуралістом Йоганном Фрідріхом Гмеліном у 1788 році, в його розширеному і виправленому виданні «Systema Naturae» Карла Ліннея[4]. Він помістив його разом з іншими колібрі в рід Trochilus, надав йому біномінальну назву Trochilus macrourus і вказав Ямайку як типове місцезнаходження. При описі виду, Гмелін цитував більш ранніх авторів, зокрема Ганса Слоуна, який у 1725 році описав і проілюстрував колібрі з Ямайки і Матюрена Жака Бріссона, який у 1760 році описав і проілюстрував колібрі з Каєнни (Французька Гвіана)[5][6]. У 1929 році Карл Едуард Геллмайр стверджував, що Гмелін об'єднав два різні види, і що його опис підходить до опису каєннського колібрі, описаного Бріссоном. Колібрі з Ямайки, якого описував Слоун, ймовірно, був вимпелохвостий колібрі. Через це Геллмайр змінив типове місцезнаходження вилохвостого колібрі-шаблекрила на Каєнну[7][8]. Наразі цей вид науковці відносять до роду Eupetomena, введеного англійським орнітологом Джоном Гульдом у 1853 році[9].
Виділяють п'ять підвидів:[10]
- E. m. macroura Gould, 1848 — від Гвіани до північної, центральної і південно-східної Бразилії і Парагваю;
- E. m. simoni Gould, 1848 — північний захід Бразилії (від південного Мараньяна, Піауї і Сеари до Мінас-Жерайса);
- E. m. cyanoviridis Gould, 1848 — південний схід Бразилії (гори Серра-ду-Мар на півдні Сан-Паулу);
- E. m. hirundo Gould, 1848 — локально на сході Перу;
- E. m. boliviana Gould, 1861 — північний захід Болівії (Бені).
Вилохвості колібрі-шаблекрили мешкають в Бразилії, Болівії, Перу, Суринамі, Парагваї і Аргентині. Вони живуть переважно в саванах і рідколіссях, зокрема в бразильській каатингі і серрадо. Ці птахи уникають вологих тропічних лісів Амазонії, і поширені лише на південних і західних окраїнах цього регіону, у відносно відкритих місцевостях в гирлі Амазонки, зокрема на острові Маражо і вверх проти течії до гирла Тапажоса, а також в ізольованих лісових або саваноподібних анклавах на південному сході Перу (у верхів'ях Урубамби, в місцевості, відомій як «амазонійська каатинга»), на півдні Суринаму (в саванах Сипалівіні) в центральній Бразилії і північній Болівії. Також вилохвості колібрі-шаблекрили живуть в інших напіввідкритих природних середовищах, зокрема в парках і садах, навіть у таких великих містах, як Ріо-де-Жанейро і Сан-Паулу. Вони зустрічаються переважно в низовинах, місцями на висоті до 1800 м над рівнем моря.
Вилохвості колібрі-шаблекрили живляться нектаром різноманітних квітучих рослин, зокрема з родин бобових, геснерієвих, мальвових, миртових, маренових і епіфітних бромелієвих, а також комахами, яких ловлять в польоті. Відвідують годівниці для колібрі. Агресивно захихають кормові території, навіть від птахів, більших за них самих, зокрема від польових деколів, бразильських пай, товстодзьобих ані і коричневих талпакоті. Якось дослідники спостерігали, як вилохвостий колібрі-шаблекрил нападав на прерієвого канюка, більшого за нього у сто разів.
Вилохвості колібрі-шаблекрили розмножуються протягом всього року. Самці виконують перед самицями демонстраційні польоти і переслідують їх в повітрі, якщо ж ті відповідають взаємністю, то птахи виконують парні зигзагоподібні польоти. Гніздо чашоподібне, робиться з рослинних волокон і павутиння, зовні покривається лишайником і мохом, прикріплюється до горизонтальної гілки невисокого дерева, зазвичай на висоті до 3 м над землею, іноді на висоті 15 м над землею. В кладці 2 білих яйця. Інкубаційний період триває 15-16 днів, пташенята покидають гніздо через 22—24 дні після вилуплення. Вони стають повністю самостійними ще через 2—3 тижні. За сезон може вилупитися два видки. Птахи набувають статевої зрілості у віці 1—2 років.
- ↑ BirdLife International (2016). Eupetomena macroura: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 23 листопада 2022
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Schuchmann, K.L. (1999). Swallow-tailed hummingbird. У del Hoyo, J.; Elliott, A.; Sargatal, J. (ред.). Handbook of the Birds of the World. Т. 5: Barn-owls to Hummingbirds. Barcelona, Spain: Lynx Edicions. с. 554. ISBN 978-84-87334-25-2.
- ↑ Gmelin, Johann Friedrich (1788). Systema naturae per regna tria naturae : secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis (Latin) . Т. 1, Part 1 (вид. 13th). Lipsiae [Leipzig]: Georg. Emanuel. Beer. с. 487.
- ↑ Sloane, Hans (1725). A Voyage to the Islands Madera, Barbados, Nieves, S. Christophers and Jamaica : with the natural history of the herbs and trees, four-footed beasts, fishes, birds, insects, reptiles, &c. of the last of those islands. Т. 2. London: Printed for the author. с. 308—309.
- ↑ Brisson, Mathurin Jacques (1760). Ornithologie, ou, Méthode Contenant la Division des Oiseaux en Ordres, Sections, Genres, Especes & leurs Variétés (French та Latin) . Т. 3. Paris: Jean-Baptiste Bauche. с. 726 No. 17, Plate 36 fig 9.
- ↑ Hellmayr, Carl Eduard (1929). Catalogue of Birds of the Americas and the Adjacent Islands in Field Museum of Natural History. Field Museum Natural History Publication 255. Zoological Series. Volume 12. Т. Part 18: A Contribution to the Ornithology of Northeastern Brazil. с. 387.
- ↑ Peters, James Lee, ред. (1945). Check-List of Birds of the World. Т. 5. Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press. с. 21.
- ↑ Gould, John (1853). A Monograph of the Trochilidae, or Family of Humming-Birds. Т. 2. London: self. Plate 42 and text (Part 6 Plate 1).
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David (ред.). Hummingbirds. World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 23 листопада 2022.
- Baza Mendonça, Luciana & dos Anjos, Luiz (2005): Beija-flores (Aves, Trochilidae) e seus recursos florais em uma área urbana do Sul do Brasil [Hummingbirds (Aves, Trochilidae) and their flowers in an urban area of southern Brazil]. Revista Brasileira de Zoologia 22(1): 51–59 [Portuguese with English abstract]. DOI:10.1590/S0101-81752005000100007 PDF fulltext
- Baza Mendonça, Luciana & dos Anjos, Luiz (2006): Feeding behavior of hummingbirds and perching birds on Erythrina speciosa Andrews (Fabaceae) flowers in an urban area, Londrina, Paraná, Brazil [Hummingbirds (Aves, Trochilidae) and their flowers in an urban area of southern Brazil]. Revista Brasileira de Zoologia 23(1): 42–49 [English with Portuguese abstract]. DOI:10.1590/S0101-81752006000100002 PDF fulltext
- de Lyra-Neves, Rachel M.; Oliveira, Maria A.B.; Telino-Júnior, Wallace R. & dos Santos, Ednilza M. (2007): Comportamentos interespecíficos entre Callithrix jacchus (Linnaeus) (Primates, Callitrichidae) e algumas aves de Mata Atlântica, Pernambuco, Brasil [Interspecific behaviour between Callithrix jacchus (Linnaeus) (Callitrichidae, Primates) and some birds of the Atlantic forest, Pernanbuco State, Brazil]. Revista Brasileira de Zoologia 24(3): 709—716 [Portuguese with English abstract]. DOI:10.1590/S0101-81752007000300022 PDF fulltext.
- Grantsau, R. (1988): Beija-flores do Brasil ["Hummingbirds of Brazil"]. Expressão e Cultura, Rio de Janeiro [In Portuguese]. p. 57.ISBN 85-208-0100-5
- Melo, C. (2001): Diurnal bird visiting of Caryocar brasiliense Camb. in Central Brazil. Revista Brasileira de Biologia 61(2): 311—316. DOI:10.1590/S0034-71082001000200014 PDF fulltext
- Oniki, Y. & Willis, E.O. (2000): Nesting behavior of the swallow-tailed hummingbird, Eupetomena macroura (Trochilidae, Aves). Revista Brasileira de Biologia 60(4): 655—662 [English with Portuguese abstract]. DOI:10.1590/S0034-71082000000400016 PDF fulltext
- Restall, R.; Rodner, C. & Lentino, M. (2006): Birds of Northern South America. Christopher Helm, London. ISBN 0-7136-7243-9 (vol. 1), ISBN 0-7136-7242-0 (vol. 2)
- Schuchmann, K.L. (1999). Swallow-tailed hummingbird. У del Hoyo, J.; Elliott, A.; Sargatal, J. (ред.). Handbook of the Birds of the World. Т. 5: Barn-owls to Hummingbirds. Barcelona, Spain: Lynx Edicions. с. 554. ISBN 978-84-87334-25-2.
- Schulenberg, T.; Stotz, D.; Lane, D.; O'Neill, J. & Parker, T. III (2007): Birds of Peru. Christopher Helm, London. ISBN 978-0-7136-8673-9
- Sick, Helmut (1993): Birds of Brazil — A Natural History. Princeton University Press, Princeton. ISBN 0-691-08569-2
- Sigrist, T. (2006): Birds of Brazil — An Artistic View. ISBN 85-905074-1-6
- Straube, Fernando Costa; Urben-Filho, Alberto & Piacentini, Vítor de Queiroz (2006): O Beija-flor-tesoura Eupetomena macroura (Gmelin, 1788) e sua ampliação de distribuição pelo Sul do Brasil ["The Swallow-tailed Hummingbird and its distribution expansion in the south of Brazil"]. Atualidades Ornitológicas 132 [In Portuguese]. PDF fulltext
- Stamps (for Brazil) with RangeMap
- «Swallow-tailed Hummingbird» photo gallery VIREO Photo-High Res
- Photo-High Res; Article tropicalbirding—Tropical Birding: «Southeast Brazil»
 | Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |