Лондонський морський договір (1936)

Лондонський морський договір
Тип	міжнародний договір і Роззброєння
Підписано	25 березня 1936
Місце	Лондон
Закінчився	31 грудня 1942
Підписанти	США, Британська імперія і Третя французька республіка
Сторони	США  Велика Британія  Франція
Зберігається	Лондон
Мова	Англійська мова

Лондонський морський договір 1936 року — міжнародний договір, укладений для продовження обмежень, накладених рішеннями Вашингтонської морської конференції 1921—1922 років та Лондонського морського договору 1930 року.

Через загострення протиріч у 1934 році США, Велика Британія та Японія провели переговори щодо уточнення обмежень з будівництва військово-морських кораблів. Франція та Італія були присутні як спостерігачі.

У ході переговорів Японія висунула ряд вимог, які були неприйнятні для США та Великої Британії. Зокрема вона виступала за паритет у військово-морських озброєннях, тоді як попередні договори встановлювали співвідношення для Великої Британії, США та Японії 5:5:3 відповідно. Крім того, Японія хотіла враховувати лише загальну водотоннажність, без поділу на класи кораблів. Переговори зайшли у глухий кут, і 29 грудня 1934 року Японія заявила про денонсацію всіх попередніх договорів з морських озброєнь.

У зв'язку із цим була скликана Лондонська морська конференція, яка проходила з 9 грудня 1935 року по 25 березня 1936 року.

У переговорах брали участь США, Велика Британія та Франція. Японія покинула конференцію 15 січня 1936 року. Італія взяла участь у конференції, але теж відмовилась підписувати договір.

Договір встановлював не кількісні, а якісні обмеження на будівництво нових кораблів.

Максимальна водотоннажність лінкорів становила 35 000 т. На кораблях дозволялось встановлювати 356-мм (14") гармати. У зв'язку із непідписанням договору Японією та Італією була зроблена примітка, що у випадку, коли ці країни не підпишуть договір до 1 квітня 1937 року, то країни-підписанти матимуть право збільшити калібр гармат до 406 мм (16").

Максимальна водотоннажність авіаносців встановлювалась у 23 000 т, максимальний калібр їх артилерійського озброєння — 155 мм (6,1").

Максимальна водотоннажність крейсерів встановлювалась у 10 000 т. Крім того, крейсери ділились на 2 класи:

• крейсери з гарматами до 203 мм (8"). Їх будівництво та придбання заборонялось до кінця дії договору;
• крейсери водотоннажністю до 8000 т та гарматами до 155 мм (6,1"). Їх будівництво та придбання дозволялось;

Максимальна водотоннажність підводних човнів встановлювалась у 23 000 т, максимальний калібр їх артилерійського озброєння — 130 мм (5,1"). Крім того, обмежувалось використання підводних човнів проти цивільних суден. Особлива увага приділялась порятунку членів екіпажу та пасажирів цивільних суден.

Стосовно інших кораблів водотоннажністю до 3000 т та гарматами калібром до 155 мм (6,1") продовжували діяти умови Лондонського морського договору 1930 року.

Договір був відкритим для підписання іншими країнами. Зокрема, 17 липня 1937 року до договору приєднався СРСР.

У зв'язку з тим, що Японія та Італія не приєднались до договору, 30 червня 1938 року був підписаний протокол про зміни в умовах договору, відповідно до якого максимальна водотоннажність лінкорів встановлювалась у 45 720 т, а максимальний калібр артилерійського озброєння — 406 мм (16").

Договір фактично припинив дію 1 вересня 1939 року з початком Другої світової війни.

• Текст договору [Архівовано 11 серпня 2017 у Wayback Machine.] (англ.)

• Лондонська конференція 1936//Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. / Редкол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.: Знання України, 2004. — Т. 1. — 760 с. — ISBN 966-316-039-X
• Лондонская конференция 1936// Советская военная энциклопедия / под ред. Н. В. Огаркова. — М.: Воениздат, 1980. — Т. 5. — 687 с. — (в 8-ми т). — 105 000 экз. (рос.)

• Лондонський морський договір (1930)