Мироненко Віктор Арсентійович
| Віктор Арсентійович Мироненко | |||||
|---|---|---|---|---|---|
 | |||||
| Народження | 11 жовтня 1919 Полтава, УНР | ||||
| Смерть | 7 липня 1943 (23 роки) Івнянський район, Курська область, РРФСР, СРСР | ||||
| Поховання | Івнянський район | ||||
| Країна |  СРСР | ||||
| Рід військ |  артилерія | ||||
| Роки служби | 1936—1943 | ||||
| Звання | капітан | ||||
| Війни / битви | Німецько-радянська війна | ||||
| Нагороди |
| ||||
 Мироненко Віктор Арсентійович у Вікісховищі | |||||
Миро́ненко Ві́ктор Арсе́нтійович (нар. 11 жовтня 1919 — пом. 7 липня 1943) — командир 461-го артилерійського дивізіону 1-ї механізованої бригади 3-го механізованого корпусу 1-ї танкової армії Воронезького фронту, Герой Радянського Союзу.
Народився 11 жовтня (за іншими даними 18 жовтня[1]) 1919 року в Полтаві в сім'ї службовців. Закінчив середню школу № 16 (за іншими даними № 2[1]) і два курси механіко-технологічного технікуму[2].
У 1936 році призваний до лав Червоної армії. У 1939 році закінчив 1-ше Київське Червонопрапорне артилерійське училище імені Кірова[3]. Брав участь у польській і фінській кампаніях[1].
У боях Великої Вітчизняної війни з червня 1941 року. Воював на Брянському, Калінінському і Воронезькому фронтах.
З березня 1942 року брав участь у формуванні 1-го танкового корпусу, як начальник штабу 461-го артилерійського дивізіону 1-ї механізованої бригади[4]. З 461-м дивізіоном пов'язаний подальший бойовий шлях Віктора Арсентійовича, командиром якого він був призначений на початку липня 1943 року, перед самим початком битви на Курській дузі.
7 липня 1943 року командир 461-го артилерійського дивізіону капітан В. А. Мироненко відзначився при відбитті наступу противника на Бєлгородсько-Курському напрямку: протягом години німці пробивали пролом на двадцятикілометровому рубежі між селами Луханіна і Яковлево. 40 танків противника завдали удару по позиціям 3-ї механізованої бригади в районі селища Сирцево. З висоти по ним вів згубний вогонь 461-й артдивізіон 1-ї мехбригади. Близько 30 танків пішли на позиції дивізіону. Вісім машин підбили батарейці, але й гармати дивізіону були ушкоджені. Коли бойові обслуги загинули, капітан сам став стріляти. Його тіло потім знайшли біля розбитої гармати…[4]
Про цей бій згадував маршал Катуков[5]:
Дивізіон відкрив влучний вогонь. Кілька машин було підбито. І раптом з правого флангу, десь з-за гори, гуркочучи гусеницями, виповзло кілька «тигрів». Вони рухалися прямо на батарею. Ще кілька хвилин — і гармати разом з обслугами будуть розчавлені. Мироненко покинув свій СП і став на чолі однієї з обслуг. Але в цю хвилину поруч розірвався снаряд. Вся обслуга була вбита. Тоді Мироненко зайняв місце навідника, сам заряджаючи гармату, взявся в упор розстрілювати танки. Йому вдалося підбити шість ворожих машин. Але коли він зловив в перехресті прицілу сьому, поруч з ним розірвався снаряд. Мироненко загинув.
Оригінальний текст (рос.)Дивизион открыл меткий огонь. Несколько машин было подбито. И вдруг с правого фланга, откуда-то из-за бугра, грохоча гусеницами, выползло несколько «тигров». Они двигались прямо на батарею. Ещё несколько минут — и орудия вместе с расчётами будут раздавлены. Мироненко покинул свой НП и стал во главе одного из расчётов. Но в эту минуту рядом разорвался снаряд. Весь расчёт был убит. Тогда Мироненко занял место наводчика, сам заряжая орудие, принялся в упор расстреливать танки. Ему удалось подбить шесть вражеских машин. Но когда он поймал в перекрестке прицела седьмую, рядом с ним разорвался снаряд. Мироненко погиб.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 3 червня 1944 року за зразкове виконання бойових завдань командування і проявлені при цьому мужність і героїзм капітану Віктору Арсентійовичу Мироненку присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно).
Похований в районі села Сирцево Івнянського району Бєлгородської області[2].
(нині вул. Мироненка, 7)
На честь Героя Радянського Союзу у повоєнні роки названа вулиця у Київському районі Полтави (колишня Степова, пролягає від вулиці Української Повстанської Армії до вулиці Чумацький Шлях). На фасаді будинку № 7 по вулиці Мироненка, у якому жив Віктор Арсентійович, у 1968 році встановлено меморіальну дошку.
Ще одна меморіальна дошка на честь Героя встановлена на корпусі Полтавського технікуму харчових технологій. Ім'я Віктора Арсентійовича Мироненка носить полтавська середня школа № 19. В школі функціонує музей славетного земляка.
- ↑ а б в Біографія Віктора Арсентійовича Мироненка [Архівовано 28 вересня 2013 у Wayback Machine.] на сайті Полтава історична [Архівовано 3 серпня 2013 у Wayback Machine.]
- ↑ а б Біографія Віктора Арсентійовича Мироненка на сайті Історія Полтави [Архівовано 8 травня 2012 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Сайт Асоціації ветеранів Київського вищого зенітного ракетного інженерного училища ім. Кірова [Архівовано 12 липня 2015 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ а б Демидов П. М. На службе у бога войны [Архівовано 10 листопада 2011 у Wayback Machine.]. — М.: Яуза, Эксмо, 2007. (рос.)
- ↑ Цит. по: Катуков М. Е. На острие главного удара [Архівовано 11 квітня 2012 у Wayback Machine.]. — М.: Воениздат, 1974. (рос.)
- Демидов П. М. На службе у бога войны [Архівовано 10 листопада 2011 у Wayback Machine.]. — М.: Яуза, Эксмо, 2007. — 320 с. — ISBN 978-5-9955-0294-4 (рос.)
- Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — М.: Воениздат, 1988. — Т. 2. — 863 с. — ISBN 5-203-00536-2 (рос.)
- Волосков В. Ф. Полтава: 100 памятных мест. — Харків : «Прапор», 1987. — 185 с. (рос.)
