Молодь України (газета)
 | ||||
| Країна |  СРСР і  Україна | |||
|---|---|---|---|---|
| Тип | періодичне видання | |||
| Мова | українська | |||
| Формат | B4 | |||
| | ||||
| Засновано | 1921, 1943 | |||
| Власник | ТОВ «Видавничий дім «Молодь України». | |||
| Головний редактор | Ольга Журавльова | |||
| Припинення публікацій | лютий 2019 | |||
| Головний офіс | 01008, Київ-8, а/с №1. | |||
| Передплатний індекс (Укрпошта) | 60980 | |||
| Нагороди | ||||
   | ||||
«Молодь України» — колишня українська газета, що виходила з 1921 до 2019 року[джерело?]. За часів СРСР — орган ЦК ЛКСМУ, український аналог Комсомольської правди.
У 1921 році в Харкові видавали газету «Вісті Центрального Комітета Комуністичної Спілки молоді України». 1922 року її було перейменовано на «Молодой рабочий» (укр. Молодий робітник), що виходила двічі на тиждень російською мовою.[1] У січні 1924 року (з № 6 за 27 січня) газету було перейменовано на «Молодой ленинец» (укр. Молодий ленінець). Газета стала виходити 3 рази на тиждень, видавцем був Центральний та Харківський Комітет ЛКСМУ. 1925 року з'явився літературний додаток.[2]
З 2 грудня 1925 року газета стала видаватися українською мовою та змінила назву на «Комсомолець України». У Харкові було видано 155 номерів, останній − 9 липня 1934 року. 1934 року столицею України став Київ і «Комсомолець України» переїхав до Києва. Газета виходила друком до 1941 року.[3]
Газета виходила друком і під час Другої світової війни, перебуваючи тимчасово в евакуації.[джерело?] З 10 жовтня 1943 року стала виходити у Харкові під назвою «Молодь України», перший номер був одночасно 4677-м, вийшло 64 номери до квітня 1944 року. З 1944 року виходить у Києві. Газета була органом Центрального та Київського комітетів ЛКМСУ у 1944—1953, органом ЦК ЛКМСУ у 1953—1990 роках.
Популярність газети серед читачів особливо зросла в 1960—1980-х роках, коли її тираж наближався до мільйона, а передплатників було — сотні тисяч.[джерело?]
Газета нагороджена трьома орденами — орденом Вітчизняної війни, орденом Дружби народів та орденом Трудового Червоного Прапора.
За роки свого існування «Молодь України» була трибуною для багатьох публіцистів, письменників, поетів. Серед них: Василь Симоненко, Максим Рильський, Андрій Малишко, Микола Вінграновський, Борис Олійник, Віталій Коротич, Іван Драч, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Василь Стус, Станіслав Тельнюк, Іван Світличний, Сергій Грабовський, Анатолій Матвійчук, Віктор Мазаний.
- ↑ Молодой рабочий . — Х., 1922—1924. Газети України 1816—1960 років. Газетний фонд НБУВ. Архів оригіналу за 26 квітня 2021. Процитовано 28 червня 2022.
- ↑ Молодой ленинец: всеукр. газ. рабочей молодежи. — Х., 1924—1925. Газети України 1816—1960 років. Газетний фонд НБУВ. Архів оригіналу за 26 квітня 2021. Процитовано 28 червня 2022.
- ↑ Комсомолець України: орган Центр. та Київ. ком. ЛКСМУ. — Київ ; Харків, 1925—1941. Газети України 1816—1960 років. Газетний фонд НБУВ. Архів оригіналу за 14 лютого 2022. Процитовано 28 червня 2022.
 | Це незавершена стаття про друковане видання. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |