Міжзоряна планета

Уявлення художника про міжзоряну планету розміром з Юпітер.

Плане́та-сирота́ (відома також під іншими назвами: планета-мандрівни́к[1], міжзоряна планета, вільна планета, квазіпланета, або самотня планета) — міжзоряний об'єкт, що має масу, яку можна порівняти з планетарною, і є по суті планетою, але гравітаційно не пов'язаний ні з зорею, ні з коричневим карликом або з іншою планетою (хоча така планета-сирота може мати супутники).

Термінологія

[ред. | ред. код]

У перших двох статтях, присвячених відкриттям міжзоряної планети, згадуються терміни «ізольовані об'єкти планетарної маси» (англ. iPMO)[2] та «вільно плаваючі планети» (англ. FFP)[3]. У більшості наукових досліджень з астрономії використовується одна з цих назв[4][5][6]. Термін «планета-сирота» часто застосовується в дослідженнях мікролінзування, де також нерідко використовується визначення FFP[7][8]. У публікаціях, орієнтованих на широку аудиторію, можуть використовуватися альтернативні назви. Так, під час відкриття понад 70 планет-сиріт у 2021 році в різних пресрелізах зустрічалися такі терміни, як «планета-вигнанець»[9], «планета без зір»[10], «блукаюча планета»[11] і «вільно плаваюча планета»[12].

Відкриття

[ред. | ред. код]
Відео-демонстрація враження художника від міжзоряної планети CFBDSIR J214947.2-040308.9.

Ізольовані об'єкти планетарної маси (англ. iPMO) вперше відкрили у 2000 році британська команда Lucas&Roche, використовуючи UKIRT у туманності Оріона[3]. У тому ж році іспанська команда Zapatero Osorio et al. виявила міжзоряну планету за допомогою спектроскопії в обсерваторії Кека в скупченні σ Оріона[2]. Результати спектроскопічних досліджень об'єктів у туманності Оріона були опубліковані у 2001 році[13]. Наразі обидві європейські групи визнають свої майже одночасні відкриття[14]. У 1999 році японська група науковців на чолі з Oasa виявила об'єкти в комплексі Хамелеона(інші мови) I[15], які пізніше, у 2004 році, були підтверджені спектроскопічними спостереженнями, виконаними американською командою під керівництвом Luhman[16].

Утворення

[ред. | ред. код]

Існує два основних сценарії формування ізольованих об'єктів планетарної маси (англ. iPMO): вони можуть виникати як планети навколо зорі, які згодом викидаються у міжзоряний простір, або утворюватися самостійно як низькомасивні зорі чи коричневі карлики. Ці особливості здатні впливати на їхній склад і траєкторію руху[17].

Формування як зоря

[ред. | ред. код]

Вважалося, що об'єкти з масою щонайменше однієї маси Юпітера могли утворюватися через колапс і фрагментацію молекулярних хмар, як припускали моделі 2001 року[18]. Однак спостереження, здійснені до появи телескопа JWST, показали, що об'єкти менше 3—5 мас Юпітера, ймовірно, не можуть утворитися самостійно[19]. Проте у 2023 році за допомогою JWST у трапецієподібному скупченні було виявлено, що об'єкти розміром 0,6 мас Юпітера можуть формуватися самостійно, без потреби у визначеній граничній масі[20]. Особливий тип глобул, відомий як глобулети, вважається місцем утворення коричневих карликів і об'єктів планетарної маси. Вони виявлені у туманностях Розетка та IC 1805[21]. Інколи молоді iPMO все ще мають диск, який може слугувати джерелом формування екзосупутників. Через їхні вузькі орбіти навколо планет-господарів, такі об'єкти мають 10—15 % ймовірність транзиту[22].

Формування як планета

[ред. | ред. код]

Згідно з припущеннями, більшість викинутих планет мають невелику масу (<30 M⊕), причому середня маса залежить від маси зорі-господаря. За результатами моделювання Ma et al.[23], 17,5 % зір із масою 1 M⊕ викидають у середньому 16,8 M⊕ на зорю, а типова маса окремої вільно плаваючої планети (FFP) становить 0,8 M⊕. У випадку червоних карликів із меншою масою (0,3 M⊕) 12 % зір викидають у середньому 5,1 M⊕ на зорю, з типовою масою 0,3 M⊕ для одиничного FFP.

Вчені[24] припустили, що екзосупутники можуть бути розсіяні унаслідок взаємодії між планетами, перетворившись на викинуті екзосупутники. Також передбачається, що субзоряна планета із викиданням більшої маси (0,3—1 мас Юпітера) можлива, хоча трапляється це рідко[25]. Відкидання планети може бути спричинене розсіюванням між планетами чи проходженням зорі. Ще однією можливістю є викид фрагмента диска, який згодом трансформується в об'єкт планетарної маси[26]. Альтернативний сценарій передбачає відкидання планет на нахилену колову орбіту. Взаємодія між центральною подвійною системою та планетами може призвести до викидання планети з меншою масою[27][28]. Проте ефективність цього процесу залежить від геометрії зустрічі, яка поки що залишається недостатньо дослідженою як спостереженнями, так і теоретичними моделями.

Інші способи формування

[ред. | ред. код]

Якщо ембріон зорі або коричневого карлика припиняє акрецію, його маса може залишитися настільки малою, що він перетвориться на об'єкт планетарної маси. Зупинка акреції може відбутися через відкидання ембріона або внаслідок фотовипаровування(інші мови) його навколозоряного диска у присутності зір спектрального класу O. Об'єкти, що утворилися в результаті такого викидання, характеризуються меншими дисками або взагалі їхньою відсутністю, а також нижчою часткою подвійних систем серед них. Також можливо, що вільно плаваючі об'єкти планетарної маси утворюються завдяки поєднанню різних способів формування[29].

Загальна характеристика

[ред. | ред. код]

Якщо планета перебуває в галактиці, вона обертається навколо галактичного ядра (період обертання зазвичай дуже великий). В іншому випадку йдеться про міжгалактичні планети і планети, що не обертаються навколо чого-небудь. Деякі астрономи говорять про випадки виявлення таких планет (наприклад, Хамелеон 110913-773444), але всі такі випадки не підтверджені[30].

Більшість астрономів не вірять у можливість самостійного формування таких планет і вважають, що вони можуть з'являтися шляхом зриву з орбіти своєї зорі в результаті якого-небудь катаклізму[31]. Інші ж вважають, що термін «планета» має застосовуватися до об'єкта, тільки якщо він сформувався із залишків зорі, і подібний об'єкт не є в повному розумінні планетою. Приміром, газовий гігант із масою менше коричневого карлика, що не має зорі, навколо якої він обертається, має визначатися як субкоричневий карлик (це клас зір, а не планет, хоча в субкоричневих карликах не відбуваються термоядерні реакції), оскільки механізм формування таких об'єктів аналогічний формуванню зір, отже, це не планета по суті[32][33].

Робоча група Міжнародного астрономічного союзу запропонувала називати такі планети субкоричневими карликами. Інші астрономи вважають, що потрібно такі планети віднести до класу планетарів, як підвид планети[34].

Поверхня

[ред. | ред. код]

Тепло на поверхні

[ред. | ред. код]

Міжзоряні планети мають низький рівень теплового випромінювання і не отримують тепла від зір[35]. У 1998 році Девід Дж. Стівенсон(інші мови) запропонував гіпотезу, що планетоподібні об'єкти, які перебувають у міжзоряному просторі, здатні утримувати щільну атмосферу, яка не буде замерзати. Він зазначив, що така атмосфера може зберігатися завдяки непрозорості інфрачервоного випромінювання, яке виникає через тиск густої атмосфери, насиченої воднем[36].

Під час формування планетних систем деякі невеликі протопланетні об'єкти можуть бути викинуті за межі системи[37]. Такі викинуті об'єкти зазнаватимуть менше ультрафіолетового випромінювання від зір, яке зазвичай руйнує легкі елементи їх атмосфери. Навіть об'єкт розміром із Землю матиме достатню гравітацію, щоб утримувати водень і гелій у своїй атмосфері. Геотермальна енергія від розпаду радіоактивних ізотопів у ядрі таких планет здатна підтримувати температуру поверхні вище точки плавлення води, дозволяючи існувати океанам рідкої води. Ці планети, ймовірно, залишатимуться геологічно активними протягом тривалого часу. Якщо вони мають магнітосфери, створені геодинамо, а також активний вулканізм на морському дні, гідротермальні джерела можуть забезпечувати енергію, придатну для підтримання життя[36]. Виявити такі об'єкти дуже складно через їхнє слабке теплове мікрохвильове випромінювання, але відбиті сонячні промені та теплове випромінювання далекого інфрачервоного спектра можна зафіксувати для об'єктів, що знаходяться на відстані менше 1000 а. о. від Землі[38]. Приблизно п'ять відсотків викинутих планет розміром із Землю з великими супутниками, схожими на Місяць, зберігають свої супутники після викидання. Великий супутник може генерувати значний геологічний приливний нагрів[39].

Особливості поверхні

[ред. | ред. код]

Оскільки планети-сироти не мають орбіти навколо зорі, більшість із них вважають крижаними та непридатними для життя. Водночас існує теорія, що такі планети, зберігаючи первісну воднево-гелієву атмосферу і володіючи внутрішнім радіоактивним нагріванням, можуть зберігати воду на поверхні в рідкому стані, створюючи потенційно сприятливі умови для життя. Також припускається, що супутники планет-сиріт можуть бути навіть більш придатними для життя завдяки воді, яка могла б зберігатися під густою атмосферою вуглекислого газу. Така атмосфера здатна утримувати тепло, що виникає через припливне тертя[40].

Супутники міжзоряних планет

[ред. | ред. код]

Деякі екзопланети, як-от планемо 2M1207B, яке обертається навколо коричневого карлика, оточені широкими пиловими хмарами з дрібних частинок. Якщо достатньо великі екзопланети сформуються поза зоряною системою, то навколо них можуть згодом сформуватися менші супутники — зокрема, планети земного типу. Такі супутники-планети не можуть бути однозначно зараховані ні до сиріт, ні до «повноцінних» планет (екзопланет), оскільки материнський об'єкт сам є планетою-сиротою. Водночас за механізмом формування немає відмінностей від формування Сонячної або іншої системи.

Дослідження

[ред. | ред. код]

Існує два методи виявлення міжзоряних планет: пряме зображення та мікролінзування.

Мікролінзування

[ред. | ред. код]

Японський астрофізик Такахіро Сумі з Університету Осаки разом зі своїми колегами, які беруть участь у проєктах Microlensing Observations in Astrophysics(інші мови) та Optical Gravitational Lensing Experiment, опублікували результати свого дослідження мікролінзування у 2011 році. У ході роботи вони спостерігали 50 мільйонів зір Чумацького Шляху, використовуючи 1,8-метровий телескоп MOA-II у Новій Зеландії (розташований в обсерваторії Маунт-Джон(інші мови)) і 1,3-метровий телескоп Варшавського університету, розташований у чилійській обсерваторії Лас-Кампанас. У процесі дослідження було зафіксовано 474 випадки мікролінзування, з яких десять тривали настільки мало, що їх визнали планетами розміром із Юпітер, які не мають зорі поруч. Спираючись на ці спостереження, учені дійшли висновку, що на кожну зорю Чумацького Шляху припадає в середньому дві міжзоряні планети масою з Юпітер[41][42][43].

Одне з досліджень припустило значно більшу кількість таких планет — до 100 000 разів більше, ніж зір у галактиці. Однак це дослідження враховувало також гіпотетичні об'єкти, розміри яких значно менші за Юпітер[44]. У 2017 році дослідження, очолюване Пшемеком Мрозом із Варшавської університетської обсерваторії, зібрало статистичні дані в шість разів більші, ніж ті, що були у 2011 році. Воно встановило верхню межу для кількості міжзоряних планет із масою Юпітера або широкоорбітальних планет — приблизно 0,25 планети на зорю головної послідовності у Чумацькому Шляху[45].

У вересні 2020 року астрономи, використовуючи методи мікролінзування, вперше повідомили про відкриття планети-сироти масою, подібною до маси Землі. Цей об'єкт, названий OGLE-2016-BLG-1928(інші мови), не прив'язаний до жодної зорі та вільно плаває в межах галактики Чумацький Шлях[46][47][48].

Пряме зображення

[ред. | ред. код]
Об'єкт холодної планетарної маси WISE J0830+2837 (позначений помаранчевим об'єктом), що має температуру 300—350 K (27—77 °C). Спостерігався за допомогою космічного телескопа Spitzer.

Планети, виявлені за допомогою мікролінзування, можна досліджувати лише в момент подій мікролінзування, що є доволі рідкісним явищем і створює труднощі у визначенні їх властивостей. Через це астрономи звертаються до ізольованих об’єктів планетарної маси (англ. iPMO), які відкривають за допомогою прямого зображення. Для того щоб визначити масу коричневого карлика чи iPMO, потрібні дані про їхню світність і вік[49]. Однак встановлення віку об’єктів із низькою масою є складним процесом. Найчастіше iPMO трапляються у молодих зонах зореутворення, вік яких добре відомий астрономам. Ці об’єкти мають масу понад 5 МДж, належать до карликів класів L і T і мають вік, що не перевищує 200 мільйонів років[50][51][52].

Разом із цим науковці досліджують також невелику вибірку старіших і холодніших Y-карликів, маса яких становить близько 8—20 мас Юпітера[53]. Наприклад, серед близьких кандидатів Y-спектрального типу є WISE 0855-0714, розташований на відстані 7,27 ± 0,13 світлових років[54]. Якщо для цих Y-карликів з'являться точніші вимірювання або покращиться метод визначення їхнього віку, це може суттєво збільшити кількість відомих старих і холодних ізольованих об'єктів планетарної маси.

На початку 2000-х перші iPMO були виявлені завдяки методу прямої візуалізації в молодих областях зореутворення[55][56][57]. Передбачається, що ці iPMO, знайдені за допомогою прямої візуалізації, сформувалися аналогічно до зір (їх іноді називають субкоричневими карликами). Можливі також iPMO, які виникають як планети, що згодом були виштовхнуті з орбіти більшими за розмірами планетами. Проте такі об'єкти відрізнятимуться кінематично від своїх природних областей зореутворення, не повинні мати навколозоряного диска і мають демонструвати високу металічність[58]. Жоден із iPMO, виявлених у молодих областях зореутворення, не демонструє значної швидкості в порівнянні з цими регіонами.

Серед старих iPMO об'єкт WISE J0830+2837[59] має Vtan приблизно 100 км/с, що є високою швидкістю, але все ж узгоджується з формуванням у нашій Галактиці. Інший об'єкт, WISE 1534—1043[60], розглядається в альтернативному сценарії як викинута екзопланета через його високу тангенціальну швидкість близько 200 км/с, хоча його колір свідчить, що це, ймовірно, старий коричневий карлик із низьким вмістом металів. Більшість учених, що досліджують масивні iPMO, припускають, що вони є завершенням процесу зореутворення малої маси[61].

Астрономи провели спостереження за дуже молодим ізольованим об'єктом планетарної маси OTS 44, використовуючи космічну обсерваторію Гершеля та Дуже великий телескоп. Дослідження підтвердили, що процеси, притаманні класичному зореподібному формуванню, також властиві для ізольованих об'єктів із масою до кількох Юпітерів. За допомогою інфрачервоних спостережень обсерваторії Гершеля було встановлено, що навколо OTS 44 існує диск із масою щонайменше 10 Земель, який у майбутньому може утворити невелику планетну систему. Спектроскопічні дослідження, виконані за допомогою спектрографа SINFONI на Дуже великому телескопі, показали, що диск активно акумулює матерію, так само як і диски молодих зір[62].

Головні відкриття

[ред. | ред. код]
115 потенційних планет-шахраїв у регіоні між Верхнім Скорпіоном і Змієносцем (2021).

Досить серйозним кандидатом на таку самотню планету є об'єкт CFBDSIR 2149-0403, відкритий у листопаді 2012 року[1].

Інші подібні об'єкти виявили польські вчені — OGLE-2012-BLG-1323, OGLE-2016 BLG-1 928[63] і OGLE-2017-BLG-0560[64].

У 2021 році Європейська південна обсерваторія повідомила про відкриття понад 70[65] міжзоряних планет розмірів Юпітера, видимих у сузір'ях Скорпіона та Змієносця. Дані отримано за близько 20 років спостережень. За оцінками астрономів, загалом у Чумацькому Шляху може бути кілька мільярдів міжзоряних планет[66].

Станом на 2023 рік, НАСА переконане, що існує понад 400 об'єктів земної маси, які «злетіли» зі своїх орбіт і блукають усім Чумацьким Шляхом[30].

Див. також

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Відкрито планети-гіганти, вільно дрейфують по космосу - Газета.Ru | Наука. Архів оригіналу за 14 січня 2012. Процитовано 21 листопада 2011.
  2. ↑ а б Zapatero Osorio, M. R. (6 жовтня 2000). Discovery of Young, Isolated Planetary Mass Objects in the σ Orionis Star Cluster. Science. 290 (5489): 103—7. Bibcode:2000Sci...290..103Z. doi:10.1126/science.290.5489.103. PMID 11021788.
  3. ↑ а б Lucas, P. W.; Roche, P. F. (1 червня 2000). A population of very young brown dwarfs and free-floating planets in Orion. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 314 (4): 858—864. arXiv:astro-ph/0003061. Bibcode:2000MNRAS.314..858L. doi:10.1046/j.1365-8711.2000.03515.x. ISSN 0035-8711. S2CID 119002349.
  4. ↑ Spezzi, L.; Alves de Oliveira, C.; Moraux, E.; Bouvier, J.; Winston, E.; Hudelot, P.; Bouy, H.; Cuillandre, J. -C. (1 вересня 2012). Searching for planetary-mass T-dwarfs in the core of Serpens. Astronomy and Astrophysics. 545: A105. arXiv:1208.0702. Bibcode:2012A&A...545A.105S. doi:10.1051/0004-6361/201219559. ISSN 0004-6361. S2CID 119232214.
  5. ↑ Schneider, Adam C. (21 квітня 2016). WISEA J114724.10-204021.3: A Free-floating Planetary Mass Member of the TW Hya Association. Astrophysical Journal Letters. 822 (1): L1. arXiv:1603.07985. Bibcode:2016ApJ...822L...1S. doi:10.3847/2041-8205/822/1/L1. S2CID 30068452.
  6. ↑ Liu, Michael C. (10 листопада 2013). The Extremely Red, Young L Dwarf PSO J318.5338-22.8603: A Free-floating Planetary-mass Analog to Directly Imaged Young Gas-giant Planets. Astrophysical Journal Letters. 777 (1): L20. arXiv:1310.0457. Bibcode:2013ApJ...777L..20L. doi:10.1088/2041-8205/777/2/L20. S2CID 54007072.
  7. ↑ Bennett, D.P.; Batista, V. та ін. (13 грудня 2013). A Sub-Earth-Mass Moon Orbiting a Gas Giant Primary or a High Velocity Planetary System in the Galactic Bulge. The Astrophysical Journal. 785 (2): 155. arXiv:1312.3951. Bibcode:2014ApJ...785..155B. doi:10.1088/0004-637X/785/2/155. S2CID 118327512.
  8. ↑ Mróz, Przemek та ін. (2020). A Terrestrial-mass Rogue Planet Candidate Detected in the Shortest-timescale Microlensing Event. The Astrophysical Journal Letters. 903 (1). L11. arXiv:2009.12377. Bibcode:2020ApJ...903L..11M. doi:10.3847/2041-8213/abbfad.
  9. ↑ ESO telescopes help uncover largest group of rogue planets yet. European Southern Observatory. 22 грудня 2021. Процитовано 22 грудня 2021.
  10. ↑ Billions of Starless Planets Haunt Dark Cloud Cradles. NAOJ: National Astronomical Observatory of Japan (англ.). 23 грудня 2021. Процитовано 9 вересня 2023.
  11. ↑ Shen, Zili (30 грудня 2021). Wandering Planets. Astrobites (амер.). Процитовано 2 січня 2022.
  12. ↑ Largest Collection of Free-Floating Planets Found in the Milky Way - KPNO. kpno.noirlab.edu. Процитовано 8 вересня 2023.
  13. ↑ Lucas, P. W.; Roche, P. F.; Allard, France; Hauschildt, P. H. (1 вересня 2001). Infrared spectroscopy of substellar objects in Orion. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 326 (2): 695—721. arXiv:astro-ph/0105154. Bibcode:2001MNRAS.326..695L. doi:10.1046/j.1365-8711.2001.04666.x. ISSN 0035-8711. S2CID 280663.
  14. ↑ Caballero, José A. (1 вересня 2018). A Review on Substellar Objects below the Deuterium Burning Mass Limit: Planets, Brown Dwarfs or What?. Geosciences. 8 (10): 362. arXiv:1808.07798. Bibcode:2018Geosc...8..362C. doi:10.3390/geosciences8100362.
  15. ↑ Oasa, Yumiko; Tamura, Motohide; Sugitani, Koji (1 листопада 1999). A Deep Near-Infrared Survey of the Chamaeleon I Dark Cloud Core. The Astrophysical Journal. 526 (1): 336—343. Bibcode:1999ApJ...526..336O. doi:10.1086/307964. ISSN 0004-637X. S2CID 120597899.
  16. ↑ Luhman, K. L.; Peterson, Dawn E.; Megeath, S. T. (1 грудня 2004). Spectroscopic Confirmation of the Least Massive Known Brown Dwarf in Chamaeleon. The Astrophysical Journal. 617 (1): 565—568. arXiv:astro-ph/0411445. Bibcode:2004ApJ...617..565L. doi:10.1086/425228. ISSN 0004-637X. S2CID 18157277.
  17. ↑ Caballero, José A. (1 вересня 2018). A Review on Substellar Objects below the Deuterium Burning Mass Limit: Planets, Brown Dwarfs or What?. Geosciences. 8 (10): 362. arXiv:1808.07798. Bibcode:2018Geosc...8..362C. doi:10.3390/geosciences8100362.
  18. ↑ Boss, Alan P. (1 квітня 2001). Formation of Planetary-Mass Objects by Protostellar Collapse and Fragmentation. The Astrophysical Journal. 551 (2): L167—L170. Bibcode:2001ApJ...551L.167B. doi:10.1086/320033. ISSN 0004-637X. S2CID 121261733.
  19. ↑ Kirkpatrick, J. Davy; Gelino, Christopher R.; Faherty, Jacqueline K.; Meisner, Aaron M.; Caselden, Dan; Schneider, Adam C.; Marocco, Federico; Cayago, Alfred J.; Smart, R. L.; Eisenhardt, Peter R.; Kuchner, Marc J.; Wright, Edward L.; Cushing, Michael C.; Allers, Katelyn N.; Bardalez Gagliuffi, Daniella C. (1 березня 2021). The Field Substellar Mass Function Based on the Full-sky 20 pc Census of 525 L, T, and Y Dwarfs. The Astrophysical Journal Supplement Series. 253 (1): 7. arXiv:2011.11616. Bibcode:2021ApJS..253....7K. doi:10.3847/1538-4365/abd107. ISSN 0067-0049.
  20. ↑ Pearson, Samuel G.; McCaughrean, Mark J. (2 Oct 2023). Jupiter Mass Binary Objects in the Trapezium Cluster. с. 24. arXiv:2310.01231 [astro-ph.EP].
  21. ↑ Gahm, G. F.; Grenman, T.; Fredriksson, S.; Kristen, H. (1 квітня 2007). Globulettes as Seeds of Brown Dwarfs and Free-Floating Planetary-Mass Objects. The Astronomical Journal. 133 (4): 1795—1809. Bibcode:2007AJ....133.1795G. doi:10.1086/512036. ISSN 0004-6256. S2CID 120588285.
  22. ↑ Limbach, Mary Anne; Vos, Johanna M.; Winn, Joshua N.; Heller, René; Mason, Jeffrey C.; Schneider, Adam C.; Dai, Fei (1 вересня 2021). On the Detection of Exomoons Transiting Isolated Planetary-mass Objects. The Astrophysical Journal. 918 (2): L25. arXiv:2108.08323. Bibcode:2021ApJ...918L..25L. doi:10.3847/2041-8213/ac1e2d. ISSN 0004-637X.
  23. ↑ Ma, Sizheng; Mao, Shude; Ida, Shigeru; Zhu, Wei; Lin, Douglas N. C. (1 вересня 2016). Free-floating planets from core accretion theory: microlensing predictions. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 461 (1): L107—L111. arXiv:1605.08556. Bibcode:2016MNRAS.461L.107M. doi:10.1093/mnrasl/slw110. ISSN 0035-8711.
  24. ↑ Hong, Yu-Cian; Raymond, Sean N.; Nicholson, Philip D.; Lunine, Jonathan I. (1 січня 2018). Innocent Bystanders: Orbital Dynamics of Exomoons During Planet-Planet Scattering. The Astrophysical Journal. 852 (2): 85. arXiv:1712.06500. Bibcode:2018ApJ...852...85H. doi:10.3847/1538-4357/aaa0db. ISSN 0004-637X.
  25. ↑ Ma, Sizheng; Mao, Shude; Ida, Shigeru; Zhu, Wei; Lin, Douglas N. C. (1 вересня 2016). Free-floating planets from core accretion theory: microlensing predictions. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 461 (1): L107—L111. arXiv:1605.08556. Bibcode:2016MNRAS.461L.107M. doi:10.1093/mnrasl/slw110. ISSN 0035-8711.
  26. ↑ Miret-Roig, Núria (1 березня 2023). The origin of free-floating planets. Astrophysics and Space Science. 368 (3): 17. arXiv:2303.05522. Bibcode:2023Ap&SS.368...17M. doi:10.1007/s10509-023-04175-5. ISSN 0004-640X.
  27. ↑ Chen, Cheng; Martin, Rebecca G.; Lubow, Stephen H.; Nixon, C. J. (1 січня 2024). Tilted Circumbinary Planetary Systems as Efficient Progenitors of Free-floating Planets. The Astrophysical Journal. 961 (1): L5. arXiv:2310.15603. Bibcode:2024ApJ...961L...5C. doi:10.3847/2041-8213/ad17c5. ISSN 0004-637X.
  28. ↑ Portegies Zwart, Simon; Hochart, Erwan (2 липня 2024). The origin and evolution of wide Jupiter mass binary objects in young stellar clusters. SciPost Astronomy. 3 (1). arXiv:2312.04645. Bibcode:2024ScPA....3....1P. doi:10.21468/SciPostAstro.3.1.001.
  29. ↑ Miret-Roig, Núria (1 березня 2023). The origin of free-floating planets. Astrophysics and Space Science. 368 (3): 17. arXiv:2303.05522. Bibcode:2023Ap&SS.368...17M. doi:10.1007/s10509-023-04175-5. ISSN 0004-640X.
  30. ↑ а б Rogue planet find makes astronomers ponder theory. Архів оригіналу за 5 листопада 2008. Процитовано 21 листопада 2011.
  31. ↑ Orphan Planets: It's a Hard Knock Life [Архівовано 24 жовтня 2010 у Wayback Machine.], Space.com [Архівовано 24 лютого 2011 у Wayback Machine.], 24 feb 2005, retrieved 5 Feb 2009.
  32. ↑ Free-Floating Planets — British Team Restakes Dubious Claim, Space.com, 18 Apr 2001, retrieved 5 Feb 2009.
  33. ↑ Orphan 'planet' findings challenged by new model [Архівовано 22 березня 2009 у Wayback Machine.], NASA Astrobiology [Архівовано 21 лютого 2011 у Wayback Machine.], 18 Apr 2001, retrieved 5 Feb 2009.
  34. ↑ Working Group on Extrasolar Planets — Definition of a «Planet» [Архівовано 16 вересня 2006 у Wayback Machine.] POSITION STATEMENT ON THE DEFINITION OF A «PLANET» (IAU)
  35. ↑ Raymond, Sean (9 квітня 2005). Life in the dark. Aeon. Процитовано 9 квітня 2016.
  36. ↑ а б Stevenson, David J.; Stevens, C. F. (1999). Life-sustaining planets in interstellar space?. Nature. 400 (6739): 32. Bibcode:1999Natur.400...32S. doi:10.1038/21811. PMID 10403246. S2CID 4307897.
  37. ↑ Lissauer, J. J. (1987). Timescales for Planetary Accretion and the Structure of the Protoplanetary disk. Icarus. 69 (2): 249—265. Bibcode:1987Icar...69..249L. doi:10.1016/0019-1035(87)90104-7. hdl:2060/19870013947.
  38. ↑ Abbot, Dorian S.; Switzer, Eric R. (2 червня 2011). The Steppenwolf: A proposal for a habitable planet in interstellar space. The Astrophysical Journal. 735 (2): L27. arXiv:1102.1108. Bibcode:2011ApJ...735L..27A. doi:10.1088/2041-8205/735/2/L27. S2CID 73631942.
  39. ↑ Debes, John H.; Steinn Sigurðsson (20 жовтня 2007). The Survival Rate of Ejected Terrestrial Planets with Moons. The Astrophysical Journal Letters. 668 (2): L167—L170. arXiv:0709.0945. Bibcode:2007ApJ...668L.167D. doi:10.1086/523103. S2CID 15782213.
  40. ↑ Rogue planet | Definition, Examples, & Facts | Britannica. www.britannica.com (англ.). Процитовано 2 квітня 2025.
  41. ↑ Homeless' Planets May Be Common in Our Galaxy [Архівовано 8 October 2012 у Wayback Machine.] by Jon Cartwright, Science Now, 18 May 2011, Accessed 20 May 2011
  42. ↑ Planets that have no stars: New class of planets discovered, Physorg.com, 18 May 2011. Accessed May 2011.
  43. ↑ Sumi, T. та ін. (2011). Unbound or Distant Planetary Mass Population Detected by Gravitational Microlensing. Nature. 473 (7347): 349—352. arXiv:1105.3544. Bibcode:2011Natur.473..349S. doi:10.1038/nature10092. PMID 21593867. S2CID 4422627.
  44. ↑ Researchers say galaxy may swarm with 'nomad planets'. Stanford University. 23 лютого 2012. Процитовано 29 лютого 2012.
  45. ↑ P. Mroz та ін. (2017). No large population of unbound or wide-orbit Jupiter-mass planets. Nature. 548 (7666): 183—186. arXiv:1707.07634. Bibcode:2017Natur.548..183M. doi:10.1038/nature23276. PMID 28738410. S2CID 4459776.
  46. ↑ Mróz, Przemek та ін. (2020). A Terrestrial-mass Rogue Planet Candidate Detected in the Shortest-timescale Microlensing Event. The Astrophysical Journal Letters. 903 (1). L11. arXiv:2009.12377. Bibcode:2020ApJ...903L..11M. doi:10.3847/2041-8213/abbfad.
  47. ↑ Gough, Evan (1 жовтня 2020). A Rogue Earth-Mass Planet Has Been Discovered Freely Floating in the Milky Way Without a Star. Universe Today. Процитовано 2 жовтня 2020.
  48. ↑ Redd, Nola Taylor (19 жовтня 2020). Rogue Rocky Planet Found Adrift in the Milky Way – The diminutive world and others like it could help astronomers probe the mysteries of planet formation. Scientific American. Процитовано 19 жовтня 2020.
  49. ↑ Saumon, D.; Marley, Mark S. (1 грудня 2008). The Evolution of L and T Dwarfs in Color-Magnitude Diagrams. The Astrophysical Journal. 689 (2): 1327—1344. arXiv:0808.2611. Bibcode:2008ApJ...689.1327S. doi:10.1086/592734. ISSN 0004-637X. S2CID 15981010.
  50. ↑ Kirkpatrick, J. Davy; Gelino, Christopher R.; Faherty, Jacqueline K.; Meisner, Aaron M.; Caselden, Dan; Schneider, Adam C.; Marocco, Federico; Cayago, Alfred J.; Smart, R. L.; Eisenhardt, Peter R.; Kuchner, Marc J.; Wright, Edward L.; Cushing, Michael C.; Allers, Katelyn N.; Bardalez Gagliuffi, Daniella C. (1 березня 2021). The Field Substellar Mass Function Based on the Full-sky 20 pc Census of 525 L, T, and Y Dwarfs. The Astrophysical Journal Supplement Series. 253 (1): 7. arXiv:2011.11616. Bibcode:2021ApJS..253....7K. doi:10.3847/1538-4365/abd107. ISSN 0067-0049.
  51. ↑ Esplin, T. L.; Luhman, K. L.; Faherty, J. K.; Mamajek, E. E.; Bochanski, J. J. (1 серпня 2017). A Survey for Planetary-mass Brown Dwarfs in the Chamaeleon I Star-forming Region. The Astronomical Journal. 154 (2): 46. arXiv:1706.00058. Bibcode:2017AJ....154...46E. doi:10.3847/1538-3881/aa74e2. ISSN 0004-6256.
  52. ↑ Gagné, Jonathan (20 липня 2015). SDSS J111010.01+011613.1: A New Planetary-mass T Dwarf Member of the AB Doradus Moving Group. Astrophysical Journal Letters. 808 (1): L20. arXiv:1506.04195. Bibcode:2015ApJ...808L..20G. doi:10.1088/2041-8205/808/1/L20. S2CID 118834638.
  53. ↑ Leggett, S. K.; Tremblin, P.; Esplin, T. L.; Luhman, K. L.; Morley, Caroline V. (1 червня 2017). The Y-type Brown Dwarfs: Estimates of Mass and Age from New Astrometry, Homogenized Photometry, and Near-infrared Spectroscopy. The Astrophysical Journal. 842 (2): 118. arXiv:1704.03573. Bibcode:2017ApJ...842..118L. doi:10.3847/1538-4357/aa6fb5. ISSN 0004-637X.
  54. ↑ Luhman, Kevin L.; Esplin, Taran L. (September 2016). The Spectral Energy Distribution of the Coldest Known Brown Dwarf. The Astronomical Journal. 152 (2). 78. arXiv:1605.06655. Bibcode:2016AJ....152...78L. doi:10.3847/0004-6256/152/3/78. S2CID 118577918.
  55. ↑ Luhman, Kevin L. (10 лютого 2005). Spitzer Identification of the Least Massive Known Brown Dwarf with a Circumstellar Disk. Astrophysical Journal Letters. 620 (1): L51—L54. arXiv:astro-ph/0502100. Bibcode:2005ApJ...620L..51L. doi:10.1086/428613. S2CID 15340083.
  56. ↑ Zapatero Osorio, M. R. (6 жовтня 2000). Discovery of Young, Isolated Planetary Mass Objects in the σ Orionis Star Cluster. Science. 290 (5489): 103—7. Bibcode:2000Sci...290..103Z. doi:10.1126/science.290.5489.103. PMID 11021788.
  57. ↑ Lucas, P. W.; Roche, P. F.; Allard, France; Hauschildt, P. H. (1 вересня 2001). Infrared spectroscopy of substellar objects in Orion. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 326 (2): 695—721. arXiv:astro-ph/0105154. Bibcode:2001MNRAS.326..695L. doi:10.1046/j.1365-8711.2001.04666.x. ISSN 0035-8711. S2CID 280663.
  58. ↑ Caballero, José A. (1 вересня 2018). A Review on Substellar Objects below the Deuterium Burning Mass Limit: Planets, Brown Dwarfs or What?. Geosciences. 8 (10): 362. arXiv:1808.07798. Bibcode:2018Geosc...8..362C. doi:10.3390/geosciences8100362.
  59. ↑ Bardalez Gagliuffi, Daniella C.; Faherty, Jacqueline K.; Schneider, Adam C.; Meisner, Aaron; Caselden, Dan; Colin, Guillaume; Goodman, Sam; Kirkpatrick, J. Davy; Kuchner, Marc; Gagné, Jonathan; Logsdon, Sarah E. (1 червня 2020). WISEA J083011.95+283716.0: A Missing Link Planetary-mass Object. The Astrophysical Journal. 895 (2): 145. arXiv:2004.12829. Bibcode:2020ApJ...895..145B. doi:10.3847/1538-4357/ab8d25. S2CID 216553879.
  60. ↑ Kirkpatrick, J. Davy; Marocco, Federico; Caselden, Dan; Meisner, Aaron M.; Faherty, Jacqueline K.; Schneider, Adam C.; Kuchner, Marc J.; Casewell, S. L.; Gelino, Christopher R.; Cushing, Michael C.; Eisenhardt, Peter R.; Wright, Edward L.; Schurr, Steven D. (1 липня 2021). The Enigmatic Brown Dwarf WISEA J153429.75-104303.3 (a.k.a. "The Accident"). The Astrophysical Journal. 915 (1): L6. arXiv:2106.13408. Bibcode:2021ApJ...915L...6K. doi:10.3847/2041-8213/ac0437. ISSN 0004-637X.
  61. ↑ Caballero, José A. (1 вересня 2018). A Review on Substellar Objects below the Deuterium Burning Mass Limit: Planets, Brown Dwarfs or What?. Geosciences. 8 (10): 362. arXiv:1808.07798. Bibcode:2018Geosc...8..362C. doi:10.3390/geosciences8100362.
  62. ↑ Joergens, V.; Bonnefoy, M.; Liu, Y.; Bayo, A.; Wolf, S.; Chauvin, G.; Rojo, P. (2013). OTS 44: Disk and accretion at the planetary border. Astronomy & Astrophysics. 558 (7): L7. arXiv:1310.1936. Bibcode:2013A&A...558L...7J. doi:10.1051/0004-6361/201322432. S2CID 118456052.
  63. ↑ У Чумацькому Шляху помітили планету розміром із Землю. Архів оригіналу за 25 лютого 2022. Процитовано 2 листопада 2020.
  64. ↑ В Млечном Пути обнаружены две планеты-сироты: ученые сообщили о катастрофе. Архів оригіналу за 13 листопада 2018. Процитовано 13 листопада 2018.
  65. ↑ ESO telescopes help uncover largest group of rogue planets yet. Архів оригіналу за 25 грудня 2021. Процитовано 25 грудня 2021.
  66. ↑ ESO telescopes help uncover largest group of rogue planets yet. www.eso.org (англ.). Архів оригіналу за 25 грудня 2021. Процитовано 25 грудня 2021.

Інтернет-посилання

[ред. | ред. код]

Інтернет-ресурси

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Міжзоряна_планета&oldid=45027354