Н

Літера Н
Кирилиця
А Б В Г Ґ Д Ѓ
Ђ Е Ѐ Є Ё Ж З
З́ Ѕ И Ѝ І Ї Й
Ј К Л Љ М Н Њ
О П Р С С́ Т Ћ
Ќ У Ў Ф Х Ц Ч
Џ Ш Щ Ъ Ы Ь Э
Ю Я
Неслов'янські літери
А̄ А́ А̀ Ӑ А̂ А̊ Ӓ
Ӓ̄ А̃ А̨ Ә Ә́ Ә̃ Ӛ
Ӕ Ғ Г̧ Г̑ Г̄ Ӻ Ӷ
Ԁ Ԃ Ԫ Ԭ
Ӗ Е̄ Е̃ Ё̄ Є̈ Ӂ Җ
Ӝ Ԅ Ҙ Ӟ Ԑ Ԑ̈
Ӡ Ԇ Ӣ И̃ Ҋ Ӥ Қ
Ӄ Ҡ Ҟ Ҝ Ԟ Ԛ Ӆ
Ԯ Ԓ Ԡ Ԉ Ԕ Ӎ Ӊ
Ң Ԩ Ӈ Ҥ Ԣ Ԋ О̆
О̃ О̄ Ӧ Ө Ө̄ Ӫ Ҩ
Ԥ Ҧ Р̌ Ҏ Ԗ Ҫ Ԍ
Ҭ Ԏ У̃ Ӯ
Ӱ Ӱ́ Ӳ Ү Ү́ Ұ Х̑
Ҳ Ӽ Ӿ Һ Һ̈ Ԧ
Ҵ Ҷ Ӵ Ӌ Ҹ
Ҽ Ҿ Ы̆ Ы̄ Ӹ
Ҍ Э̆ Э̄ Э̇ Ӭ Ӭ́ Ӭ̄
Ю̆ Ю̈ Ю̈́ Ю̄ Я̆ Я̄ Я̈
Ԙ Ԝ Ӏ  
Застарілі літери
Ҁ Ѻ Ѹ Ѡ Ѽ
Ѿ Ѣ ІЯ Ѥ Юси Ѧ
Ѫ Ѩ Ѭ Ѯ Ѱ Ѳ Ѵ
Ѷ
Ꚏ̆
Літери кирилиці

Н, н («ен») — літера кирилиці. У мовах, що її використовують, позначає ясенний носовий [n], ретрофлексний носовий [ɳ]. Присутня в усіх кириличних абетках. У сучасній українській мові — 18-а літера абетки, позначає ясенний носовий приголосний.

Звуки

[ред. | ред. код]

Історія

[ред. | ред. код]

За формою накреслення це видозмінена кирилична літера н («наш»), запозичена з греко-візантійського уставного письма (унціалу).

У староукраїнській графіці у зв'язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) вживалася в кількох варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток.

У XVI столітті, крім рукописної, з'явилася друкована форма літери.

Староукраїнське написання

[ред. | ред. код]

Характером типи письма, представлені в найдавніших пам'ятках, поділяються на 3 групи: устав, півустав і скоропис. Найдавнішим є уставне письмо і воно було дуже регламентованим, його приписи вимагали наявності геометричних обрисів літер. Букви не піднімалися над рядком, деякі мали своєрідні форми[1].

Тому первинно літера Н у староукраїнській мові мала написання, як у сучасній латинській N (виникла із грецької "Ню"), і виглядала як (перекладинка цієї букви дотикала лівого стовпика досить далеко від горішнього кінця і йшла далі до правого стовпика, дотикаючи найчастійше до його нижнього кінця). Натомість символ Н () позначав сучасну українську И (вона мала перекладину в середині або часом і нижче від середини, як у грецької літери "Ета", від якої і виникла[2][1].

Діагоналі літери в українських кириличних друкарських шрифтах кінця XVI — початку XVII ст. постійно видозмінювалась, допоки не була досягнута абсолютна тотожність прописних гражданського «Н» і латинського «Н» [3].

Отже, староукраїнське И писалося як сучасна літера Н, а Н - як латинська літера N[1].

Вказаний факт часто використовувався графіками часів Визвольних змагань 1917—1921, особливо Георгієм Нарбутом, а в ХХІ ст. - українськими націоналістами (див., зокрема, Ідея нації, яка є монограмою літер «І» та «N»). Таке написання Н українські націоналісти використовують для акцентів, наприклад, "Nаш", "Nація" тощо) [4].

Використання

[ред. | ред. код]

В сучасній українській мові цією літерою позначають сонорний носовий передньоязиковий приголосний звук — твердий (дзвін, нитка) або м'який (ніж, тінь).

Н буває велике й мале, має рукописну й друковану форми.

У давньоруській та староукраїнській писемностях мало числове значення «п'ятдесят». Нині використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «вісімнадцятий». При цифровій нумерації вживається як додаткова диференц. ознака, коли ряд предметів має такий самий Номер: Шифр № 7-Н і т. д.

Таблиця кодів

[ред. | ред. код]
Кодування Регістр Десятковий
код
16-ковий
код
Вісімковий
код
Двійковий код
Юнікод Велика 1053 041D 002035 00000100 00011101
Мала 1085 043D 002075 00000100 00111101
ISO 8859-5 Велика 189 BD 275 10111101
Мала 221 DD 335 11011101
KOI 8 Велика 238 EE 356 11101110
Мала 206 CE 316 11001110
Windows 1251 Велика 205 CD 315 11001101
Мала 237 ED 355 11101101

Література

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. а б в Павленко Л. П. До джерел словесних скарбів : навч. посіб. з історії української мови / Лариса Петрівна Павленко. – Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2011. – С. 37. URL: https://evnuir.vnu.edu.ua/bitstream/123456789/3115/1/pavlenko_3.pdf
  2. Колесса О. Південно-Волинське городище і городиські рукописні памятники ХІІ-XVI В. Прага : Наклад Українського університету в Празі. Державна друкарня в Празі, 1923. С. 29. URL: https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/20191/file.pdf
  3. Дудник І.М. Дисертація: ГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОГО КИРИЛИЧНОГО ДРУКАРСЬКОГО ШРИФТУ (остання чверть XVI — перша половина XVIІ століть). Харків, 2019. С. 201. URL:https://www.ksada.org/doc/diss-dudnik.pdf
  4. Рейнс, Олексій. Історія забороненого символу Ідея Nації. – Київ: Рейнсхаус, 2023. – 162 с.