Павло III
| Павло III | ||
_-_National_Museum_of_Capodimonte.jpg) | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 13 жовтня 1534 — 10 листопада 1549 | ||
| Попередник: | Климент VII | |
| Наступник: | Юлій III | |
| Дата народження: | 29 лютого 1468[1][2] | |
| Місце народження: | Castello dell'Abbadiad, Каніно, Папська держава | |
| Дата смерті: | 10 листопада 1549[1][2] (81 рік) | |
| Місце смерті: | Квіринал, Рим, Папська держава | |
| Поховання: | Tomb of Paul IIId і Apse of Saint Peter's Basilicad | |
| Громадянство: | Папська держава | |
| Релігія: | католицька церква[3] | |
| Освіта: | Пізанський університет | |
| Рід: | Фарнезе[4] | |
| Батько: | Pier Luigi Farnese Seniored | |
| Мати: | Giovanna Caetanid | |
| Діти: | Costanza Farnesed, Ranuccio Farnesed і П'єр-Луїджі Фарнезе | |
| Інтронізація: | 1 листопада 1534 | |
| У миру: | Alessandro Farnese | |
 Медіафайли у Вікісховищі | ||
Павло́ III (лат. Paulus III; 29 лютого 1468, Челле-Лігуре — 10 листопада 1549, Рим) — 220-й папа римський (1534—1549). Гуманіст, меценат, патрон наук і мистецтв. Народився у містечку Каніно. Представник аристократичного роду Фарнезе. Обраний після смерті папи Климента VII (1534). Присвятив життя реформуванню Церкви, боротьбі з протестантизмом та іншими єресями, реставрації Рима. Дозволив діяльність Португальської інквізиції (1536). Заборонив рабство (1537). Ухвалив статут Товариства Ісуса (1540). Був одним з організаторів Тридентського собору (1545). Відновив Швейцарську гвардію (1548). Сприяв діяльності науковців, як-от Миколай Коперник, та митців, як-от Мікеланджело. Помер у Римі. У миру — Алесса́ндро Фарнезе́ (італ. Alessandro Farnese).
Алессандро Фарнезе походив з аристократичного роду Фарнезе. Він мав двох братів та двох сестер. Одній із сестер — Юлії Фарнезе, яка мала стосунки з Олександром VI він завдячує своїй церковній кар'єрі. Здобув освіту в Римі та Флоренції.
У віці 25 років, не маючи духовного сану, отримав ряд єпархій.
Мав трьох дітей, визнаних Римською Курією законними[5]. За часів Інокентія VIII апостольський протонотар у Римі. У 1493 Олександр VI під впливом свого зв'язку з його сестрою призначив Алессандро Фарнезе кардиналом-дияконом та скарбничим римської церкви. У 1509 папа Юлій II призначив його єпископом Парми. Маючи 51 рік, тобто у 1519 році, кардинал Фарнезе отримав сан священника й зайнявся політикою. При папі Клементі VII став єпископом Остії.
Конклав, який вибрав його папою оцінив його дипломатичні здібності. Кардинали розраховували, що досвідчений в дипломатичних справах Фарнезе зможе вміло поладнати справи з Францією та Габсбургами. Початок його понтифікату не вказував на те, що він буде проводити реформи. Непотизм процвітав. Павло III призначив трьох своїх онуків кардиналами (двоє з них були неповнолітніми), а сину П'єтро Луїджі довірив посаду хорунжого католицької церкви. У 1545 році з областей герцогства Мілан створив Герцогство Парма, що залишалося в руках сім'ї Фарнезе до 1731 року.
Павло III докладав багато зусиль до відбудови Рима та укладання мирних договорів із Францією.
Павло III намагався дотримуватися політики нейтралітету, однак у 1537 році уклав союз з Венецією проти турків. До цього альянсу приєдналися пізніше Карл V і Фердинанд Австрійський.
23 травня 1536 року дав дозвіл на заснування Португальської інквізиції.
29 травня 1537 року вийшла булла Sublimus Dei в якій заборонялося поневолення та рабство людей.
27 вересня 1540 року підтвердив у своїй буллі «Regimini militantis ecclesiae» статут Товариства Ісуса заснованого Ігнатієм Лойолою. 21 липня 1542 року заснував Верховну Священну Конгрегацію Римської і Вселенської Інквізиції (Licet ab initio die Congregatio Romanae et universalis Inquisitionis), що проіснувала до 1908 року.
Павло III продовжив будівництво Собору Святого Петра і залучив для цього Мікеланджело Буонарроті.
У 1548 році відновив розпущену раніше за умов Барселонського миру Швейцарську гвардію.
У 1545 році відкрився Тридентський собор, який мав виробити відповідь на реформацію Мартіна Лютера. При певній напрузі у стосунках з імператором Карлом V собор був перенесений у Болонью і діяв частково та з перервами.
- ↑ а б RKDartists
- ↑ а б BeWeB
- ↑ Catholic-Hierarchy.org — USA: 1990.
- ↑ Зведений список імен діячів мистецтва — 2021.
- ↑ Roberto Zapperi: Die Vier Frauen des Papstes. Das Leben Pauls III. zwischen Legende und Zensur, C.H. Beck Verlag, München (1997) (нім.)
- Loughlin, James. Pope Paul III [Архівовано 22 червня 2012 у WebCite]. The Catholic Encyclopedia. Vol. 11. New York: Robert Appleton Company, 1911.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Павло III
