Падрон-Реал (Іспанія)

Планісфера Сальвіаті — копія з іспанського Падрон-Реалу, виготовлена у 1526 році
Планісфера Кантіно — копія з португальського Падран-Реалу, виготовлена в 1502 році

Падрóн-Реал (ісп. Padrón Real МФА: [paˈðɾon reˈal]), після 2 серпня 1527: Генеральний Падрóн (ісп.Padrón General МФА: [paˈðɾon xeneˈɾal]) — секретна офіційна іспанська географічна карта, що використовувалася як стандарт для виготовлення інших робочих карт, що були присутні на всіх іспанських кораблях протягом XVI ст[1][2].

Падрон-Реал виготовлявся і зберігався у Каса-де-Контратасьйон (ісп. Casa de Contratación) у Севільї. Штурмани (навігатори, пілоти) кораблів повинні були в своїй роботі користуватись копією офіційної урядової карти під загрозою штрафу у розмірі 50 песо[1]. Карту, ймовірно, дублювала велика діаграма, що висіла на стіні Севільського Алькасара. До переліку відомих офіційних картографів та капітанів, які брали участь у створенні карти входять Амеріго Веспуччі, Діогу Рібейру, Себастьян Кабот, Хуан Діас де Соліс, Алонсо де Санта-Крус та Хуан Лопес де Веласко.

Іспанський Падрон-Реал був схожий за принципами виготовлення і використання на аналогічний португальський Падран-Реал (Padrão-Real), таємну офіційну карту, що виготовлялась португальською організацією Каса-де-Індія (порт. Casa da Índia), що була створена в Лісабоні в 1500 році (або у 1501 за іншими джерелами) і продовжувала свою роботу аж до 1755 року.

Історія

[ред. | ред. код]
Фрагмент карти Севільї із позначенням Каса-де-Контратасьон

Перша версія Падрон-Реала була виготовлена у 1507-1508 роках[3] і з того часу Падрон постійно оновлювався та вдосконалювався.

За виготовлення і обіг копій Падрон-Реала відповідала севільська Каса-де-Контратасьйон (ісп. Casa de Contratación) – державна установа, створена Кастильською Короною в 1503 році, що зокрема опікувалась виготовленням морських карт та підготовкою навігаторів. Всі кораблі, що поверталися з плавання до нових земель, повинні були повідомляти в Каса-де-Контратасьйон будь-які подробиці про здійснені ними відкриття чи дослідження, разом із зазначенням їх географічних координат. Перед дачею свідчень офіцери корабля присягались щодо правдивості наданої ними інформації. Згодом штурмани Каса-де-Контратасьйон вносили цю інформацію на свої карти. Коли новий корабель вирушав у плавання, він отримував карти, скопійовані з головної мапи Падрон-Реал.

Майже жодна з цих карт не збереглася, але час від часу з них виготовлялись копії, зроблені для іноземних правителів чи високопоставлених осіб і деякі з них існують досі. Наприклад, у Бібліотеці Лауренціана у Флоренції є карта під назвою «Планісфера Сальвіаті», яка, як вважається, була скопійована з тогочасного Падрон-Реала. Цю карту імператор Священної Римської імперії Карл V передав папському нунцію, кардиналу Джованні Сальвіаті в 1526 році. В архіві Маркесі Кастільйоне в Мантуї є ще одна подібна карта світу, виготовлена приблизно в той же час і передана імператором графу Балтазару Кастільйоне .

Існує ще кілька інших зразків скопійованих з Падрон-Реал карт світу, що були передані різним німецьким князям.

Падрон-Реал 1527 року. Перша наукова карта світу

[ред. | ред. код]
Діогу Рібейру, Carta Universal (1529)., Ватиканська бібліотека

Діогу Рібейру, який поступив на іспанську службу в севільську Каса-де-Контратасьйон у 1518 році[4], підготував протягом 1525-1532 років кілька версій карт, що містили останню інформацію про плавання португальських мореплавців, що, як і сам Діогу Рібейру, перебували на іспанській службі — навколосвітнє плавання Фернандо Магеллана у 1519-1522 роках та дослідження у Північній Америці Ештевана Гоміша у 1524-1525 роках.

Найзнаменитішою його роботою є Падрон-Реал 1527 року. Цю карту вважають першою науковою картою світу. Це була перша планісфера, збудована на підставі емпіричного дослідження земної широти, на якій материки і океани розташовані відповідно позначених на ній ліній екватора та інших широт (тропіків Рака та Козорога, а також Північного та Південного полярних кіл), що є інноваціями цієї епохи. Карта не містить уявної чи фантастичної інформації там, де фактичної інформації поки що не було отримано[5].

На цій карті було вперше представлено реальний масштаб Тихого океану, зображено більшість східного узбережжя Північної, Центральної та Південної Америки, а також значна частина східного узбережжя Центральної Америки від Гватемали до Еквадору. Вперше в історії картографії Північноамериканське узбережжя зображене як безперервне (ймовірно, під впливом нещодавнього дослідження, здійсненого Ештеваном Гомішем у 1524-1525 роках.

Треба зазначити, що не дивлячись на величезні досягнення карти Рібейру у неї також були значні недоліки. Так, Індійський субконтинент зображено занадто малим (хоча і значно більшим, ніж було прийняти його зображувати в попередні сторіччя), а східне узбережжя Північної Америки (о. Ньюфаундленд та п-ов. Лабрадор) винесене занадто на схід. Звичайно, ані Австралія, ані Антарктида на цій карті також ще не з’являються, .

На карті нанесено лінії румбів, що виходять з різ вітрів, подібно до середньовічних навігаційних карт-портоланів Середземного моря. Узбережжя має безліч топонімів для позначення певних місць, на володіння якими претендувала Іспанія.

Оригіналу Падрон-Реала 1527 року не зберіглось, але залишилось шість копій, що приписуються Рібейру, зокрема у Веймарській бібліотеці герцогині Анни Амалії в Німеччині (Mundus Novus 1527 р.) та у Ватиканській бібліотеці у Ватикані (Carta Universal 1529 р.).

Ватиканську карту іспанський король і імператор Священної римської імперії Карл V особисто подарував Папі Римському у 1529 році. Ватиканська Carta Universal (розміром 83,8 см х 203,2 см.) виготовлена на високоякісному пергаменті (веллюмі) і вважається однією з презентаційних копій, зроблених у 1520-х роках, в час, коли Іспанія та Португалія вели суперечки про місцезнаходження меридіану, що ділив світ на португальську й іспанську сфери впливу.

Інші зміни королівської карти були підготовлені королівськими картографами Алонсо де Чавесом протягом 1536 року та Алонсо де Санта-Крус в 1542 році.

Картографи

[ред. | ред. код]
Деталь американського узбережжя з карти Діогу Рібейру 1529 року

Виготовлення, збереження та розповсюдження копій офіційних карт було масштабним завданням і до нього ставились дуже серйозно. Без належних навігаційних засобів можливість Іспанії використовувати свої нововідкриті землі та отримувати від них прибуток була б обмежена. У Каса-де-Контратасьйон працювала велика кількість картографів та мореплавців (штурманів, капітанів), архіваріусів, копіювальників, протоколістів, адміністраторів та інших працівників, що брали участь у підготовці оригіналу Падрон-Реала та управлінні обігом його копій.[6]

Знаменитий Амеріго Веспуччі, що здійснив щонайменше два плавання до Нового Світу, працював у Каса-де-Контратасьйон до своєї смерті в 1512 році[7]. Для Веспуччі в 1508 році було створено особливу посаду «piloto mayor de Castilla» (головного навігатора Кастилії)[8]. Він відповідав за підготовку нових штурманів (навігаторів) для морських подорожей[9].

В 1512 році, після смерті Амеріго Веспуччі головним навігатором Кастилії став Хуан Діас де Соліс[10], який разом з племінником Амеріго Хуаном Веспуччі був призначений головою комісії, що складала мапу Падрон-Реал[11][12]. Хуан успадкував карти, креслення та морські прилади свого знаменитого дядька[13] і після відплиття де Соліса в експедицію до Південної Америки був призначений на колишню посаду Амеріго у Севільї[14][15]. У 1524 році Хуана Веспуччі було призначено екзаменатором штурманів[16], на заміну Себастьяна Кабота, який тоді очолив експедицію в Бразилію[17][18].

У 1530-х і 1540-х роках основними картографами (відомими як «космографи») в Каса-де-Контратасьйон, що працювали над Падроном, були Алонсо де Санта-Крус,[19] Себастьян Кабот і Педро де Медіна.[20] Картограф Дієго Гутьєррес був призначений космографом в Каса-де-Контратасьйон згідно королівського указу від 22 жовтня 1554 року. У 1562 році Гутьєррес опублікував в Антверпені нову карту під назвою «Americae... Descriptio». Причиною публікації в Антверпені, а не в Іспанії було те, що іспанські гравери не мали необхідних навичок друку такого складного документу[21]. Серед інших космографів були Алонсо де Чавес, Франциско Фалеро, Джеронімо де Чавес, Санчо Гутьєррес (брат Дієго Гутьєрреса)[22][23].

Наприкінці XVI століття головним космографом-хроністом (Cosmógrafo-Cronista Mayor) у Севільї був Хуан Лопес де Веласко[24]. Він підготував головну та дванадцять допоміжних карт, що зображували у картографічній формі світову Іспанську імперію[25][26][27]. Незважаючи на те, що ці карти не були особливо точні або детальні, ця робота перевершила усе, що було зроблено на той час іншими європейськими державами. Однак вона ж знаменувала кінець іспанської першості у картографічній діяльності. Після роботи Веласко інші країни, такі як Англія, Голландія і Франція перебрали на себе першість у систематизації і подачі географічної інформації і до кінця XVII століття вже навіть іспанські інтелектуали скаржились на те, що карти, виготовлені іноземцями, перевершують за якістю карти, вироблені в Іспанії[28][29][30].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б «The story of maps [Архівовано 1 серпня 2020 у Wayback Machine.]», Lloyd Arnold Brown, 1979, page 143, Google Books webpage: BG-7BkC: notes 1527 Padron General, old Alcazar.
  2. ↑ «Cabot Explorations in North America [Архівовано 31 липня 2020 у Wayback Machine.]», D.O. True, 1956, Jstor, webpage: Jstor-236: notes General «after August 2, 1527».
  3. ↑ "Marvellous countries and lands" (Notable Maps of Florida, 1507-1846), Ralph E. Ehrenberg, 2002
  4. ↑ "Marvellous countries and lands" (Notable Maps of Florida, 1507-1846), Ralph E. Ehrenberg, 2002
  5. ↑ Ricardo Padrón, "Charting Shores" in Mapping Latin America: A Cartographic Reader. Chicago: University of Chicago Press 2011, pp.33-34. There is a reproduction of the map, Biblioteca Apostolica Vaticana, Borgiana 111,0 as well as two detail images of the map in Padrón's article.
  6. ↑ Lloyd Arnold Brown (1979). The Story of Maps. Courier Corporation. с. 143. ISBN 978-0-486-23873-9. Архів оригіналу за 11 червня 2020. Процитовано 9 грудня 2020.
  7. ↑ Elizabeth Nash (13 жовтня 2005). Seville, Cordoba, and Granada: A Cultural History. Oxford University Press, USA. с. 84. ISBN 978-0-19-518204-0. Архів оригіналу за 11 червня 2020. Процитовано 9 грудня 2020.
  8. ↑ Frederick Julius Pohl (28 жовтня 2013). Amerigo Vespucci: Pilot Major. Routledge. с. 187. ISBN 978-1-136-22713-4.
  9. ↑ Patrick O'Flanagan (28 червня 2013). Port Cities of Atlantic Iberia, c. 1500–1900. Ashgate Publishing, Ltd. с. 46. ISBN 978-1-4094-8011-2. Архів оригіналу за 13 червня 2020. Процитовано 9 грудня 2020.
  10. ↑ Hall, Elial F.: «Americus Vespucius», Journal of the American Geographical Society of New York, Vol. 24. (1892), page 376. [1]
  11. ↑ Archivo General de Indias,, «Comisión a Juan Díaz de Solís y Juan Vespucci», ES.41091.AGI/16404.46.5.1//CONTRATACION,5784,L.1,F.20-21.
  12. ↑ Stevenson, Edward L.: «The Geographical Activities of the Casa de la Contratacion», Annals of the Association of American Geographers, Vol. 17, No. 2. (Jun., 1927), pp. 39-59.[2]
  13. ↑ Frederick Albion Ober (1907). Amerigo Vespucci. Harper & Brothers. с. 235–236.
  14. ↑ Clarence Henry Haring (1918). Trade and Navigation Between Spain and the Indies in the Time of the Hapsburgs. Harvard University Press. с. 307.
  15. ↑ Manuel de la Puente y Olea (1900). Los trabajos geográficos de la Casa de Contratación. Escuela Tipográfica y Librería Salesianas. с. 283.
  16. ↑ Álvarez Massini Álvarez; José María Olivero; Olivero Orecchia Olivero; Enrique Carlos Albornoz Nessi Albornoz (2007). Cartografía y navegación: del portulano a la carta esférica : del siglo XIII a comienzos del siglo XIX. Armada Nacional. с. 275. ISBN 978-9974-7624-1-1. Архів оригіналу за 9 червня 2016. Процитовано 9 грудня 2020.
  17. ↑ William Patterson Cumming; Louis De Vorsey (1998). The Southeast in early maps. University of North Carolina Press. с. 4. Архів оригіналу за 10 травня 2016. Процитовано 9 грудня 2020.
  18. ↑ The Geographical Journal. Royal Geographical Society. 1915. с. 83.
  19. ↑ Richard L. Kagan; Fernando Marías (2000). Urban Images of the Hispanic World, 1493-1793. Yale University Press. с. 55. ISBN 978-0-300-08314-9.
  20. ↑ Pamela Smith; Paula Findlen (18 жовтня 2013). Merchants and Marvels: Commerce, Science, and Art in Early Modern Europe. Taylor & Francis. с. 91. ISBN 978-1-135-30035-7.
  21. ↑ Encounters. Latin American Institute of the University of New Mexico. 1989. с. 16. Архів оригіналу за 24 червня 2016. Процитовано 9 грудня 2020.
  22. ↑ Aaron M. Kahn (22 вересня 2011). On Wolves and Sheep: Exploring the Expression of Political Thought in Golden Age Spain. Cambridge Scholars Publishing. с. 219. ISBN 978-1-4438-3417-9.
  23. ↑ Pedro Ruiz-Castell and Ximo Guillem-Llobat; Josep Simon; Néstor Herran with Tayra Lanuza-Navarro (27 травня 2009). Beyond Borders: Fresh Perspectives in History of Science. Cambridge Scholars Publishing. с. 83. ISBN 978-1-4438-1147-7.
  24. ↑ Daniela Bleichmar (18 грудня 2008). Science in the Spanish and Portuguese Empires, 1500–1800. Stanford University Press. с. 70. ISBN 978-0-8047-7633-2.
  25. ↑ David Woodward (1 вересня 2007). Cartography in the European Renaissance. University of Chicago Press. с. 1146. ISBN 978-0-226-90733-8. Архів оригіналу за 20 травня 2016. Процитовано 9 грудня 2020.
  26. ↑ David Buisseret (22 травня 2003). The Mapmakers' Quest: Depicting New Worlds in Renaissance Europe. Oxford University Press. с. 89. ISBN 978-0-19-150090-9.
  27. ↑ Barbara E. Mundy (1 грудня 2000). The Mapping of New Spain: Indigenous Cartography and the Maps of the Relaciones Geograficas. University of Chicago Press. с. 17—18, 22—23. ISBN 978-0-226-55097-8.
  28. ↑ Martin Jay; Sumathi Ramaswamy (29 січня 2014). Empires of Vision: A Reader. Duke University Press. с. 215—216. ISBN 978-0-8223-7897-6. Архів оригіналу за 13 червня 2020. Процитовано 9 грудня 2020.
  29. ↑ Evonne Levy; Kenneth Mills (6 січня 2014). Lexikon of the Hispanic Baroque: Transatlantic Exchange and Transformation. University of Texas Press. с. 26. ISBN 978-0-292-75309-9. Архів оригіналу за 22 червня 2020. Процитовано 9 грудня 2020.
  30. ↑ David Buisseret (6 липня 1998). Envisioning the City: Six Studies in Urban Cartography. University of Chicago Press. с. 101. ISBN 978-0-226-07993-6. Архів оригіналу за 11 червня 2020. Процитовано 9 грудня 2020.

Джерела

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Падрон-Реал_(Іспанія)&oldid=38274809