Парфеній I Константинопольський
Парфеній I Константинопольський | |
---|---|
Народився | 16 століття Яніна, Османська імперія |
Помер | 8 вересня 1646 Хіос, Османська імперія ·отрути |
Діяльність | патріарх |
Знання мов | грецька |
Посада | Константинопольський патріархат |
Автограф | |
Парфеній I, так званий Старець, — Патріарх Константинопольський у 1639-1644 роках.
Походив з Яніни. У 1609 році він був обраний митрополитом Анхіала і залишався на цій посаді до 1623 року, коли став митрополитом Адріанополя. Потім, у 1639 році, він був обраний Вселенським Патріархом, залишивши своїм наступником в Адріанопольській єпархії свого духовного чада, пізніше також Патріарха, Парфенія.
Він був вченим і поміркованим прелатом. Однак він втягнувся в суперечки між монахами Синая та Патріархом Александрійським Никифором, оскільки вони наполягали на служінні в Синайському Подвір'ї Каїра без дозволу Патріарха Александрійського. За відсутності Никифора в Молдавській Волощині вони попросили та отримали дозвіл Парфенія, який пізніше був змушений відкликати через протест Никифора та за посередництва правителя Молдавської Волощини Василя Лупу[1].
На момент його обрання Патріархія мала фінансові труднощі та великі борги перед лихварями[2]. У 1641 році Василь Лупу сплатив усі борги, а в якості зустрічного подарунка Парфеній таємно надіслав йому шкіру Параскеви Сербської[3][4]. Того ж року він скликав Собор у Константинополі, на якому, здається, було введено термін «переісточення», за що духовенство звинуватило його в племінності та модернізмі. У 1642 році його судив османський суд за його циркуляр до Ептаніссіосів щодо їхнього наполягання на вірі предків[4].
Парфеній намагався примирити між двома тодішніми конфліктуючими фракціями: філенотиками, яких підтримували Папа та єзуїти, та антиєнохіанцями, які були послідовниками Кирила Лукаріса. У 1642 р. він скликав Ясський собор[5] (15 вересня — 27 жовтня), який затвердив грецький переклад так званого «Православного віросповідання» київського митрополита Петра Могили, який був складений для захисту русинів від кальвіністських та римо-католицьких вчень[6], які Синод визнав несумісними з православ'ям[7].
Парфеній не переслідував фракцію антитенотистів/філолукарійців, яка підтримала його на обранні. Однак його політика залишала простір для посилення римо-католицького впливу в Константинополі. Так, у 1644 році Unitis Pantaleon Ligaridis заснував греко-католицьку школу в Перані, першу вищу школу гуманістичного навчання[8]. Однак у 1643 році він надіслав листа до короля Франції Людовіка XIV[9], у якому чітко заявив, що доктринальні розбіжності між православними та католиками перешкоджають союзу церков.
У 1644 році він був усунутий від патріаршого престолу, а наступного року був засланий на Кіпр. У 1646 році він повернувся на Хіос, де того ж року був убитий (за допомогою отрути).
- ↑ Νικηφόρος (1639-1644). Πατριαρχείο Αλεξανδρείας. Процитовано 7 Νοεμβρίου 2017.
- ↑ Nicolae Iorga, Istoria bisericii românești și a vieții religioase a românilor, 1908, σελ. 314.
- ↑ Nicolae Iorga, Istoria bisericii românești și a vieții religioase a românilor, 1908, σελ. 307—308.
- ↑ а б Αριστείδης Πανώτης (2008). Το Συνοδικόν της εν Ελλάδι Εκκλησίας. Т. A. Εκδόσεις Σταμούλη. ISBN 978-960-8116-17-7.
- ↑ Councils of Constantinople and Jassy. cristoraul.com. Архів оригіналу за 10 березня 2014. Процитовано 7 Νοεμβρίου 2017. (англ.)
- ↑ John Anthony McGuckin (15 Δεκεμβρίου 2010). The Encyclopedia of Eastern Orthodox Christianity, 2 τόμοι. John Wiley & Sons. с. 325–. ISBN 978-1-4443-9254-8.
- ↑ History of the Holy Eastern Church. Book VI. Section XIII. Councils of Constantinople and Jassy. archive.ph. 10 Μαρτίου 2014. Архів оригіналу за 10 березня 2014. Процитовано 28 Ιανουαρίου 2020.
- ↑ Alexandru Duțu, Intelectuali din Balcani în România, Editura Academiei Republicii Socialiste România, București, 1984, σελ. 28.
- ↑ Μανούσακας, Μ. (1993). Γράμμα του πατριάρχη Παρθενίου Α΄ στο βασιλιά της Γαλλίας Λουδοβίκο ΙΔ΄. Επίλυση χρονολογικών και άλλων προβλημάτων. The Gleaner, 19, 27-35.
- Οικουμενικό Πατριαρχείο
- Εγκυκλοπαίδεια Πάπυρος-Larousse-Britannica, 2007, τόμ. 41, σελ. 538
- «Νεώτερον Εγκυκλοπαιδικόν Λεξικόν Ηλίου» τόμ. 15ος, σελ. 536—537
- Αριστείδης Πανώτης (2008). Το Συνοδικόν της εν Ελλάδι Εκκλησίας. Т. A. Εκδόσεις Σταμούλη. ISBN 978-960-8116-17-7.
- Nicolae Iorga, Istoria bisericii românești și a vieții religioase a românilor, 1908
- Χασιώτης Ι. Κ., «Το Οικουμενικό Πατριαρχείο και η Κρήτη μετά το θάνατο του Κυρίλλου Α΄ του Λουκάρεως. Ανέκδοτα γράμματα του πατριάρχη Παρθενίου Α΄ (1639)», Θησαυρίσματα, τόμ. 6 (1969), σελ. 201—236.