Поверхня Мохоровичича

Пове́рхня Мохоровичи́ча, також Розрив Мохоровичича, або Мохо (англ. Mohorovičić discontinuity; хорв. Mohorovičićev diskontinuitet) — границя розділу (складна перехідна зона) між земною корою та верхньою мантією Землі, що виявляється за стрибкоподібним збільшенням швидкості проходження поздовжніх сейсмічних хвиль від 6,7 — 7,6 до 7,9 — 8,2 км/с, поперечних з 3,6 — 4,2 до 4,4 — 4,7 км/с. Глибина залягання поверхні Мохоровичича — від 25-90 км під континентами та 7-10 км під океанами.

Встановлена 1909 року хорватським сейсмологом Андрією Мохоровичичем (1857-1936). Досліджуючи показники сейсмічних хвиль, спричинених землетрусом поблизу Загреба того ж року, він помітив, що деякі хвилі поширювалися раніше за інші. Вчений пояснив це зміною густини середовища всередині Землі (на глибині 30 км).

• Мохол — спроба досягти поверхні Мохоровичича глибоководним бурінням в 1961—1966 роках.

• Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2007. — Т. 2 : Л — Р. — 670 с. — ISBN 57740-0828-2.