Притула Олена Юріївна
| Олена Притула | |
|---|---|
| Ім'я при народженні | рос. Алёна Юрьевна Чистова |
| Народилася | 10 березня 1967 (57 років) Заволжя, Горьківська область, Російська РФСР |
| Громадянство | Україна |
| Діяльність | журналістка |
| Alma mater | Одеський політехнічний інститут |
| Знання мов | українська і російська |
| Заклад | Українська правда |
| Посада | головний редактор |
| Нагороди |  |
| |
Оле́на Ю́ріївна Приту́ла (нар. 10 березня 1967) — українська журналістка, співзасновниця[1] та редакторка[2] суспільно-політичного інтернет-видання «Українська правда». Була головною редакторкою видання у 2000‒2014 роках та його власницею до 2021 року. Входила до 10 найвпливовіших жінок України за версією журналу «Фокус» у 2011‒2014 роках[3][4][5][6].
Народилася 10 березня 1967 року в місті Заволжя Горьківської області РРФСР[1][7]. У віці 6 місяців переїхала з сім'єю до міста Ізмаїл Одеської області[7]. У 1989 році закінчила факультет автоматики та обчислювальної техніки Одеського політехнічного інституту за фахом «Електроакустика та ультразвук»[1][8]. Одружилася з журналістом Володимиром Притулою. Незабаром переїхала з чоловіком до Севастополя, де працювала інженером у закритому НДІ[8].
У 1991 році під впливом чоловіка, який зайнявся журналістикою, покинула НДІ та стала кореспонденткою агентства УНІАР[1][8]. У 1993 році перейшла до агентства «Інтерфакс-Україна», де пропрацювала до весни 2000 року. З 1993 до 1995 року також працювала стрингером агентства «Ройтерз» в Криму[1][9]. У 1996 році переїхала до Києва. У тому ж році проходила стажування у Дюкському університеті в Північній Кароліні[10]. З 1996 по 1999 рік висвітлювала діяльність президента України Леоніда Кучми для «Інтерфаксу»[1][9]. У липні 1999 року отримала звання заслуженого журналіста України[8].
У грудні 1999 року Олена Притула разом з журналістами Сергієм Шолохом і Георгієм Гонгадзе прибула до Вашингтона з метою привернути увагу влади США до утиску свободи слова в Україні[9]. За словами Притули, саме тоді виникла ідея про необхідність створення української новинної інтернет-газети[11]. У квітні 2000 року Гонгадзе та Притула заснували «Українську правду». Гонгадзе став головним редактором, а Притула — його заступницею[9].
Після смерті Гонгадзе у вересні 2000 року Притула стала головною редакторкою «Української правди». У 2003 році отримала Стенфордську журналістську стипендію імені Джона Найта; період з серпня 2003 року по червень 2004 року провела у Стенфордському університеті, де вивчала інтернет-комунікації та нові медіатехнології[1][12]. Незабаром після її повернення в Україну почалася Помаранчева революція, протягом якої «Українська правда» відігравала важливу роль у наданні своєчасної інформації для публіки в атмосфері цензурних обмежень[13].
Уже 2005 року «Українська правда» вийшла на самоокупність, отримуючи доходи від реклами[7][8]. Згодом Притула доповнила «Українську правду» новинними сайтами на теми економіки, світського життя, місцевих новин, створивши інтегровану інтернет-медіагрупу[8]. У жовтні 2014 року Притула передала посаду головної редакторки Севгіль Мусаєвій, залишившись у проєкті відповідальною за стратегію видання та спецпроєкти[14][15].
У 2021 році Притула продала «Українську правду» генеральному директору інвестиційної компанії Dragon Capital Томашу Фіалі[16]. Станом на 2024 рік залишається у виданні в ролі редакторки та планує працювати в «Українській правді» до кінця війни[2].
У 1990-х роках була одружена з журналістом Володимиром Притулою[17]. З 1997 року мала роман з Георгієм Гонгадзе[18][19]. Вона була останньою, хто бачив його живим до викрадення та вбивства у вересні 2000 року[18].
Перебувала у стосунках з Павлом Шереметом, з яким познайомилась у 2008 році[20]. У 2011 році Шеремет переїхав до Києва[20], а у 2014 став виконавчим директором «Української правди»[21]. У липні 2016 року Шеремет загинув у результаті вибуху машини, що належала Олені Притулі[22]. Слідство розглядало замах на Притулу як одну з версій[23]. У лютому 2018 року Притула у своїй заяві до генпрокурора Юрія Луценка виступила з вимогою розслідувати загибель Шеремета як терористичний акт[24].
- 1999 — Заслужений журналіст України[8]
- 2005 — Міжнародна нагорода свободи преси імені Джона Об'юшона в номінації «Іноземні журналісти» (разом з Наталією Дмитрук)[25][26]
- 2009 — Премія імені Олександра Кривенка «За поступ у журналістиці»[27]
- ↑ а б в г д е ж Резюме на порталі ЮНЕСКО [Архівовано 27 вересня 2006 у wayback.archive-it.org] (англ.)
- ↑ а б Каміла Грабчук | ЛЮДИ (3 серпня 2024), «Українська Правда», Єрмак, мізогінія і Крим. Севгіль Мусаєва: «ТИ МАЄШ ПЕРЕМАГАТИ ДРАКОНА В СОБІ», процитовано 8 серпня 2024
- ↑ Алёна Притула, Фокус (27 жовтня 2011)
- ↑ Алёна Притула, Фокус (29 листопада 2012)
- ↑ Алёна Притула, Фокус (20 листопада 2013)
- ↑ 100 самых влиятельных женщин Украины 2014 года, Фокус (18 листопада 2014)
- ↑ а б в Алена Притула: «Пока никак не могу решиться взять интервью у Кучмы». Телекритика. 13 лютого 2008. Архів оригіналу за 10 вересня 2012. Процитовано 28 січня 2012.
- ↑ а б в г д е ж Светлана Остапа (6 квітня 2010). Алёна Притула: «Наша общая ближайшая проблема — это возвращение цензуры и самоцензуры». Телекритика. Архів оригіналу за 26 лютого 2012. Процитовано 28 січня 2012.
- ↑ а б в г Майкл Макфол (27 грудня 2004). Майкл Макфол: Своей свободой Украина обязана журналистам. Mercury News. ИноСМИ. Архів оригіналу за 26 лютого 2012. Процитовано 28 січня 2012.
- ↑ Притула Олена Юріївна, СЕРЖ
- ↑ Главный редактор «Украинской правды» Алена Притула: «Не исключаю, что исчезновение Гонгадзе было разыграно под уже готовую запись. Но сам Георгий не мог участвовать в этом спектакле». Факты (20 грудня 2000)
- ↑ International Knight Fellows named at Stanford: 5/03. Stanford News. 13 травня 2003. Архів оригіналу за 10 вересня 2012. Процитовано 28 січня 2012.
- ↑ Knight Fellowships: Sixth John S. Knight Fellowships Reunion and Conference. John S. Knight Journalism Fellowships. 2005. Архів оригіналу за 3 вересня 2006. Процитовано 28 січня 2012.
- ↑ «Українська правда» отримала нового головного редактора, УНІАН (23 жовтня 2014)
- ↑ В «Украинской правде» новый главный редактор, Українська правда — Блоги (23 жовтня 2014) (рос.)
- ↑ Співзасновниця «Української правди» Притула розповіла, чому вирішила продати видання Фіалі. Радіо Свобода (укр.). 27 травня 2021. Процитовано 8 серпня 2024.
- ↑ Алена Притула, Фокус (30 вересня 2017)
- ↑ а б Звіт Kroll про розслідування справи Гонгадзе. Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. 25 вересня 2001. Архів оригіналу за 10 вересня 2012. Процитовано 28 січня 2012.
- ↑ Текстова розшифровка документального фільму «Killing the Story» Тома Менголда, показаного по ВВС2. 21 квітня 2002. Архів оригіналу за 10 вересня 2012. Процитовано 28 січня 2012.
- ↑ а б Відмова від правосуддя: розслідування вбивства Павла Шеремета в Україні не дало результатів [Архівовано 2019-08-08 у Wayback Machine.], Спеціальний звіт Комітету захисту журналістів (12 липня 2017)
- ↑ Журналист Павел Шеремет: жизнь и судьба // DW. — 2016. — 20 липня.
- ↑ У Києві від вибуху в машині загинув журналіст Павло Шеремет // Українська правда. 2016. — 20 липня.
- ↑ Слідство розглядає чотири версії вбивства Павла Шеремета // Детектор медіа (4 серпня 2016)
- ↑ Засновниця «Української правди» Олена Притула вимагає розслідувати загибель Павла Шеремета як теракт // Детектор медіа. — 2018. — 27 лютого.
- ↑ John R. Aubuchon Award honors Press Freedom, Journalism Institute (15 червня 2019)
- ↑ Не бійся казати правду, Україна молода (23 липня 2005)
- ↑ Олена Притула отримала премію імені Олександра Кривенка [Архівовано 2020-11-16 у Wayback Machine.], УКУ (13 травня 2009)
- Sara Catania (November 2005). Hellraiser: Olena Prytula. Mother Jones. Архів оригіналу за 18 травня 2012. Процитовано 28 січня 2012.
| Попередник: | Власник «Українська правда» 2000—2021 | Наступник: |
| Георгій Гонгадзе | вона сама та Томаш Фіала |
| Словники та енциклопедії | |
|---|---|
| Нормативний контроль |
