Російський науковий інститут (Берлін)

Російський науковий інститут (РНІ) — навчальний, а з 1926 року науковий заклад, створений російськими емігрантами 17 лютого 1923 року в Берліні. Проіснував під різними вивісками до 1943 року[1].

У Веймарській республіці[ред. | ред. код]

У 1922 році радянський уряд вислав за кордон близько 200 російських вчених та філософів, запідозрених у нелояльності. Серед них були відомі філософи та суспільствознавці Н. А. Бердяєв, Б. П. Вишеславцев, В. В. Зіньківський, І. А. Ільїн, Л. П. Карсавін, І. І. Лапшин, Н. О. Лоський, Ф А. Степун, С. Л. Франк та інші. У 1923 році вони заснували в Берліні Російський науковий інститут з трьома відділеннями — економіки, права та духовної культури.

Існують певні суперечності у визначенні статусу РНІ: іноді історики вищої освіти вважають його вишем, хоча він і не давав випускникам всіх прав звичайних випускників німецьких вищих навчальних закладів. Самі співробітники інституту цілком розуміли його науково-просвітницький характер.

Від'їзд основної частини еміграції з Берліна та фінансові труднощі спричинили те, що з 1926 року інститут зосередився на науковій та просвітницькій діяльності.

Першим директором РНІ був інженер В. А. Ясинський (1923—1931), потім його очолювали С. Л. Франк (1931—1933) та І. А. Ільїн (1933—1934).

У нацистській Німеччині[ред. | ред. код]

Після приходу до влади націонал-соціалістів Російський науковий інститут 31 липня 1933[2] був переведений з підпорядкування Прусського міністерства науки, мистецтва і народної освіти у підпорядкування Імперському міністерству народної освіти і пропаганди і продовжував існувати під іншими назвами і з іншою спрямованістю до 1943 року. З 1933 по 1935 рік він називався «Товариство піклування про Російський науковий інститут», з 1935 року — «Інститут для наукового дослідження Радянського Союзу». Останнє перейменування було здійснене, «щоб виключити будь-яку прикру можливість плутанини з емігрантською організацією»[3].

Одночасно зі зміною назви відбулися кардинальні зміни у кадровому складі та у напрямі роботи інституту. У цьому колишньому навчальному закладі російських емігрантів було також проведено «чистку» за національною та ідеологічною ознаками. Від співробітників інституту вимагали доказів арійського походження; «неарійським» службовцям у найкращому разі забороняли користуватися бібліотекою, у найгіршому разі — звільняли. Колишні керівники інституту професор Всеволод Ясинський та професор Семен Франк невдовзі після приходу до влади націонал-соціалістів були змушені піти з інституту. Ясинський помер за кілька місяців після свого звільнення. У 1938 році Франк утік спочатку на південь Франції, а потім до Лондона. Професор Олександр Боголепов спочатку намагався співпрацювати з націонал-соціалістами, але незабаром також втратив роботу.

У середині липня 1933 року президентом інституту був призначений професор Іван Ільїн, потім понижений до віце-президента[2]. Але наступного року (9 липня 1934) Ільїна було виключено з інституту. Через 4 роки він емігрував до Швейцарії[4].

Офіційним завданням колишнього Російського наукового інституту, поставленим міністерством народної освіти та пропаганди та «Антикомінтерном», стало дослідження поточної ситуації в Радянському Союзі та планів більшовиків. З цією метою інститут мав співпрацювати з Антимарксистським семінаром при Німецькому інституті політики. Таким чином, з 1933 року він був поставлений на службу націонал-соціалістичній політиці та пропаганді. Наприкінці 1942 — на початку 1943 року було прийнято рішення про ліквідацію інституту. Його майно був передано Антикомінтерну[4].

До 1937 інститут очолював Адольф Ерт, а потім публіцист Теодор Адамгайт[4].

Література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Mchitarjan Irina: Das «russische Schulwesen» im europäischen Exil. Zum bildungspolitischen Umgang mit den pädagogischen Initiativen der russischen Emigranten in Deutschland, der Tschechoslowakei und Polen (1918—1939). Klinkhardt Verlag, Bad Heilbrunn 2006, S. 121.
  2. ↑ а б Н. Дмитриева. «Ой ты, участь корабля…», или Снова о «Философском пароходе»
  3. ↑ Mchitarjan Irina: Das «russische Schulwesen» im europäischen Exil. Zum bildungspolitischen Umgang mit den pädagogischen Initiativen der russischen Emigranten in Deutschland, der Tschechoslowakei und Polen (1918—1939). Klinkhardt Verlag, Bad Heilbrunn 2006, S. 121.
  4. ↑ а б в Mchitarjan Irina: Das «russische Schulwesen» im europäischen Exil. Zum bildungspolitischen Umgang mit den pädagogischen Initiativen der russischen Emigranten in Deutschland, der Tschechoslowakei und Polen (1918—1939). Klinkhardt Verlag, Bad Heilbrunn 2006, S. 122.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Російський_науковий_інститут_(Берлін)&oldid=40630781