Руслан і Людмила (опера)

Опера «Руслан і Людмила»
рос. Руслан и Людмила
Титульна сторінка партитури (А. Ґютейл, Москва, 1885)
Композитор	Михайло Глінка
Автор лібрето	Валеріан Ширков Костянтин Бахтурин Михайло Глінка Нестор Кукольник Микола Маркевич М. Гедеонов
Мова лібрето	російська
Джерело сюжету	Руслан і Людмила Олександра Пушкіна
Жанр	опера-казка
Кількість дій	5
Рік створення	1842
Перша постановка	9 грудня 1842
Місце першої постановки	Петербург
Інформація у Вікіданих
Руслан і Людмила у Вікісховищі
Руслан і Людмила у Вікіцитатах

«Руслан і Людмила» — опера на 5 дій російського композитора Михайла Івановича Глінки. Лібрето Валеріана Ширкова, Костянтина Бахтурина та Михайла Глінки за участю Миколи Маркевича, Нестора Кукольника та М. Гедеонова за однойменною поемою Олександра Пушкіна з частковим використанням віршів оригіналу.

	Першу думку про «Руслана та Людмилу» подав мені наш відомий комік Шаховський... На одному з вечорів у Жуковського Пушкін, говорячи про свою поему «Руслан і Людмила», натякнув, що він у ній би багато дечого переробив; я намагався дізнатися від нього, які ж саме переробки він припускав зробити, але його передчасна смерть не дозволила мені втілити цей намір.
— М.І.Глинка

Робота над оперою розпочалася у 1837 році та тривала упродовж п'яти років з перервами. Глінка приступив до написання музичного твору, ще не маючи готового лібрето. Через смерть Пушкіна він був змушений звернутися до інших поетів, у тому числі любителів, із числа друзів та знайомих — Нестора Кукольника, Валеріанові Ширкову, Миколі Маркевичу та інших.

Прем'єра опери відбулася 27 листопада (9 грудня) 1842 року на сцені Великого театру в Петербурзі.

Дія відбувається за часів Київської Русі.

Світозар, великий князь київський, влаштовує бенкет на честь своєї дочки Людмили. Претенденти на руку Людмили — витязі Руслан, Ратмир та Фарлаф, які оточують прекрасну княжну. Людмила подає руку Руслану. Князь схвалює вибір дочки, і бенкет переходить у весільне торжество. Боян передрікає в своїх піснях біду, що загрожує Русланові й Людмилі. Народ зичить щастя молодим. Раптом страшний грім потрясає хороми. Коли всі приходять до тями, виявляється, що Людмила зникла. Світозар у розпачі обіцяє руку Людмили тому, хто поверне зниклу княжну.

Картина 1. Руслан, Фарлаф та Ратмир вирушили на пошуки Людмили. Руслан знаходить хатину чарівника Фінна. Тут молодий витязь дізнається, що його наречена перебуває у полоні злого карлика Чорномора. Фінн розповідає про свою любов до гордовитої красуні Наїни та про те, як він спробував чарами завоювати її любов до себе. Але він у страху втік від своєї коханої, яка на той час постаріла та стала відьмою. Любов Наїни перетворилася на велику злобу, і тепер вона буде мстити всім закоханим.

Картина 2. Фарлаф також намагається знайти слід Людмили. Його союзниця, чарівниця Наїна, радить йому лише йти слідом за Русланом, який напевно знайде Людмилу, і тоді Фарлафу залишиться тільки вбити його та заволодіти беззахисною дівчиною.

Картина 3. Тим часом Руслан уже далеко. Кінь приносить його на зачароване поле, засіяне мертвими кістками. Величезна голова — жертва Чорномора — насміхається з Руслана, і той завдає їй удар. З'являється чарівний меч, голова вмирає, але встигає розповісти таємницю: тільки цим мечем можливо відсікти бороду Чорномора та позбавити його чаклунської сили.

Чарівниця Наїна обіцяла Фарлафу позбавити його від суперників. Її чарівниці заманили до себе Ратмира та не відпускають його, позбавляючи волі, зваблюючи його піснями, танцями та своєю красою. Потім його має вбити Наїна. Така ж доля чекає на Руслана. Перешкодити чарам Наїни намагається її полонянка Горислава, що залишила свій гарем в пошуках Ратмира. Але з'являється Фінн та звільняє героїв. Вони всі разом вирушають на північ.

У палаці злого Чорномора музикою й танцями розважають Людмилу. Але все марно! Людмила думає тільки про свого коханого Руслана.

Нарешті Руслан потрапляє до палацу Чорномора. Чорномор занурює Людмилу в глибокий сон, а потім приймає виклик Руслана на смертний бій. Чарівним мечем Руслан відтинає карлику бороду, в якій містилася його могуть. Руслан перемагає Чорномора та поспішає до Людмили. Руслан бачить, що його наречена спить мертвим сном, мимовільні ревнощі охоплюють витязя. Але Ратмир та Горислава заспокоюють його. Руслан забирає її і, супроводжуваний друзями та колишніми рабами Чорномора, залишає палац, спрямувавши свій шлях на Київ в надії там розбудити юну княжну.

1-а картина

Ніч. Дорогою до Києва Руслан, Ратмир, Горислава разом зі звільненими рабами Чорномора зупинилися на нічліг. Їх сон стереже Ратмир. Думки його звернені до Горислави, він охоплений любов'ю до неї.

Вбігають раби Чорномора та повідомляють Ратмирові, що Фарлаф, натхнений Наїною, викрав сплячу Людмилу, а Руслан зник у темряві нічній.

З'являється Фінн і наказує Ратмиру пуститися слідом за Русланом до Києва та вручає йому чарівний перстень, який пробудить Людмилу зі сну.

2-а картина

В гридниці Світозара в Києві оплакують прекрасну Людмилу, яку ніхто не може розбудити. Її приніс Фарлаф, викравши у Руслана, але розбудити її він не в змозі. Чути шум вершників, які наближаються, — це Руслан із друзями. Боягузливий Фарлаф нажаханий. Руслан підходить до Людмили та надягає їй на палець чарівний перстень Фінна. Людмила пробуджується. Народ славить великих богів, Вітчизну та мудрого Фінна.

Арію Руслана з опери Глінки «Руслан і Людмила» українською переклав Максим Рильський.^[1] Багато років український переклад Рильского не був доступний у друкованому вигляді для українських меломанів і лише в 2017 році Літературно-меморіальний музей Максима Рильського ініціював системне дослідження тих фрагментів спадщини поета, які досі зберігаються в бібліотеці Національної опери України. Під час пошуків у бібліотеці вдалося віднайти машинопис перекладу «Руслана і Людмили» з власноручними правками Рильського і його підписом у кінці, який засвідчує автентичність цієї версії. Це – оправлений у просту картонну палітурку стос 70 аркушів стандартного формату А4. Проставлена Рильським дата в кінці – 1953 – не лишає сумнівів: переклад було спеціально зроблено для постановки опери Глінки на київській сцені, яка відбулася наприкінці сезону 1955-56 років зі славетними Борисом Гмирею і Єлизаветою Чавдар у головних партіях.^[2]

• Глінка М. "Арія Руслана" з опери "Руслан і Людмила". Переклад з російської: Максим Рильський. Київ. 1953. стор. (переглянути)
• Глінка М. "Каватина Людмили" з опери "Руслан і Людмила". Переклад з російської: ?. Київ: Музична Україна. 1976. 19 стор. (Популярні арії та дуети з опери)^[3]

Вікіцитати містять висловлювання на тему: Руслан і Людмила (опера)

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Руслан і Людмила (опера)

• "Арія Руслана" з опери "Руслан і Людмила" у перекладі Максима Рильского