Сі Цзіньпін

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Сі.
Сі Цзіньпін
спрощ. кит.: 习近平
Сі Цзіньпін
Сі Цзіньпін
Голова Китайської Народної Республіки
Нині на посаді
На посаді з14 березня 2013
Прем'єр-міністрЛі Кецян
Лі Цян
ПопередникХу Цзіньтао
Генеральний секретар ЦК КПК
Нині на посаді
На посаді з15 листопада 2012
ПопередникХу Цзіньтао
Заступник Голови КНР
15 березня 2008 — 14 березня 2013
ПрезидентХу Цзіньтао
ПопередникЦзен Цинхун
НаступникЛі Юаньчао
Народився15 червня 1953(1953-06-15)[1] (71 рік)
Пекін, КНР[2]
Відомий якдержавний діяч, політик
Місце роботиВсекитайські збори народних представників
КраїнаКНР
Alma materУніверситет Цінхуа (1979)[3], Beijing Bayi Schoold і Beijing 101 Middle Schoold
Політична партіяКомуністична партія Китаю
БатькоСі Чжунсюнь[4][5]
МатиЦі Сіньd[6]
У шлюбі зПен Ліюань[7][8]
ДітиСі Мінцзе[8]
Професіяполітик, юрист
Релігіяатеїзм
Нагороди
Підпис
 Висловлювання у Вікіцитатах
 Медіафайли у Вікісховищі

Сі Цзіньпін (спр. кит. 习近平, пін. Xí Jìnpíng; нар. 15 червня 1953[9], Пекін, КНР) — китайський державний і політичний діяч, голова КНР з 14 березня 2013 року. Генеральний секретар Центрального комітету Комуністичної партії Китаю (КПК) з 15 листопада 2012 року[10]. Кандидат у члени ЦК КПК 15-го скликання (1997—2002), член ЦК КПК 16—17-го скликань (з 2002 року), член Політбюро ЦК КПК і Постійного комітету Політбюро ЦК КПК 17-го скликання (з 2007 року).

Він став наступником голови КНР Ху Цзіньтао, який залишив свою посаду 15 листопада 2012 року.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Сі Цзіньпін народився 15 червня 1953 року в Пекіні[11]. Його батько — Сі Чжунсюнь (1913—2002), родом із повіту Фупін провінції Шаньсі, — китайський революціонер, що належав до першого покоління керівників КНР, обіймав посаду віцепрем'єра Держради КНР (1959—1965), був губернатором провінції Гуандун (1979—1981) і заступником Голови ПК ВЗНП.

Сі Цзіньпін почав трудову діяльність 1969 року.

1974 року вступив до лав Комуністичної партії Китаю[12][13][14]. Аспірантуру за спеціальністю «Марксистська теорія й ідейно-політичне виховання» Інституту гуманітарних і соціальних наук Університету Цінхуа закінчив заочно, має ступінь доктора юридичних наук.

1969—1975 роки — після закінчення середньої школи — секретар парторганізації бригади Лянцзяхе комуни Веньаньї у повіті Яньчуань провінції Шеньсі.

1975—1979 роки — студент хіміко-технологічного факультету Політехнічного університету Цінхуа.

1979—1982 роки — секретар Канцелярії Держради КНР і Канцелярії Центральної військової ради КНР[15].

1982—1983 роки — заступник секретаря Комітету КПК провінції Хебей.

1983—1985 роки — секретар Комітету КПК повіту Чжендін провінції Хебей[16][17].

1985—1988 роки — віцемер міста Сямень провінції Фуцзянь.

1988—1990 роки — секретар Комітету КПК округу Нінде провінції Фуцзянь.

1990—1993 роки — секретар Комітету КПК і голова Постійного комітету Зборів народних представників Фучжоу провінції Фуцзянь.

1993—1995 роки — член Постійного комітету КПК провінції Фуцзянь, секретар Комітету КПК і голова Постійного комітету Зборів народних представників міста Фучжоу провінції Фуцзянь.

1995—1996 роки — заступник секретаря Комітету КПК провінції Фуцзянь, секретар Комітету КПК і голова Постійного комітету Зборів народних представників м. Фучжоу.

1996—1999 роки — заступник секретаря Комітету КПК провінції Фуцзянь.

1999—2000 роки — заступник секретаря Комітету КПК, виконувач обов'язків губернатора провінції Фуцзянь.

1998—2002 роки — аспірант заочної форми навчання за спеціальністю «Марксистська теорія й ідейно-політичне виховання» Інституту гуманітарних і соціальних наук Університету Цінхуа.

2000—2002 роки — заступник секретаря Комітету КПК і губернатор провінції Фуцзянь.

З 2002 року — заступник секретаря Комітету КПК, а також в. о. губернатора провінції Чжецзян.

2002—2003 роки — секретар Комітету КПК, а також в. о. губернатора провінції Чжецзян[17].

2003—2007 роки — секретар Комітету КПК і голова Постійного комітету Зборів народних представників провінції Чжецзян.

У 2007—2008 роки — секретар Шанхайського міського комітету КПК[17].

З 2007 року — член Секретаріату ЦК КПК.

З 2008 року — заступник голови КНР.

З жовтня 2010 року — заступник голови Військової ради ЦК КПК.

Генеральний секретар ЦК КПК

[ред. | ред. код]

З 15 листопада 2012 року Сі Цзіньпін — Генеральний секретар ЦК Комуністичної партії Китаю. Рішення про його обрання було ухвалено учасниками першого пленуму ЦК КПК XVIII скликання (почався 8 листопада). Того ж дня на зустрічі з пресою відзначив необхідність дотримання реформ і відкритості для подальшого звільнення суспільних продуктивних сил, подолання життєвих і трудових труднощів народу та збереження руху шляхом загальної заможності.

Свою першу інспекційну поїздку на посаді голови ЦК КПК Сі Цзіньпін здійснив у провінцію Гуандун. Під час візиту у Шеньчжень сказав, що реформи й відкритість — ключовий крок, який вирішує долю сучасного Китаю. На думку Сі Цзіньпіна, загальна мета поглиблення реформ полягає в удосконаленні й розвитку системи Соціалізм із китайською соціалізму з китайською специфікою[en], а також модернізації системи й потенціалу керування країною.

16 березня 2012 року журнал «Цюші» опублікував доповідь заступника голови КНР і ректора Вищої партійної школи Сі Цзіньпіна, у якому головна увага приділяється питанню єдності Комуністичної партії Китаю. За його словами, необхідно «свідомо підтримувати єдність партії, рішуче боротися проти всіх дій, що завдають шкоди і розколюють партію».

На посаді голови КНР

[ред. | ред. код]

14 березня 2013 року Китайські збори народних представників оголосили, що Сі Цзіньпін став новим Головою КНР[18]. Він замінив на цій посаді Ху Цзіньтао і сконцентрував у своїх руках всю владу над партією, державою і збройними силами[19].

З приходом до влади Сі Цзіньпіна у Китаї почали проводитися економічні реформи і сувора антикорупційна компанія, але водночас було скорочення громадянських свобод і зростання націоналізму. У жовтні 2017 року під час XIX Комуністичної партії Китаю Сі Цзіньпіна було визнано «найвпливовішим китайським лідером» після Мао Цзедуна. На початку з'їзду голова Китаю виступив із тригодинною промовою і вперше представив свою філософію «соціалізму з китайськими характеристиками в нову епоху» та пообіцяв до 2050 року перетворити Китай на світового лідера[20]. Він заявив, що Китай здійснюватиме повноцінні контакти зі світом і наголосив, що «жодна країна не може самостійно вирішувати численні проблеми, що стоять перед людством. Жодна країна не може дозволити собі йти в самоізоляцію»[21]. Високопосадовці та державні ЗМІ почали називати його ідеї «Ідеологія Сі Цзіньпіна». Погляди попередніх лідерів Компартії Китаю теж фіксувалися у конституції партії, але ідеологом визнавали лише її засновника Мао Цзедуна[22].

11 березня 2018 р. під час щорічного засідання Народного з'їзду народних представників у Пекіні ухвалено конституційну поправку, яка дає змогу Сі Цзіньпіну залишатися на посаді президента необмежений термін. Багатьох китайців ця новина шокувала[23]. Під час голосування в парламенті з 2996 депутатів двоє проголосували «проти», ще три утрималися. До того Конституція дозволяла президентові перебувати на посаді два терміни, а ця поправка скасовує систему, яку запровадив китайський лідер Ден Сяопін 1982 року, спрямовану на запобігання надмірностей диктатури протягом усього життя[24]. Термін правління Сі Цзіньпіна мав закінчитись у 2023 р.[25] Влада Китаю оголосила, що зміни покликані вдосконалити єдине партійне та державне керівництво[26].

Президент США Дональд Трамп похвалив зусилля Сі на продовження терміну його повноважень і зазначив, що не проти аналогічного рішення в США[27].

18 грудня 2018 року Сі Цзіньпін під час свого виступу на урочистому зібранні в Пекіні з нагоди 40-ї річниці історичного третього пленуму ЦК КПК 11-го скликання, на якому були закладені основи нинішньої проведеної в країні політики реформ і відкритості для зовнішнього світу повідомив, що Китай здобув рішучу перемогу над корупцією. «Під час партійного будівництва, проявляючи жорсткий підхід до дотримання партійної дисципліни, нульову терпимість до проявів розкрадання в партії, була здобута рішуча перемога над корупцією», — сказав голова КНР[28].

23 жовтня 2022 року Сі Цзіньпіна було втретє переобрано на посаду генерального секретаря Комуністичної партії Китаю[29]. У березні 2023 року депутати Всекитайських зборів народних представників втретє обрали Сі головою Центральної військової ради[30].

5 липня 2023 року голова Китаю Сі Цзіньпін особисто застеріг президента РФ Володимира Путіна від використання ядерної зброї в Україні[31].

19 вересня того ж року Сі Цзіньпін заявив, що США та Китай «повинні зобов'язані» досягти мирного співіснування. За його словами, США та Китай мали одного й того ж ворога в боротьбі з Японією і створили глибоку дружбу[32].

«Історична резолюція» Комуністичної Партії Китаю

[ред. | ред. код]

11 листопада 2021 року Комуністична партія Китаю ухвалила «історичну резолюцію» яка може посилити роль Сі Цзіньпіна в подальшій долі КНР.

Влада Сі Цзіньпіна посилилася після того, як правляча Комуністична партія (КПК) прийняла рідкісну «історичну резолюцію», яка вихваляє «вирішальне значення» президента в оновленні китайської нації[33].

Це лише третя подібна резолюція за 100-річну історію партії. Дві попередні резолюції були прийняті за Мао Цзедуна, який привів комуністів до влади в 1949 році, і Ден Сяопіна, реформи якого в 1980-х перетворили КНР на економічний центр[33].

В офіційному резюме резолюції зустрічі йдеться, що під керівництвом Сі Китай «добився історичних досягнень і зазнав історичної трансформації». Він похвалив Сі, Мао та Дена за те, що вони призвели країну до «грандіозної трансформації від виступу та зростання процвітання до становлення сильної»[33].

Аналітики заявили, що резолюція була розроблена, щоб підняти статус Сі до рівня Мао та Дена та допомогти забезпечити його політичне майбутнє після того, як партія зняла обмеження на президентські терміни у 2018 році[33].

Центральний комітет партії закликав усю партію, всю армію та людей усіх етнічних груп більш тісно об'єднатися навколо центрального комітету партії з товаришем Сі Цзіньпіном як ядро, щоб повністю реалізувати нову еру соціалізму Сі Цзіньпіна з китайськими особливостями.

— йдеться у повідомленні Сіньхуа за підсумками зустрічі[33]. Офіційне резюме — чи комюніке — зустрічі свідчило:

Твердження позиції товариша Сі Цзіньпіна як ядра центрального комітету, і навіть всієї партії… мало вирішальне значення у просуванні великого оновлення китайської нації[33].

У зведенні також говорилося, що центральний комітет партії виконав «багато важливих завдань, які не були виконані раніше, та сприяв історичним досягненням та історичним змінам у справі партії та країни»[33]. Рішення прийнято після того, як значний зсув динаміки потужності у верхній частині КПК в останні роки, і була спрямована на переконання партійних чиновників, а також широких верств населення про прогрес, досягнутий під керівництвом Сі, сказав Лін Лі, експерт, дослідження КПК Віденського університету[33].

Резолюція служить двом цілям: по-перше, вона виправдовує шлях до влади переможця боротьби за владу, виносячи вироки тим, хто програв; і, по-друге, це створює аргументи на користь відмінної роботи партії за переможця.

— сказала вона[33]. Ю Цзе, старший науковий співробітник лондонського аналітичного центру Chatham House по Китаю, сказав, що Сі не отримав усієї слави:

Натомість він визнав та визнав фундамент, закладений його попередниками у різні періоди[33].

Коли обмеження на кількість термінів було знято, китайські офіційні особи та експерти заявили, що Сі, можливо, знадобиться більше часу для реалізації своєї програми.

Не змінюйте пілота відразу після зльоту… [Він] може зменшити невизначеність для Китаю, оскільки країна входить у вирішальний період розвитку. Я не бачу в цьому проблем.

— сказав один із відомих державних телеканалів[33].

Сі не мають явних суперників, але критики кажуть, що спроба залишитися при владі може відштовхнути молодших партійних діячів, які можуть побачити, що їхні шанси на просування по службі зменшаться[33].

Політологи також вказують на досвід інших країн Азії, Африки та Латинської Америки, де тривалі періоди правління однієї людини призвели до погіршення процесу прийняття рішень та погіршення економічних показників[33].

Крім підтвердження статусу Сі Цзіньпіна та демонстрації переваги партії, документ також закликає членів партії «бути абсолютно впевненими в тому, що ми не робимо підривних помилок щодо фундаментальних питань»[33]. Ці фундаментальні питання включають легітимність партії, економічні реформи та відкритість, а також територіальну цілісність, сказав Ю. «Це означає, що Китай тільки вибере шлях, який веде партія», — сказала вона[33].

Рішення ухвалено у зв'язку з погіршенням відносин Пекіна з багатьма західними столицями через проблеми, включаючи ситуації на Тайвані, Гонконгу та Сіньцзяні[33].

У комюніке йдеться про те, що світ переживає «великі зміни, небачені за століття», пов'язані з пандемією Covid. Він визнав, що всередині Китаю перед Китаєм стоїть «надзвичайно важке завдання» щодо контролю за Covid та розвитку своєї економіки та суспільства[33].

Режим

[ред. | ред. код]
Докладніше: Режим Сі Цзіньпіна

Родина

[ред. | ред. код]

Сі Цзіньпін — мало не єдиний із сучасних китайських політиків, ім'я дружини якого відоме широким народним масам[34]. Його дружиною з 1986 року є Пен Ліюань — відома китайська співачка, володарка багатьох китайських і зарубіжних премій, у тому числі звання «діяч мистецтва з благородною мораллю і високим художнім рівнем». Вона є першим у країні магістром китайської національної вокальної музики, послом доброї волі ВООЗ з питань туберкульозу і СНІДу, послом доброї волі з питань боротьби з тютюнокурінням і запобігання дитячій злочинності. Також вона брала участь у масштабних державних акціях щодо викорінення обігу наркотичних речовин серед неповнолітніх, та пропагування використання презервативів населенням. Подружжя має дочку Сі Мінцзе.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Енциклопедія Брокгауз
  2. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #171899148 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  3. ↑ http://www.xinhuanet.com//politics/leaders/2017-10/25/c_1121856289.htm
  4. ↑ Xi Jinping began career as cadre in rural Hebei — SCMP, 2012.
  5. ↑ Xi Jinping Millionaire Relations Reveal Fortunes of Elite — Bloomberg News, 2012.
  6. ↑ Xi Jinping's mother praises father's influence on their children in article — SCMP, 2013.
  7. ↑ Xi Jinping put work first and missed birth of daughter — SCMP, 2012.
  8. ↑ а б China's Peng Liyuan a First Lady in more ways than one — The Straits Times, 2014.
  9. ↑ Xi Jinping - Enzyklopädie - Brockhaus.de. brockhaus.de. Процитовано 16 листопада 2023.
  10. ↑ Hernández, Javier C. (25 жовтня 2017). China’s ‘Chairman of Everything’: Behind Xi Jinping’s Many Titles. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 16 листопада 2023.
  11. ↑ Party of One: The Rise of Xi Jinping and China's Superpower Future - Chun Han Wong - Google Books. web.archive.org. 3 вересня 2023. Архів оригіналу за 3 вересня 2023. Процитовано 16 листопада 2023.
  12. ↑ https://www.brookings.edu/wp-content/uploads/2018/03/china_20180318_xi_jinping_profile.pdf
  13. ↑ https://www.cbc.ca/radio/thecurrent/the-current-for-february-28-2018-1.4555132/wednesday-february-28-2018-full-text-transcript-1.4556381#segment3
  14. ↑ Google Drive Viewer. web.archive.org. 24 липня 2013. Архів оригіналу за 24 липня 2013. Процитовано 16 листопада 2023.
  15. ↑ Osnos, Evan (30 березня 2015). Born Red. The New Yorker (амер.). ISSN 0028-792X. Процитовано 16 листопада 2023.
  16. ↑ Johnson, Ian (30 вересня 2012). Elite and Deft, Xi Aimed High Early in China. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 16 листопада 2023.
  17. ↑ а б в Xi Jinping: From graft-fighting governor to China's most powerful leader since Mao Zedong. The Straits Times (англ.). 11 березня 2018. ISSN 0585-3923. Процитовано 16 листопада 2023.
  18. ↑ Сі Цзіньпін став новим керівником Китаю
  19. ↑ Сі Цзіньпін зосередив у своїх руках всю владу у Китаї
  20. ↑ Пекіні завершився з'їзд Компартії Китаю: Сі Цзіньпін зміцнив свої позиції[недоступне посилання з липня 2019]
  21. ↑ Сі Цзіньпін: лідер великої держави в нову епоху
  22. ↑ Сі Цзіньпіна визнали «найвпливовішим китайським лідером» після Мао Цзедуна
  23. ↑ На думку народу плювати: президент правитиме вічно, депутати вже переписали конституцію
  24. ↑ У КИТАЇ ДОЗВОЛИЛИ «ВІЧНЕ ПРАВЛІННЯ» ПРЕЗИДЕНТА СІ ЦЗІНЬПІНА
  25. ↑ «Вічний Сі Цзіньпін»: У Китаї зняли обмеження на кількість президентських термінів. Архів оригіналу за 11 березня 2018. Процитовано 11 березня 2018.
  26. ↑ Сі Цзіньпіну дозволили стати довічним лідером Китаю
  27. ↑ Трамп оцінив плани Китаю про «пожиттєвого керівника»: Можливо, і ми так колись зробимо
  28. ↑ Сі Цзіньпін заявив, що Китай здобув рішучу перемогу над корупцією
  29. ↑ Третій термін: Сі Цзіньпіна переобрали генсеком Компартії – DW – 23.10.2022. dw.com (укр.). Процитовано 23 жовтня 2022.
  30. ↑ Вперше в історії. Сі Цзіньпіна втретє обрали керівником Китаю. РБК-Украина (укр.). Процитовано 13 березня 2023.
  31. ↑ Сі Цзіньпін особисто застеріг Путіна від використання ядерної зброї в Україні — FT
  32. ↑ Сі Цзіньпін заявив, що Китай і США повинні досягти мирного співіснування
  33. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у Chinese Communist party elevates Xi’s status in ‘historical resolution’. the Guardian (англ.). 11 листопада 2021. Процитовано 11 листопада 2021.
  34. ↑ Ольга Танасійчук (28 грудня 2012). Новий лідер Китаю Сі Цзіньпін - хто він?. УкрІнформ. Архів оригіналу за 22 серпня 2013. Процитовано 8 січня 2013.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сі_Цзіньпін&oldid=43644064