Таязура рудогуза
| Таязура рудогуза | ||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||
| Neomorphus geoffroyi (Temminck, 1820) | ||||||||||||||||||
 Ареал виду | ||||||||||||||||||
Підвиди | ||||||||||||||||||
| (Див. текст) | ||||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||||
| Coccyzus geoffroyi | ||||||||||||||||||
Посилання | ||||||||||||||||||
|
Таязу́ра рудогуза[2] (Neomorphus geoffroyi) — вид зозулеподібних птахів родини зозулевих (Cuculidae). Мешкає в Центральній і Південній Америці[3]. Вид названий на честь французького натураліста Етьєна Жоффруа Сент-Ілера[4].
Довжина птаха становить 45-51 см, вага 350 г. Виду не притаманний статевий диморфізм. Голова коричнева, на тімені помітний зеленувато-коричневий чуб. Верхня частина тіла і крила коричневі або оливково-коричневі з фіолетовим відблиском. Хвіст чорний з фіолетовим або зеленуватим відблиском. Нижня частина тіла сірувато-коричнева, живіт коричневий, боки тьмяно-руді. На грудях помітна чорна смуга. Райдужки жовті, червоні або карі, навколо очей плями голої сизої шкіри. Дзьоб вигнутий, тьмяно-жовтувато-зелений, біля основи сірий.
Виділяють шість підвидів:[5]
- N. g. salvini Sclater, PL, 1866 — від Нікарагуа до західної Колумбії;
- N. g. aequatorialis Chapman, 1923 — від південно-східної Колумбії до східного Еквадору і північного Перу;
- N. g. australis Carriker, 1935 — південь Перу і північний захід Болівії;
- N. g. amazonicus Pinto, 1964 — Бразильська Амазонія (на південь від Амазонки, в штатах Пара, Рондонія, Мату-Гросу і Мараньян);
- N. g. geoffroyi (Temminck, 1820) — східна Бразилія (узбережжя Баїї)[6];
- N. g. dulcis Snethlage, E, 1927 — південно-східна Бразилія (узбережжя Ріо-де-Жанейро).
Тапайоська таязура раніше вважалася підвидом рудогузої таязури, однак була визнана окремим видом.
Рудогузі таязури мешкають в Нікарагуа, Коста-Риці, Панамі, Колумбії, Еквадорі, Перу, Болівії і Бразилії. Вони живуть у вологих рівнинних тропічних лісах, зокрема в амазонійській сельві терра-фірме та в атлантичних лісах. Віддають перевагу первинним лісам. Зустрічаються поодинці або парами, переважно в низовинах та в передгір'ях, в Центральній Америці на висоті до 1450 м над рівнем моря, в Болівії на висоті до 1650 м над рівнем моря. Ведуть переважно наземний спосіб життя.
Рудогузі таязури живляться комахами, павуками, багатоніжками, скорпіонами та іншими членистоногими, яких шукають на землі, а також дрібними земноводними, ящірками і птахами, іноді також плодами. Рудогузі таязури слідкують за кочовими мурахами, пекарі, саймірі або капуцинами і ловлять сполоханих комах, іноді приєднуються до змішаних зграй птахів разом з шапу і сорокушовими.
Рудогузі таязури не практикують гніздовий паразитизм. Вони гніздяться в заростях, на висоті від 2 до 5 м над землею. Гніздо встелюється свіжим листям, яке посітйно оновлюється під час інкубації. В кладці одне яйце.
МСОП класифікує цей вид як вразливий. За оцінками дослідників, популяція рудогузих таязур становить від 95 до 191 тисяч птахів. Їм загрожує знищення природного середовища. Підвиди N. g. geoffroyi і N. g. dulcis майже повністю вимерли.
- ↑ BirdLife International (2016). Neomorphus geoffroyi: інформація на сайті МСОП (версія 2021.3) (англ.) 06 серпня 2022
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Erritzøe, Johannes; Mann, Clive F.; Brammer, Frederik; Fuller, Richard A. (2012). Cuckoos of the World. Helm Identification Guides. Christopher Helm. ISBN 978-0713660340.
- ↑ Jobling, James A. (2010). The Helm Dictionary of Scientific Bird Names. London: Christopher Helm. с. 172. ISBN 978-1-4081-2501-4.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Turacos, bustards, cuckoos, mesites, sandgrouse. World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Процитовано 06 серпня 2022.
- ↑ Raposo, Marcos A.; Simon, José Eduardo; Teixeira, Dante Martins (2009). Correction of the type locality of Neomorphus geoffroyi (Temminck, 1820), with lectotype designation. Zootaxa (2176): 65—68. ISSN 1175-5326.
 | Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |