Утилітари́зм — багатозначний термін, зокрема, залежно від контексту:
Ідеалістичне філософсько-етичне вчення, в основі якого лежить оцінювання речей, предметів, процесів, явищ з погляду їхньої корисності, можливості їхнього використання для досягнення цілей і задоволення потреб; зародилося у Великій Британії в XIX ст.; пізніше розвинене економістами австрійської школи у вигляді теорії корисності.
Принцип оцінювання всіх предметів, процесів, явищ, відомостей тільки з погляду їхньої корисності, можливості служити засобами для досягнення яких-небудь цілей.
Вузький практицизм, прагнення діставати з усього безпосередню матеріальну вигоду, користь.
Вчення отримало значне поширення у Великій Британії в 19 ст., відбиваючи умонастрої деяких верств англійської ліберальної буржуазії.
Джеремі Бентам, основоположник утилітаризму, вважав основою моралі корисність, яку він ототожнював із насолодою. Виходячи з натуралістичного і поза-історичного розуміння природи людини, Бентам бачив кінцеве призначення моралі в тому, щоб сприяти природному прагненню людей відчувати насолоду й уникати страждань. У сприянні «найбільшому щастю» (задоволенню) для «найбільшого числа людей» і полягає, згідно з Бентамом, сенс етичних норм і принципів.
В. Денисенко. Утилітаризм // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.741 ISBN 978-966-611-818-2