Філатов Леонід Олексійович

Філатов Леонід Олексійович
Народився	24 грудня 1946(1946-12-24) Казань, РРФСР, СРСР
Помер	26 жовтня 2003(2003-10-26) (56 років) Москва, Росія пневмонія
Поховання	Ваганьковське кладовище
Громадянство	СРСР  Росія
Діяльність	поет, актор, кінорежисер, сценарист, ведучий, письменник
Alma mater	Театральний інститут імені Бориса Щукіна
Роки діяльності	1969-2003
У шлюбі з	Шацька Ніна Сергіївна
Членство	СК СРСР
IMDb	ID 0276840
Нагороди та премії
ТЕФІ Тріумф
Філатов Леонід Олексійович у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

Філа́тов Леоні́д Олексі́йович (рос. Леонид Алексеевич Филатов; нар. 24 грудня 1946, Казань — пом. 26 жовтня 2003, Москва) — радянський і російський актор, режисер, письменник, поет, і телеведучий. Заслужений артист РРФСР (1987). Народний артист Російської Федерації (1995). Лауреат Державної премії Російської Федерації (1996).

Народився 24 грудня 1946 р. в Казані в родині геолога. Закінчив Театральне училище ім. Б. Щукіна (1969, майстерня В. Львової і Л. Шихматова).

З 1969 року — актор Московського театру на Таганці.

У 1985—1987 рр. «Таганку» очолював Анатолій Ефрос, а Філатов на той час працював у театрі «Современник», потім повернувся до «Таганки».

З 1970 року Філатов успішно працював у кіно («Екіпаж» (1979), «З вечора до полудня» (1981), «Успіх» (1984), «Забута мелодія для флейти» (1987) та ін). Також грав в українських стрічках: «Жінки жартують серйозно» (1981, Борис), «Ярослав Мудрий» (1981, Твердислав), «Грачі» (1983, Віктор), «Петля» (1983, Васильєв).

1989 року був обраний секретарем Спілки кінематографістів СРСР.

Єдина режисерська робота Л. Філатова — фільм «Сукині діти» (1990). Другий фільм «Свобода або смерть» (1993, режисер, сценарист, актор) не був завершений.

У 1993—2003 роках був автором і ведучим на 1-му каналі Останкіно (пізніше — на рос. ОРТ/ Перший канал) циклу документальних програм «Щоб пам'ятали» (рос. «Чтобы помнили»), присвяченого пам'яті відомих у ​​минулому, але незаслужено забутих акторів радянського кіно (з 1995 р. проєкт вироблявся телекомпанією REN-TV).

У 1993 році Філатов переніс інсульт, у 1997 році — операцію з видалення нирок. Понад два роки він провів на гемодіалізі — апараті «штучна нирка».

У жовтні 1997 року акторові було зроблено операцію з пересадки донорської нирки.

У жовтні 2003 року Філатов застудився, почалася двостороння пневмонія.

З 16 жовтня у важкому стані перебував у відділенні реанімації Центральної клінічної лікарні. Весь цей час був під'єднаний до апарату штучного дихання в стані «лікарського і медикаментозного сну». Для лікування необхідно було приймати препарати, що підвищують імунітет, що протипоказано при пересаджених органах через багаторазове підвищення ризику відторгнення донорського органу. Через 10 днів, 26 жовтня 2003 року, Леонід Філатов помер на 57-му році життя.

Помер 26 жовтня 2003 року. Похований у Москві на Ваганьковському цвинтарі.

29 жовтня 2003 відбулося відспівування актора в храмі Воскресіння Словущого на Успенському Вражку, церемонія прощання пройшла в Центральному будинку кіно.

Батько Леоніда помер 1982 року, був похований на Ашхабадському міському кладовищі.^[1]

• Перша дружина — Лідія Кузьмівна Савченко (нар.08.11.1941), актриса.
• Друга дружина (з 1982) — Ніна Шацька (1940—2021), Заслужена артистка РФ (2008).

• Заслужений артист РРФСР (09.07.1987)
• Народний артист Російської Федерації (28.12.1995)
• Державна премія Російської Федерації в галузі літератури та мистецтва 1995 року (в галузі кіно та телебачення) (27.05.1996) — за цикл телевізійних передач «Щоб пам'ятали»

• Лауреат премії міжнародного кінофестивалю у Карлових Варах (за фільм «Чичерін», де зіграв головну роль) (1986)
• Гран-прі на ВРКФ «Кінотавр» у Сочі — за фільм «Сукині діти» (1991)
• Премія «Тріумф» (1996)
• Російська національна телевізійна премія ТЕФІ — Спеціальний приз Академії російського телебачення (1996)
• Премія літературного журналу «Октябрь» за комедію «Лісістрата» (1998)
• Міжнародна премія «Поезія» у номінації «Русь співаюча» (2000)

• «Тобі — атакуючий класе!» (1977, мультфільм; читає текст)
• «Овід» (1980, Чезаре Мартіні — роль Григоре Григоріу; Кіностудія ім. О. Довженка)
• «Повернення Ольмеса» (1984, голос за кадром)
• «Чужа біла і рябий» (1986, батько Івана Найдьонова — роль Любомираса Лауцявічюса)

• «Сукині діти» (1990, автор сценар. у співавт.)
• «Свобода або смерть» (1993, режисер, сценарист, актор) — не був завершений

• «Годинник з зозулею» (1978, екранізація п'єси, реж. С. Євлахішвілі)
• «Про Федота-стрільця, удалого молодця» (1988, телеспектакль; реж. Зінаїда Алієва)
• «Сукині діти» (1990, автор сценарію, за участю І. Шевцова (п'єса)
• «Оповідь про Федота-Стрільця» (2001, х/ф за мотивами п'єси «Про Федота-стрільця, удалого молодця», реж С. Овчаров)
• «Про Федота-стрільця, удалого молодця» (2008, повнометражний мультиплікаційний фільм, реж. Л. Стеблянко)

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Філатов Леонід Олексійович

• Кино: Энциклопедический словарь. М., 1987. — С. 448;
• Всемирный биографический энциклопедический словарь. М., 1998. — С. 792;
• Раззаков Ф. Популярная энциклопедия звезд. М., 2000. — С. 561—567;
• Кинословарь. Т. З. СПб., 2001. — С. 282—283.

• Переклади віршів Філатова на українську мову