Харківська операція (1942)

Харківська операція (1942)
49°13′47.97120010001″ пн. ш. 37°7′41.235600100001″ сх. д. / 49.22999° пн. ш. 37.12812° сх. д. / 49.22999; 37.12812
Дата: 12 - 29 травня 1942 Місце: Харківська область, УРСР, СРСР Привід: Спроба радянського командування оточити і знищити німецькі війська в районі Харкова: Результат: поразка радянських військ Територіальні зміни: відступ радянських військ за річку Сіверський Донець
Сторони
СРСР	Третій Рейх
Командувачі
Семен Тимошенко Родіон Малиновський Іван Баграмян Федір Костенко Кузьма Подлас Авксентій Городнянський	Федор фон Бок Фрідріх Паулюс Евальд фон Кляйст
Військові формування
Південно-Західний фронт Південний фронт	група армій «Південь»
Втрати
Близько 250 тис. осіб	Близько 50 тис. осіб

Ха́рківська опера́ція 1942 року, або Друга битва за Харків  — велика воєнна операція, розпочата наступом Південно-Західного та правого крила Південного фронтів Червоної армії проти німецьких військ групи армій «Південь» на Ізюмському плацдармі в період 12—29 травня 1942 року під час Другої світової війни, що мала на меті відвоювання Харкова і створення сприятливих умов для подальшого наступу Червоної армії на Дніпро. Закінчилася оточенням та майже цілковитим знищенням радянських військ в результаті контрнаступальної операції Вермахту (Операція «Фрідерікус»). Через поразку під Харковом стало можливим стрімке просування німецьких військ на південній ділянці фронту на Вороніж та Ростов-на-Дону з наступним виходом до Волги та просуванням на Кавказ (див. Операція «Блау»).

Після успішного відбиття німецького наступу на Москву в січні 1942 року і переходу в контрнаступ радянське командування ухвалило рішення розпочати активні дії й на інших ділянках радянсько-німецького фронту. Проте наступальні операції на Курському і Харківському напрямках, на Донбасі і в Криму відчутних успіхів не мали, за виключенням дій Південно-Західного фронту в районі Ізюма, внаслідок якого був створений плацдарм на західному березі ріки Сіверський Донець у районі міста Барвінкове, що відкривав можливість подальшого наступу під Харковом.

Тому після оголошення 1 травня Йосипом Сталіним як Головнокомандувачем завдання «домогтися того, щоб 1942 рік став роком остаточного розгрому німецько-фашистських військ», саме цей плацдарм під Харковом був використаний для планування наступальної операції, метою якої був вихід до Дніпропетровська, розкол і знищення німецької групи армій «Південь». У той же час після переходу Вермахту 8 травня в наступ на Керченському півострові для оволодіння стратегічною ініціативою у Східній Україні німецьке командування розпочало підготовку до ліквідації Барвінківського плацдарму, плануючи почати наступ на цій ділянці фронту 18 травня.

21-ша, 28-ма, 38-ма армії Південно-Західного фронту прорвали оборону противника північніше і південніше міста і до 19 травня розвинули наступ, але противникові вдалося вийти в тил головного ударного угруповання радянських військ, оточити його на Барвінківському виступі і майже повністю ліквідувати. Невдале закінчення операції спричинене помилками командування Південно-Західного напрямку і фронту в оцінці загальної оперативно-стратегічної обстановки і в організації наступу. З'єднання обох фронтів зазнали великих втрат, позбулися оперативного плацдарму на Сіверському Донці і не змогли здійснити влітку намічені на цьому напрямку наступальні операції.

Загальні втрати радянських військ становили 277 190 військовослужбовців, з них 170 958 убитими, зниклими безвісти або захопленими в полон та 106 232 поранених. Середньодобові втрати становили 15 399 військовослужбовців^[1].

Серед загиблих було багато радянських генералів: заступник командувача військами Південно-Західного фронту генерал-лейтенант Федір Костенко, командувач 6-ю армією генерал-лейтенант Авксентій Городнянський, командувач 57-мою армією генерал-лейтенант Кузьма Подлас, генерал-майор Андрій Анісов, генерал-майор артилерії Федір Маляров, командувач армійською групою генерал-майор Леонід Бобкін, командир 47-ї стрілецької дивізії генерал-майор Пилип Матикін, командир 270-ї стрілецької дивізії генерал-майор 3акі Кутлін, командир 337-ї стрілецької дивізії генерал-майор Ілля Васильєв.

Після Харківської битви зі своїх посад були зняті командувач 28-ї армії генерал-лейтенант Дмитро Рябишев, начальник автобронетанкових військ Південно-Західного фронту генерал-лейтенант танкових військ Володимир Тамручі, начальник штабу Південно-Західного фронту генерал-лейтенант Іван Баграмян.

Через провал Харківського наступу оборона радянських військ на Південному і Південно-Західному фронтах виявилася кардинально ослабленою, і німецькі війська розпочали успішний контрнаступ: 7 липня Вермахт вийшов на підступи Воронежа та Ростова, 23 липня було захоплено Ростов-на-Дону, що відкривало шлях на Кавказ і Волгу в районі Сталінграда, небезпека втрати яких змусила Сталіна 28 липня 1942 року підписати наказ № 227 «Ні кроку назад!», яким у складі Червоної армії почалось формування штрафних батальйонів і загороджувальних загонів.

• Битви та операції німецько-радянської війни
• Сумсько-Харківська операція
• Перша битва за Харків
• Третя битва за Харків
• Воронезько-Харківська операція
• Операція «Зірка»
• Бєлгородсько-Харківська операція

• О. Є. Лисенко, Р. І. Пилявець. Харківська битва 1942.
• Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 350. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.

• Пекельний котел. Операція під Харковом у 1942 році стала однією з найбільших трагедій Другої світової війни // Корреспондент.net. — 2014. — 13 травня.