Цахіагійн Елбегдорж

Цахіаґійн Елбеґдорж
монг. Цахиагийн Элбэгдорж
Цахіаґійн Елбеґдорж
Цахіаґійн Елбеґдорж
4-й Президент Монголії
18 червня 2009 — 10 липня 2017
Прем'єр-міністрСанжаагійн Баяр
Сухбаатарин Батболд
Норовин Алтанхуяг
Чімедійн Сайханбілег
Жаргалтулгин Ерденебат
ПопередникНамбарин Енхбаяр
НаступникХалтмаагійн Баттулга

Народився30 березня 1963(1963-03-30) (61 рік)
Зереґ
Відомий якполітик, письменник, журналіст, захисник довкілля
ГромадянствоМонголія Монголія
Національністьмонгол
Alma materЛьвівське вище військово-політичне училище (1988), Гарвардський інститут державного управління ім. Джона Ф. Кеннеді, Університет Колорадо у Боулдері і Університет Колорадо
Політична партіяДемократична партія
Діти12 дочок (всі прийомні), 13 синів (9 прийомних)
Релігіябуддизм
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого І ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого І ступеня
Підпис
president.mn/eng

Цахіаґійн Елбеґдорж (монг. Цахиагийн Элбэгдорж; нар. 30 березня 1963, Зереґ, МНР) — монгольський політик, президент Монголії з 18 червня 2009 року по 10 липня 2017 року.

Біографія

[ред. | ред. код]

Закінчив Львівський військово-політичний інститут за спеціальністю «військова журналістика» і гарвардську Школу державного управління імені Кеннеді.

Елбегдорж був одним із лідерів мирної демократичної революції 1990 року, що перервала майже 75-річне правління МНРП. Двічі посідав посаду прем'єр-міністра Монголії, один раз — віце-спікера Великого державного хуралу, один раз — лідера парламентської більшості, і тричі його обирали депутатом у Великий державний хурал. Відомий своїми ліберальними поглядами.

28 серпня 2008 року після поразки партії на виборах і безладів, що відбулися згодом в Улан-Баторі, пішов у відставку з поста лідера Демократичної партії. Його змінив Норовин Алтанхуяг.

У президентській кампанії 2009 брав участь під гаслами, які обіцяли зміни і боротьбу з корупцією, що дозволило Елбегдоржу завоювати симпатії міського населення. Елбегдорж значною мірою спирається на міський середній клас Улан-Батора. У столиці країни проживає сьогодні близько половини населення трьохмільйонної Монголії.

На посаді президента в червні 2011 року відвідав Україну.[1][2]

26 червня 2013 переобраний на посаду президента Монголії. За попередньою інформацією, він набрав трохи більше 50 % голосів виборців. Головним суперником пана Елбегдоржа був Бадмаанямбуугійн Бат-Ердене, за якого проголосували 41,48 % виборців, також вперше у президентських виборах брала участь жінка — Нацагійн Удвал, яка набрала 8,3 % голосів.[3] До заслуг чинного президента зараховують поліпшення економічної ситуації в країні: економіка Монголії за 2012 рік зросла на понад 12 %. Результати виборів можуть бути розцінені як схвалення народом політики президента Елбегдоржа, спрямованої на «боротьбу з розкраданням багатств країни», на розвиток якої за останній час сильно вплинув бум видобутку ресурсів[4].

Після завершення президентської кар'єри

[ред. | ред. код]

З початком агресії Росії проти України виступив у підтримку України. У вересні 2022 р. виступив з закликом до росіян уникати мобілізації та участі у злочинній війні, а для бурятів, калмиків та тувінців — емігрувати у Монголію.

Родина

[ред. | ред. код]

Одружений, виховує 25 дітей, з яких 21 — прийомні.

Відзнаки

[ред. | ред. код]

Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого I ст. (29 червня 2011) — за визначний особистий внесок у зміцнення українсько-монгольських міждержавних відносин[5]

Почесний доктор Академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного (червень 2011)[2].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Президент Монголії присвятив день військовій Академії у Львові
  2. а б Президент Монголії: Мені часто снився Львів // ZIK.com.ua. Архів оригіналу за 8 листопада 2011. Процитовано 30 червня 2011.
  3. Президента Монголії переобрали на другий термін
  4. Президента Монголії переобрали на другий термін. Архів оригіналу за 21 березня 2016. Процитовано 18 березня 2016.
  5. Указ Президента України № 714/2011 від 29 червня 2011 року «Про нагородження Ц.Елбегдоржа орденом князя Ярослава Мудрого». Архів оригіналу за 27 січня 2014. Процитовано 30 червня 2011.