Шахтна пускова установка

	Шахтна пускова установка
	Шахтна пускова установка у Вікісховищі

Шахтна пускова установка (ШПУ) — нерухома ракетна пускова установка в шахтній споруді, що розташована глибоко в ґрунті та призначена для розміщення ракети із дотриманням вимог температурно-вологового режиму та підтримання її протягом тривалого часу в готовності до пуску.

ШПУ застосовуються головно, для пуску балістичних ракет стратегічного призначення. Початок використання ШПУ припадає на 1960-і роки.

Ракетна шахта

Ракетне сховище, є підземною пусковою спорудою для військових ракет, переважно ядерних міжконтинентальних МБР.

Призначення шахти полягає у тому, щоби забезпечити швидкий постріл ракети, та захистити її від зовнішніх впливів, зокрема від нападу противника з використанням ядерної зброї. Тиск, від якого ракету захищено у бункері, вказується як міра стійкості шахти від зовнішнього вибуху.

Під час «холодної війни» розвиток ракетних шахт розпочався наприкінці 1950-х, у США, а також у Великій Британії та СРСР. Першими бункерами для шахтних ракет у США, були так звані різновиди шахт для міжконтинентальних ракет Atlas F і Titan I. У цій споруді, ракета зберігалася вертикально, на великій гідравлічній підіймальній системі. За командою "пуск", ракета завантажується до бункера, кришка відчиняється, ракета піднімається на поверхню та стартує. Ці шахти витримували надлишковий тиск 690 кПа.

Водночас, почалося створення ракетних бункерів Titan II, що мали дозволити запуск безпосередньо з шахти. Сполучені Штати покладалися на британські розробки у межах затвердженої програми Bluestreak — ракет середньої дальності. Перший успішний запуск ракети з подібного бункера, відбувся 3 травня 1961 з випробувальної установки на авіабазі Vandenberg (США) з удосконаленою Titan I. Це покоління ракетних шахт було розроблено для гарячого старту, тобто двигуни запалюються у шахті а вихлопні гази відводяться за допомогою дефлектора з одної або двох шпарин, у нижній частині бункера. Ракети Titan-II було розміщено у таких шахтах з 1963 року. Шахти Titan II витримували тиск до 2000 кПа. Як у перших версіях шахтного ліфта, так і у бункерах для Titan II, було загальним те, що Центр керування пуском, був безпосередньо пов'язаний з шахтою.

Першими радянськими ракетами у шахтах, були ракети середньої дальності Р-12У і Р-14У, а відтак, з середини 1960-х років, міжконтинентальні ракети Р-16У і Р-9.

З 1964 року, у США впроваджено малорозмірні ракети Мінітмен. Як і Titan II, вони були розміщені у шахтах для гарячого запуску. Завдяки меншому розміру, ці бункери витримували тиск 6 МПа. На відміну від попередніх ракетних комплексів, пускові шахти Minuteman, більше не були пов'язані безпосередньо з Центром керування пуском. У шахтній системі Minuteman, головний пусковий центр керує десятьма бункерами, розташованими поблизу на відстані декількох кілометрів.

Більшість американських ракетних шахт було розроблено для одноразового «гарячого пуску», тобто ракетні двигуни запалюються всередині шахти, й маже знищують її під час відльоту ракети.^[1]

Третій вид ракетних шахт, заснований на стартовій системі ракет на підводних човнах, було запроваджено Радянським Союзом у 1970-х роках для MR UR-100 і R-36M. Ракета встановлюється у циліндричний ТПК (транспортний, пусковий контейнер) — пусковий стакан, який водночас, вставляється до бункера. ТПК дозволяв цілком безпечно доправляти готову до запуску ракету, безпосередньо із заводу, до місця пуску. На старті ракета здіймається з шахти за допомогою системи холодного газу, а ракетні двигуни запалюються лише після виходу її з бункера. Це має ту перевагу, що бункери може бути легше спроєктовано, оскільки вихлопним газам не потрібно відводитися з шахти. Ба більше, наявні шахти старих ракет, може бути легко використано для нових систем і з'являється можливість відносно швидкого (після невеликого ремонту)^[1] перезавантаження бункера. США застосували таку систему, для ракети "Peacekeeper (Миротворець)" 1988 року. Ця система запуску, також, використовувалася для мобільних ракет колишнього Радянського Союзу, введених у дію з 1970-х років, за винятком того, що пусковий стакан розташовано не у бункері, а він перебуває на транспортному засобі.

На додаток до ракет середньої дальності та міжконтинентальних ракет, Радянський Союз і США у бункерах також, розміщували ракети-перехоплювачі (протиракети) і ракети для негайного зв'язку. Отже, наземні перехоплювачі національної протиракетної оборони на Алясці, розміщено у шахтах. Російська Федерація, також, проводить запуски супутників з шахт, за допомогою ракети-носія української розробки (КБ "Південне", 1970-і роки) «Дніпро» на основі Р-36М.[1] [Архівовано 13 квітня 2017 у Wayback Machine.]

Див. також

Примітки

[2] [Архівовано 13 квітня 2017 у Wayback Machine.]

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Шахтна пускова установка
http://www.silohome.com/[Архівовано 25 березня 2007 у Wayback Machine.]
http://www.missilebases.com/[Архівовано 24 березня 2007 у Wayback Machine.]
http://www.siloworld.com/[Архівовано 5 квітня 2007 у Wayback Machine.]
http://triggur.org/silo/—Exploring^{[недоступне посилання з Июль 2019]} an abandoned missile silo
Missile Site Coordinates[Архівовано 3 квітня 2007 у Wayback Machine.]
Titan Missile Museum, Tucson AZ
Р-12 Soviet Missile Base in Plokštinė, Lithuania
http://www.killerjeanne.com/—DIY^{[недоступне посилання з Июль 2019]} missile silo renovation
http://www.atlasmissilesilo.com[Архівовано 18 лютого 2022 у Wayback Machine.]
https://web.archive.org/web/20070223170231/http://www.geocities.com/atlasmissiletours/ - Converted silo near Abilene, TX
Plans of the Blue Streak K11 missile silo[Архівовано 22 березня 2007 у Wayback Machine.]

↑ ^а ^б Rocket and missile system - Strategic missiles | Britannica. www.britannica.com (англ.). Процитовано 23 травня 2023.

[:0-1] а ^б Rocket and missile system - Strategic missiles | Britannica. www.britannica.com (англ.). Процитовано 23 травня 2023.

[1]