Шовкуненко Олексій Олексійович

Олексій Олексійович Шовкуненко
Народження21 березня 1884(1884-03-21)
Херсон
Смерть12 березня 1974(1974-03-12) (89 років)
 Київ
ПохованняБайкове кладовище
Національністьукраїнець
Країна Російська імперія, СРСР
Жанрпортретист, пейзажист
НавчанняОдеське художнє училище, Петербурзька Академія мистецтв
Діяльністьхудожник
Відомі учніВасецький Григорій Степанович, Тартаковський Ісак Йосипович, Сильвестров Ростислав Васильович, Сулименко Петро Степанович, Юхно-Гуревич Ганна Меєрівна тощо
ПрацівникОдеське художнє училище і Київський державний художній інститут
Нагороди
орден Леніна орден Трудового Червоного Прапора
Народний художник СРСР заслужений діяч мистецтв УРСР

CMNS: Шовкуненко Олексій Олексійович у Вікісховищі

Олексі́й Олексі́йович Шовкуне́нко (9 березня (21 березня за новим стилем) 1884, Херсон — 12 березня 1974, Київ) — український маляр-аквареліст, майстер пейзажу і портрета, педагог.

Народний художник СРСР (4.1.1944). Дійсний член Академії мистецтв СРСР (від 1947 року).

Біографія

[ред. | ред. код]

1899 року був відданий у підмайстри в іконописну майстерню в Херсоні. Мистецьку освіту здобув в Одеському художньому училищі (1908) і Петербурзькій академії мистецтв (1917).

Викладач Одеського політехнікуму образотворчих мистецтв (з 1926), Одеського художнього інституту (з 1929) і проф. Київського художнього інституту (1936—1965).

Надгробок Олексія Шовкуненка

У 1913—1919 роках брав участь у виставках Товариства південноросійських художників.

Помер 12 березня 1974 року. Похований на Байковому кладовищі в Києві (надгробок — бронза, граніт; скульптор О. П. Скобликов, архітектор А. Ф. Ігнащенко; встановлений у 1979 році)[1].

Херсонський художній музей імені Олексія Шовкуненка

Серед його учнів — Ісак Тартаковський, Ростислав Сильвестров, Петро Сулименко, Ганна Юхно-Гуревич, Володимир Югай, Михайло Бароянц та інші.

Творчість

[ред. | ред. код]

Шовкуненко — автор численних портретів письменників Юрія Яновського, Павла Тичини, Максима Рильського, Івана Ле, Леоніда Первомайського, акторів Марії Литвиненко-Вольгемут, Бели Руденко, Наталії Ужвій у ролі Раневської, архітекторів Євгена Катоніна, Володимира Заболотного, скульпторів Миколи Лисенка, Бориса Яковлева, академіка Олега Богомольця, генерала Сидора Ковпака тощо.

У середині 30-х років портретованими Шовкуненка стають робітники суднобудівного заводу та молдавські колгоспниці. На Одеському суднобудівному заводі художник створює такі картини як «Портрет бригадира ударної бригади ковалів Бєльцова» (1935), «Портрет стахановців-фрезерувальників Рудашевського та Гейдріха» (1935—1936). Особливістю цих портретів, зазначає Ігор Шаров є те, що вони, чи не найперші в українському мистецтві показують робітників у цехах, у трудовій обстановці. Це надає картинам певного напруження, відтворює художній ритм. Художник вдається до складного освітлення, побудувавши колорит на зіставленні теплих, червонувато-жовтих і холодних, сірувато-блакитних тонів.

Найкращим у циклі портретів молдавських колгоспниць є картина «Декіца Фрунзе», сповнена неприхованої національної своєрідності. Автор створив образ жінки-селянки, милуючись її вродою, підкресливши натхненність її обличчя.

Краєвиди України («Повінь. Конча Заспа», «Дуби» (1953), «Дуби на галявині» (1956)), Молдови, Кавказу, Уралу, Кабардино-Балкарії, Башкирії; зокрема індустріальні серії з будов Одеси (1925—1935), «Дніпробуду» (1930—1935, понад 70 аркушів), Луганська та ін.

1937 року за акварелі із серії «Дніпробуд» здобув золоту медаль на паризькій міжнародній виставці «Мистецтво і техніка в сучасному житті».

Відомі також натюрморти Олексія Шовкуненка («Натюрморт з синім глечиком» (1930) та інші).

Ім'ям художника назван Херсонський художній музей, у колекції музею знаходиться 154 роботи художника.

Премії

[ред. | ред. код]

1970 — Державна премія УРСР імені Тараса Шевченка.

Примітки

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]