Я (Романтика)

Я (Романтика)
Видання 2008 року
Жанр	новела
Форма	повість
Автор	Микола Хвильовий
Мова	українська
Написано	1924
Цей твір у Вікіцитатах
Цей твір у  Вікіджерелах

Цей твір потрапив до списку ста найкращих творів української літератури за версією ПЕН-клубу

«Я (Рома́нтика)» — психологічна новела українського письменника Миколи Хвильового, ідеєю якої є фатальна невідповідність між ідеалами революції та методами їх досягнення, засудження більшовицького революційного фанатизму; світ врятує любов, усепрощення.

«Я (Романтика)» має специфічну присвяту: «Цвітові яблуні», новелі М. Коцюбинського, де душа головного героя, батька, у якого померла донька, подібно до душі «Я», подвоїлась (у ній відбувається боротьба між людиною, що страждає від втрати дитини, та художником, який намагається зафіксувати усі деталі смерті, щоб у майбутньому використати для творчості). У М. Хвильового центром уваги є душа ліричного героя, що змагається між революційним обов'язком та гуманістичним началом.

Твір починається з опису матері, яку оповідач порівнює з образом Діви Марії:

«... воістину моя мати — втілений образ тієї надзвичайної Марії, що стоїть на гранях невідомих віків.»

Раптово автор переносить читача у будинок розстріляного шляхтича («фантастичний палац»), у якому збирається «чорний трибунал комуни». Один за одним без суду та слідства ухвалюються вироки: «Розстрілять!» Після чергового засідання голова трибуналу вирішує пройтись обложеним містом, щоб побути на самоті. Потім він повертається додому, де мати:

«... бере моє стомлене обличчя в свої сухі старечі долоні й схиляє свою голову на мої груди. Вона знову каже, що я, її м'ятежний син, зовсім замучив себе.»

У центрі уваги наступної картини динамічний рух кавалеристів, що рухаються «з позиції на позицію», гарматні вибухи та грім блискавиць. Несподівано сцена змінюється на інтер'єр княжого будинку, в якому продовжує працювати штаб Духоніна. Опісля кількох розглянутих справ до кабінету заводять групу черниць, що звинувачується у веденні агітації проти комуни. Серед інших главковерх впізнає рідну матір. Цілу ніч він «розбирає діла», але вже твердо знає, як вчинить. В обід до нього приходить Андрюша і починає переконувати «Я» відпустити з-під варти матір. Їхню розмову перериває грім снаряду: ворог наступає. Черниць вирішують розстріляти під час відступу за містом. Доктор Тагабат перед розстрілом підходить до голови трибуналу та промовляє:

«Ваша мати там! Робіть, що хочете!»

Той, мов у маренні, підходить до засудженої та фанатично убиває її.

Відомий філософ Мирослав Попович переконаний, що персонажі твору — «усе це різні кінці душі» одного й того самого «Я», які символізують різні боки свідомості головного героя.

• Голова «чорного трибуналу» (фанатик з роздвоєною душею)

«Тут, у тихій кімнаті, моя мати не фантом, а частина мого власного злочинного „я“, якому я даю волю. Тут, у глухому закутку, на краю города, я ховаю від гільйотини один кінець своєї душі.»

• Мати (втілення всеохопної доброти й милосердя Богоматері)

«Моя мати — наївність, тиха жура і добрість безмежна. (Це я добре пам'ятаю!) І мій неможливий біль, і моя незносна мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим прекрасним печальним образом.»

• Доктор Тагабат (садист, злий геній) та дегенерат (єдино вірний пес, страж революції, що не знає сумнівів)

«Доктор Тагабат розвалився на широкій канапі вдалі від канделябра, і я бачу тільки білу лисину й надто високий лоб. За ним іще далі в тьму — вірний вартовий із дегенеративною будівлею черепа. Мені видно лише його трохи безумні очі, але я знаю: — у дегенерата — низенький лоб, чорна копа розкуйовдженого волосся й приплюснутий ніс. Мені він завжди нагадує каторжника, і я думаю, що він не раз мусив стояти у відділі кримінальної хроніки.»

«Цей доктор із широким лобом і білою лисиною, з холодним розумом і з каменем замість серця, ― це ж він і мій безвихідний хазяїн, мій звірячий інстинкт. Коли доктор ― злий геній, зла моя воля, тоді дегенерат є палач із гільйотини. Так, це був незамінний вартовий: не тільки Андрюша ― i ми грішили: я й доктор. Ми часто ухилялися доглядати розстріли. Але він, цей дегенерат, завше був солдатом революції, i тільки тоді йшов з поля, коли танули димки й закопували розстріляних.»

• Андрюша (комунар, який творить усе супроти своєї волі)

«Андрюша сидить праворуч мене з розгубленим обличчям і зрідка тривожно поглядає на доктора. Я знаю, в чому справа. Андрюшу, мого бідного Андрюшу, призначив цей неможливий ревком сюди, в „чека“, проти його кволої волі.»

Кожен з них це певний психологічний стан головного героя, що здатен змінюватися іншим.

Тема

Автор зобразив антигуманний руйнівний характер громадянської війни й революції, що призвели до зречення власного «Я», протиборства добра і зла в душі головного героя, його роздвоєності: «Я — чекіст, але і людина».

Ідея

Світ врятує любов, усепрощення.

Жанр

«Я (Романтика)» — психологічна новела. Деякі літературознавці стверджують, що оповідання є імпресіоністичним, тому що автор акцентує увагу на мінливості відчуттів і вражень, як-от: регіт Тагабата, запах м'яти тощо та застосовує різноманітність зорових та слухових образів. Особливістю даної новели є синтез ілюзії та дійсності. Нерідко читачу буває надзвичайно тяжко відрізнити, чи описувані події й відчуття реальні, чи це тільки уявлювані, нафантазовані головним героєм картини.

«…Що це? невже знову галюцинація? Я відкидаю голову. Так, це була галюцинація»

• заспів (лірико-романтичний зачин), що вводить читача в складний психологічний світ (показана розмова матері із сином напередодні грози);
• три частини — три різні фронтові ситуації, три різні душевні стани героя, протягом яких читач спостерігає зміну у ставленні героя до вбивства.

Микола Хвильовий використовує у творі композиційні рамки:

З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія.

...Я зупинився серед мертвого степу: — там, в дальній безвісти, невідомо горіли тихі озера загірної комуни.

розповідь від першої особи «Я» ; драматизм;лаконізм; виразні художні деталі; глибокий психологізм; відмова від традиційного описового реалізму; часові зміщення; символічність образів, деталей, наприклад безіменність персонажів (символ, деталь): революційна дійсність нівелює людську індивідуальність; годинник — пересторога, що життя — коротке.

• збереження людської індивідуальності, цільності людської натури як необхідність існування людини;
• розбіжність між мрією і дійсністю;
• мети і засобів її досягнення;
• колізії між гуманізмом і фанатизмом;
• роздвоєння особистості.

• Хвильовий М. Я (Романтика). Реґенсбурґ : Видання книжкового товариства «Універсальна Бібліотека», 1947. 40 с.
• Хвильовий М. Я (Романтика)
• «Я (Романтика)» — короткометражний фільм режисера Михайла Калюжного (2008).

• Новий довідник: Українська мова та література. — К.: ТОВ «КАЗКА», 2005. — 864 с. ISBN 966-8055-08-X

У Вікіджерелах є

Я (Романтика)

Вікіцитати містять висловлювання на тему: Я (Романтика)

Це незавершена стаття про літературу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.