Fairey Seafox

Fairey Seafox
Призначення:	гідроплан-розвідувальний літак
Перший політ:	27 травня 1936
Прийнятий на озброєння:	23 квітня 1937
Знятий з озброєння:	квітень 1943
Період використання:	1937–1942
На озброєнні у:	Повітряні сили флоту Великої Британії
Розробник:	Fairey Aviation Company
Виробник:	Fairey Aviation Company
Всього збудовано:	66
Екіпаж:	2 особи
Крейсерська швидкість:	171 км/год
Максимальна швидкість (МШ):	200 км/год
Бойовий радіус:	710 км
Бойова стеля:	2 960 м
Довжина:	10,19 м
Висота:	3,71 м
Розмах крила:	12,20 м
Площа крила:	40,3 м²
Порожній:	1 730 кг
Споряджений:	2 464 кг
Двигуни:	1 × H-подібний 16-циліндровий поршневий авіаційний двигун повітряного охолодження Napier Rapier VI
Тяга (потужність):	395 к.с. (295 кВт)
Кулеметне озброєння:	1 × 7,7-мм авіаційний кулемет М1919
Fairey Seafox у Вікісховищі

Зовнішні зображення
	Схематичне зображення палубного літака-розвідника «Фері Сіфокс»

Фері Сіфокс (англ. Fairey Seafox) — британський палубний поплавковий гідролітак — морський розвідник, розроблений компанією Fairey Aviation для повітряних сил ВМФ Британії в другій половині 1930-тих років. Брав обмежену участь у Другій світовій війні.

У 1933 році Британське адміралтейство видало замовлення за специфікацією S.11/32 на розробку морського розвідувального гідролітака, що мав запускатися з катапульти^{[а 1]}. Фактично завдання видавалося тільки фірмі Fairey, фахівці якої на базі легкого бомбардувальника «Фокс», що вперше піднявся в небо 3 січня 1923 року, розробили проект компактного біплана, що отримав назву «Seafox» («Морський лис»).

Літак мав суцільнометалеву конструкцію, однак крила обшивалися полотном. У фюзеляжі типу монокок розміщувалися кабіни для пілота (відкритого типу) і стрільця-спостерігача (закрита плексигласовим ліхтарем). Шасі використовувалося тільки поплавкове. На озброєнні розвідувального літака був тільки один 7,7-мм кулемет на турелі у стрільця, що вів вогонь у задній напівсфері. Споконвічно в проекті передбачалася установка радіального двигуна Bristol «Aquila» потужністю 500 к.с., однак згодом його змінили на мотор фірми «Napier» меншої потужності.

У 1935 році завершилося проектування «Seafox», однак на думку замовників, його тактико-технічні характеристики були посередніми. Тим не менш, флот потребував саме таких літаків і в січні 1936 року з компанією був підписаний контракт на постачання 49 «Сіфоксів», який у вересні збільшили ще на 15 машин.

27 травня 1936 року дослідний зразок «Сіфокс», оснащений H-подібним двигуном Napier Rapier VI (395 к.с.), здійснив свій перший політ. Другий прототип, що злетів 5 листопада 1936, був спочатку поставлений на колісне шасі, але в процесі випробувань його переробили на поплавковий гідролітак. В результатах випробувань відмічали гарну керованість літака, але критикували охолодження двигуна і високу посадкову швидкість (93 км/год, замість очікуваних 74). Брак потужності двигуна також спричиняв проблеми при зльоті з води: в штиль «Сіфокс» дуже важко відривався від води.^[1]

Серійні поставляння почалися з квітня 1937 року і вже в 1938 році завершилися. Перший «Seafox», відразу після випробувань в авіаційному науково-дослідному інституті Великої Британії, перекинули на легкий крейсер «Нептун» у район Гібралтарської протоки. Випробувальний цикл корабельних іспитів був пройдений успішно й з другої половини 1937 гідролітаки стали поставлятися на інші великі кораблі ВМФ Великої Британії. Зокрема, «Seafox» поступили на озброєння на крейсери «Емеральд», «Орайон», «Аякс», «Аретьюза» і «Пінелопі». Крім того, після початку війни, одиничні гідролітаки відправили на допоміжні крейсери «Преторія Касл», «Астурія» і «Алькантара».

Спочатку «Seafox» лічився у складі 702-ї, 713-ї, 718-ї і 718-ї ескадрилей палубної авіації флоту, але в січні 1940 року їх звели до складу єдиної 700-ї ескадрильї (англ. No.700 Naval Air Squadron FAA).

Бойова кар'єра «Seafox» склалася досить погідно. На початковій фазі Другої світової війни ці гідролітаки в основному виконували завдання з розвідки і спостереження за кораблями противника. Єдиним істотним успіхом «Seafox» стала операція з «полювання» групи британських крейсерів за німецьким лінкором «Адмірал граф Шпеє» у грудні 1939 року. Лінкор вдалося загнати в гирло річки Ла-Плата, де завдяки коригуванню артилерійського вогню з борту «Seafox» крейсери завдали йому низку серйозних ушкоджень. Не маючи змоги втекти або відремонтувати свій корабель, екіпаж затопив «Адмірал граф Шпеє» на рейді уругвайської столиці Монтевідео.

З першої половини 1942 «Seafox» стали замінюватися на американські гідролітаки OS2U «Кінгфішер», проте окремі машини літали аж до липня 1943 року. До теперішнього часу жодного зразку «Сіфокс» не збереглося.

Дані з Consice Guide to British Aircraft of World War II^[1]

• Екіпаж: 2 особи
• Довжина: 10,81 м
• Висота: 3,68 м
• Розмах крила: 12,19 м
• Площа крила: 40,32 м ²
• Маса порожнього: 1726 кг
• Маса спорядженого: 2458 кг
• Двигун: Napier Rapier VI
• Потужність: 395 к.с. (295 кВт)

• Максимальна швидкість: 200 км/год на 1785 м.
• Крейсерська швидкість: 171 км/год
• Дальність польоту: 710 км
• Практична стеля: 3350 м

• Стрілецьке:
  • 1 × 7,7-мм кулемет в кабіні стрільця

• Список літаків Другої світової війни
• Kawanishi E11K
• Savoia-Marchetti S.55
• МБР-2
• Blohm & Voss BV 138
• Gourdou-Leseurre GL.810
• Curtiss SC Seahawk

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Fairey Seafox

• Fairey Seafox Navy Reconnaissance Floatplane (1937) [Архівовано 12 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Fairey Seafox [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Fairey Seafox
• Fairey «Seafox» Гидросамолёт-разведчик [Архівовано 17 серпня 2014 у Wayback Machine.](рос.)
• Seafox [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
• Fairey Seafox [Архівовано 7 червня 2016 у Wayback Machine.]

Виноски

Джерела