Політуха сибірська
| Політуха сибірська | ||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Політуха біля дупла | ||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||
| Pteromys volans (Linnaeus, 1758) | ||||||||||||||||||||||
 | ||||||||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||||||||
| Sciurus volans | ||||||||||||||||||||||
Посилання | ||||||||||||||||||||||
|
Політу́ха сибі́рська[1] або летяга звичайна[2] (Pteromys volans) — вид гризунів з роду політуха (Pteromys) родини вивіркових (Sciuridae). Один з двох видів роду Pteromys. Найближчим видом є політуха японська (Pteromys momonga). Інколи для цього гризуна вживають назву «літяга» (інколи як «летяга»), але вона стосується іншого роду — Glaucomys.
Політуха сибірська має мембрану, яка простягається між передніми й задніми кінцівками. На відміну від деяких інших видів летучих вивірок, політуха не має мембрани між задніми кінцівками й основою хвоста. Кінцівки відносно короткі й товсті, і задні лапи значно більші за передні. Очі великі й чорні. Волосяний покрив густий, довгий і м'який; влітку він на спині від жовто-сірого до чорнувато-сірого забарвлення, а взимку — сріблясто-сірого; живіт залишається білим упродовж року. Поля мембрани облямовані чітко вираженою бахромою з м'якого хутра. Хвіст плоский і вкритий коротким волоссям. Довжина від носа до хвоста становить 120—228 мм[3].
Політуха сибірська поширена в північній частині Східної Європи (Естонія, Фінляндія, Латвія, Білорусь, Росія) і майже по всьому Сибіру, також у Монголії, крайньому північному заході Китаю, на Корейському півострові, на о. Хоккайдо (Японія). Трапляється від низовин до гірських районів (від 0 до 2500 м н. р. м.)[4].
Віддає перевагу зрілим ялиновим лісам зі значною часткою листяних дерев, особливо Populus tremula, Betula, Alnus. Великі листяні дерева є важливим джерелом як їжі, так і місць для гніздування: політуха харчується переважно вільхою, березовими котиками, горішками, шишками та хвоєю взимку та листям вільхи, молодими гілками, ягодами й насінням влітку, а гніздиться у старих дуплах дятлів або природних порожнинах у дереві. На політух полюють куниці, сови, горностаї та коти. Люди полюють для комерційного використання хутра; втім найбільшою загрозою для політухи є вирубка лісів[4][3].
Це нічні тварини, що не впадають у сплячку[4]. P. volans мають один або два виводки на рік, у кожному від 1 до 6 дитинчат. Вагітність триває чотири тижні[3].
У краєзнавчих і зоологічних працях XVIII ст. і поч. XX ст. цей вид згадували для північних частин України (зокрема й Сумщина і Чернігівщина), пізніше — тільки для суміжних областей Білорусі і Російської Федерації (у тому числі й Брянщини)[5][6].
- ↑ Загороднюк, І. В. & Ємельянов, І. Г. Таксономія і номенклатура ссавців України // Вісник Національного науково-природничого музею. — 2012. — № 10. — С. 5–30.
- ↑ Маркевич, О. П. Номенклатура // Маркевич О. П., Татарко К. І. Російсько-українсько-латинський зоологічний словник. — Київ : Наук. думка, 1983. — С. 197.
- ↑ а б в Pascoe, L. (1999). Pteromys volans. Animal Diversity Web. Архів оригіналу за 7 вересня 2020. Процитовано 16.05.2021. (англ.)
- ↑ а б в Shar, S.; Lkhagvasuren, D.; Henttonen, H.; Maran, T.; Hanski, I. (2016). Pteromys volans. The IUCN. Архів оригіналу за 9 липня 2019. Процитовано 16.05.2021. (англ.)
- ↑ Сокур І. Т. Історичні зміни та використання фауни ссавців України. — Київ : Видавництво Академії наук УРСР, 1961. — 86 с.
- ↑ Загороднюк, І. В. 2009. Таксономія і номенклатура немишовидних гризунів фауни України [Архівовано 11 квітня 2019 у Wayback Machine.]. Збірник праць Зоологічного музею, 40: 147—185.
- Nowak, Ronald M. 1999. Walker's Mammals of the World, 6th edition. Johns Hopkins University Press, 1–1936. ISBN 0-8018-5789-9
- «Життя тварин», Альфред Брем.— Видавничий дім «Школа», 2004; С. 379.
 | Це незавершена стаття з теріології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
