Wi-Fi

Вайфай (від англ. Wireless Fidelity, Wi-Fi, WiFi; — бездротова правдивість відтворення) — торгова марка Wi-Fi Alliance та загальновживана назва для стандарту IEEE 802.11 передавання цифрових потоків даних по радіоканалах. Обладнання, що відповідає стандарту IEEE 802.11, може бути протестовано Wi-Fi Alliance та отримати відповідний сертифікат і право нанесення логотипу Wi-Fi. Поширеним на сьогодні є протокол IEEE 802.11n.

Встановлення Wireless LAN доцільне для побудови мереж, де розгортання кабельної системи є неможливим або економічно недоцільним. Поточні реалізації Wi-Fi дозволяють отримати швидкість передавання даних понад 100 Мбіт/с, при цьому користувачі можуть переміщуватися між точками доступу на території покриття мережі Wi-Fi, використовуючи мобільні пристрої (КПК, смартфони, PSP і ноутбуки), оснащені клієнтськими приймально-передавальними пристроями Wi-Fi та отримувати доступ в Інтернет.

Історія розвитку Wi-Fi починається з середини 1990 рр. Дана технологія передавання інформації по радіоканалу була розроблена і застосована в основному в локальних мережах великих корпорацій і компаній Кремнієвої долини США. Зв'язок з мобільним абонентом (зазвичай це був співробітник компанії, забезпечений ноутбуком з безпровідним мережевим адаптером) був організований через «точки доступу», підключені до кабельної інфраструктури компанії. При цьому в радіусі дії кожної такої точки (декілька десятків метрів) могло бути до 20 абонентів, що одночасно використовують ресурси мережі. Спочатку термін «Wi-Fi» використовувався тільки для позначення технології, що забезпечує зв'язок в діапазоні 2,4 ГГц і що працює за стандартом IEEE 802.11b (швидкість передавання інформації — до 11 Мбіт/с). Проте потім цим терміном все частіше стали називати й інші технології безпровідних локальних мереж. Найбільш значущі серед них визначені стандартами IEEE 802.11a і 802.11g (швидкість передавання — до 54 Мбіт/с, частотні діапазони, відповідно, 5 ГГц і 2,4 ГГц).

Стандарт 802.11b було розроблено в кінці 90-х років і остаточно схвалено на початку 1999-го. У 2000 році почали з'являтися перші пристрої для передавання даних на його основі. Пристрої Wi-Fi були призначені для корпоративних користувачів, щоб замінити традиційні кабельні мережі. Для дротяної мережі потрібна ретельна розробка топології мережі та прокладка вручну багатьох сотень метрів кабелю, деколи в найнесподіваніших архітектурних місцях. Для організації ж безпровідної мережі потрібно тільки встановити в одній або декількох точках офісу базові станції (центральний приймач-передавач з антеною, підключений до зовнішньої мережі або сервера) і вставити в кожен комп'ютер мережеву плату з антеною. Після цього пристрої й комп'ютери можна пересувати як завгодно, а переїзд в новий офіс лише змінить якість передавання одного разу створеної мережі.

Наприкінці 2000-х — початку 2010-х сотні нових компаній почали встановлювати точки доступу Wi-Fi («хот-споти») в кафе, готелях, аеропортах і вокзалах та інших місцях масового дозвілля і перебування. Ці «оператори хот-спотів» або «HSOs» встановлюють Wi-Fi AP's і надають високошвидкісний Інтернет-доступ в цьому місці на комерційній основі. Минулого року основні постачальники таких послуг почали об'єднуватися (встановлювати роумінгові відносини між мережами хот-спотів). До їх числа відносяться компанія T-Mobile (яка встановила хот-споти в мережі кафе Starbucks), AT&T Wireless, British Telecom, Swisscom, Telecom Italia і Sprint PCS. QuantumWi-Fi Network має роумінгові відношення з компанією T-Mobile.

HSO з'явилися завдяки низьким витратам на будівництво хот-спота ($150-$300) і на його обслуговування ($50-$100 у місяць). Великі хот-споти (наприклад, хот-спот аеропорту) вимагають додаткових зусиль, таких як: забезпечення високошвидкісного каналу в Інтернет, встановлення антен та більшої кількості точок доступу. Але навіть за наявності цих витрат вартість встановлення хот-спота Wi-Fi вигідно відрізняється від рішень, побудованих з використанням інших технологій. Вартість хот-спота — сотні доларів (інші (WWAN) технології — тисячі доларів).

Зусилля операторів і виробників устаткування швидко озброїли користувачів пристроями Wi-Fi. Люди вже отримали адаптери Wi-Fi у своїх мобільних комп'ютерах і PDAs для використання в офісі та удома. Не за горами той день, коли більшість користувачів послуг Інтернет матимуть одне або декілька пристроїв, що підтримують Wi-Fi.

Wi-Fi, зазвичай, дуже швидкий – 11 мільйонів біт в секунду (11 Мбіт/сек) і більше, або більш ніж у 100 разів швидше за модемне з'єднання. Wi-Fi навіть швидший за безпровідні послуги «2.5G», які є досі найпоширенішими та найстабільнішими мобільними мережами у міжміських регіонах (40-60 кбіт/сек). Реальна швидкість доступу в конкретному хот-споті визначається також і каналом, яким хот-спот пов'язаний з Інтернет, і може варіюватися від сотень кілобіт до сотень мегабіт в секунду, і все одно забезпечує швидкість доступу, що істотно перевищує досяжну з використанням інших технологій. Варто зазначити, що Wi-Fi особливо доречний у сільських регіонах, де наявні великі проміжки між будівлями, що додатково пришвидшує та покращує якість з'єднання.

У жовтні 2018 року «Wi-Fi Alliance» представив нові назви та значки для Wi-Fi: 802.11n — «Wi-Fi 4», 802.11ac — «Wi-Fi 5», 802.11ax — «Wi-Fi 6»^[7][8]. 3 січня 2020 року представлено позначення для пристроїв, які здатні працювати на частоті 6 ГГц — «Wi-Fi 6E»^[9][10].

Зазвичай схема мережі Wi-Fi містить не менш однієї точки доступу та може легко масштабуватись.

Також можливо підключення двох клієнтів в режимі точка-точка (Ad-hoc), коли точка доступу не використовується, а клієнти з'єднуються за участю мережевих адаптерів «напряму». Точка доступу передає свій ідентифікатор мережі (SSID) з допомогою спеціальних сигнальних пакетів на швидкості 0,1 Мбіт/с кожні 100 мс. Тому 0,1 Мбіт/с — найменша швидкість передавання даних для Wi-Fi. Знаючи SSID мережі, клієнт може з'ясувати, чи можливо підключення до даної точки доступу. При потраплянні в зону дії двох точок доступу з ідентичними SSID приймач може вибирати між ними на основі даних про рівень сигналу. Стандарт Wi-Fi дає клієнту повну свободу при виборі критеріїв для з'єднання ^[11].

Однак стандарт не описує всі аспекти побудови безпровідних локальних мереж Wi-Fi. Тому кожен виробник устаткування розв'язує цю задачу по-своєму, застосовуючи ті підходи, які він вважає за якнайкращі з тієї або іншої точки зору. Тому виникає необхідність класифікації способів побудови безпровідних локальних мереж].^[12]

За способом об'єднання точок доступу в єдину систему можна виділити:

• Автономні точки доступу (називаються також самостійні, децентралізовані, розумні)
• Точки доступу, що працюють під управлінням контролера (називаються також «легковагі», централізовані)
• Безконтролерні, але не автономні (керовані без контролера)

За способом організації та управління радіоканалами можна виділити безпровідні локальні мережі:

• Зі статичними налаштуваннями радіоканалів
• З динамічними (адаптивними) налаштуваннями радіоканалів
• З «шаруватою» або багатошаровою структурою радіоканалів

Наявність Wi-Fi-зон (точок) дозволяє користувачу під'єднатися до точки доступу (наприклад, до офісної, домашньої або публічної мережі), а також підтримувати з'єднання декількох комп'ютерів між собою.

Дальність передавання інформації залежить від потужності передавача (яка в окремих моделях обладнання регулюються програмно), наявності та характеристики перешкод, типу антени.

Окрім 802.11b, ще є бездротовий стандарт 802.11a, який використовує частоту 5 ГГц та забезпечує максимальну швидкість 54 Мбіт/с, а також 802.11g, що працює на частоті 2,4 ГГц і також забезпечує 54 Мбіт/с.

Стандарту 802.11n, забезпечує до 320 Мбіт/с. На сьогодні даний стандарт широко застосовується.

Ядром бездротової мережі Wi-Fi є так звана точка доступу (Access Point), яка підключається до якоїсь наземної мережевої інфраструктури (каналів Інтернет-провайдера) та забезпечує передавання радіосигналу. Зазвичай точка доступу складається із приймача, передавача, інтерфейсу для підключення до дротової мережі та програмного забезпечення для налаштування. Навколо точки доступу формується просторова область радіусом 50-100 метрів (її називають хот-спотом або зоною Wi-Fi), у межах якої можна користуватися бездротовою мережею.

Для того, щоб під'єднатися до точки доступу й відчути всі переваги бездротової мережі, власнику ноутбуку або мобільного пристрою з адаптером Wi-Fi необхідно просто потрапити в радіус її дії. Усі дії з визначення пристрою та налаштування мережі більшість операційних систем комп'ютерів і мобільних пристроїв виконують автоматично. Якщо користувач одночасно потрапляє у декілька зон Wi-Fi, то підключення здійснюється до точки доступу, що забезпечує найсильніший сигнал.

Специфікації схвалені радою із стандартів міжнародної організації IEEE (Institute of Electrical and Electronics Engineers) 11 вересня 2009 року.^[13][14] Максимальна швидкість передавання даних на фізичному рівні в бездротовій мережі стандарту 802.11n становить 600 Мбіт/с, на практиці це означає швидкість в 150—200 Мбіт/с. У попередній версії стандарту (802.11g) максимальна технічна швидкість дорівнювала 54 Мбіт/с, а реальна — приблизно 20 Мбіт/с.

Стандарт 802.11n розроблявся понад 7 років. У 2007 році була затверджена «чорнова» версія 802.11n Draft 2.0, в порівнянні з якою в остаточний варіант внесені тільки необов'язкові доповнення. Таким чином, випущені за останні два роки до стандартизації пристрої «Draft n» будуть повністю сумісні з фінальною версією. Нове устаткування зможе працювати також з пристроями попередніх поколінь 802.11a/b/g.

Висока швидкість досягається завдяки технології багатопотокової передавання даних (MIMO — multiple-input multiple-output). Приймачі та передавачі оснащуються кількома антенами. Бездротова мережа 802.11n може працювати у двох частотних діапазонах і забезпечує розширену зону прийому в порівнянні з попередньою версією.

Wi-Fi Direct дозволяє комп'ютерам і портативним ґаджетам зв'язуватися один з одним безпосередньо за чинним протоколом Wi-Fi без використання маршрутизаторів і точок доступу. Тобто з'єднання встановлюється так само просто, як через Bluetooth. Важливим моментом є те, що для організації прямого з'єднання досить, щоб тільки один з пристроїв відповідало стандарту Wi-Fi Direct. Іншими словами, до сертифікованої апаратури може бути приєднано будь-яке сучасне обладнання з підтримкою Wi-Fi. Максимальна відстань передавання даних досягає 100 метрів.

Організація Wi-Fi Alliance почала сертифікацію бездротових пристроїв відповідно до стандарту Wi-Fi Direct у жовтні 2010^[15].

• Дозволяє створити мережу без прокладання кабелю, що може зменшити вартість розгортання і/або розширення мережі. Місця, де не можна прокласти кабель, наприклад, поза приміщеннями та в будівлях, що мають історичну цінність, можуть з успіхом обслуговуватися бездротовими мережами.
• Дозволяє мати доступ до мережі мобільним пристроям (смартфонам, планшетам, ноутбукам тощо).
• Wi-Fi-пристрої широко поширені на ринку. Гарантується хоча би часткова сумісність устаткування завдяки обов'язковій сертифікації устаткування з логотипом Wi-Fi.
• Випромінювання від Wi-Fi-пристроїв у момент передавання даних на два порядки (у 100 разів) менше, ніж біля стільникового телефону.
• Wi-Fi — це набір глобальних стандартів. На відміну від стільникових телефонів, Wi-Fi-устаткування може працювати в різних країнах по всьому світу. Зрідка лише застосовуються не надто суттєві правила на канали/частоти зв'язку.

• Невелика ширина використовуваного спектра частот, відсутність вбудованих/задекларованих можливостей роумінгу й авторизації не дозволяють Wi-Fi-пристроям потіснити на ринку мобільний зв'язок. Проте компанії ZyXEL, SocketIP і Symbol Technologies пропонують рішення з організації Wi-Fi-телефонії.
• Частотний діапазон і експлуатаційні обмеження в різних країнах неоднакові. У багатьох європейських країнах дозволено два додаткові канали, які заборонені в США; у Японії є ще один канал у верхній частці діапазону, а інші країни, наприклад Іспанія, забороняють використання низькочастотних каналів. Більш того, деякі країни, наприклад Росія, Білорусь і Італія, вимагають реєстрації всіх мереж Wi-Fi приміщень, що працюють зовні, або вимагають реєстрації Wi-Fi-оператора^[16].
• Як було згадано вище, в Росії точки безпровідного доступу, а також адаптери Wi-Fi з ЕІВП, що перевищує 100 мВт (20 дБм), підлягають обов'язковій реєстрації.^[17]
• Найпопулярніший стандарт шифрування WEP може бути відносно легко зламаний^[18] навіть при правильній конфігурації (через слабку стійкість алгоритму). Не зважаючи на те, що нові пристрої підтримують досконаліший протокол шифрування даних WPA і WPA2, багато старих точок доступу не підтримують його і вимагають заміни. Ухвалення стандарту IEEE 802.11i (WPA2) в червні 2004 року зробило доступною безпечнішу схему, яка доступна в новому устаткуванні. Обидві схеми вимагають стійкіший пароль, ніж ті, які зазвичай призначаються користувачами. Багато організацій використовують додаткове шифрування (наприклад VPN) для захисту від вторгнення.

Комерційний доступ до сервісів на основі Wi-Fi надається в таких місцях, як інтернет-кафе, аеропорти та кафе по всьому світу (зазвичай ці місця називають Wi-Fi-кафе), проте їх покриття можна вважати за точкове в порівнянні зі стільниковими мережами:

• Ozone та Ozoneparis у Франції. У вересні 2003 року Ozone почала розгортання мережі Ozoneparis через The City of Lights.

Кінцева мета — створення централізованої мережі Wi-Fi, що повністю покриває Париж. Основний принцип Ozone Pervasive Network полягає в тому, що це мережа національного масштабу.

• WISE Technologies надає комерційний доступ в аеропортах, університетах, і незалежних кафе на території США.
• T-mobile забезпечує роботу хот-спотів для мережі Starbucks в США і Великій Британії, а також понад 7500 хот-спотів в Німеччині.
• Pacific Century Cyberworks забезпечує доступ в магазинах Pacific Coffee в Гонконзі.
• Columbia Rural Electric Association намагається розвернути мережу 2.4 ГГц Wi-Fi на території площею 9500 км², розташованою між округами Валла-Валла і Колумбія в штаті Вашингтон і Юматілла, Орегон. У список інших великих мереж в США також входять: Boingo, Wayport і ipass.
• Sify, індійський інтернет-провайдер, встановив 120 точок доступу в Бангалорі: у готелях, галереях і урядових установах.
• Vex має велику мережу хот-спотів, розташовану по всій території Бразилії. Telefonica Speedy Wifi почала надавати свої сервіси в новій зростаючій мережі, що розповсюдилася на територію штату Sao Paulo.
• BT Openzone володіє багатьма хот-спотами в Великій Британії, що працюють в McDonald's, і має роумінгову угоду з T-mobile UK і Readytosurf. Їхні клієнти також мають доступ до хот-спотів The Cloud.
• Netstop забезпечує доступ в Нової Зеландії.
• У Естонії є кілька комерційних операторів, найбільший із них Elion, забезпечує АЗС Statoil і великі торговельні центри по всій Естонії.
• Компанія Вимпелком, під торговельною маркою Білайн, купивши Голден Телеком, здійснює підтримку найбільшої у світі^[19] міської мережі Wi-Fi в Москві. Канали доступу до дротяної мережі забезпечує найбільший московський провайдер Корбіна Телеком. Розгорнені мережі та в Московських аеропортах Шереметьєво і Домодєдово.
• Компанія Earthlink планувала в третьому кварталі 2007 року повністю під'єднати Філадельфію (США) до мережі Інтернет за допомогою безпровідних каналів зв'язку. Це мало бути перше місто-мегаполіс в США, що повністю охоплене Wi-Fi. Попередня вартість повинна була складати 20-22 долари на місяць при швидкості підключення 1 Мбіт/с. Для малозабезпечених жителів Філадельфії — 12-15 доларів в місяць. В наш час^[коли?] центр міста і прилеглі до нього райони вже підключені. Підключення решти районів проводитиметься у міру установки передавачів.
• Укртелеком в Україні надає послуги Wi-Fi («ОГО! Wi-Fi») зі всіх міст країни. Покриття поширюється не лише на центри міст, великі готелі, ресторани, кафе, вокзали аеропорти, але і на бібліотеки, відділення «Телекомсервіс» тощо. Станом на 2021 рік у місті Черкаси розповсюдилися публічні точки доступу (у том числі, із використанням частоти 5 ГГц) компанією McLaut^[20].

Для використання в промисловості технології Wi-Fi пропонуються поки обмеженим числом постачальників. Так, Siemens Automation & Drives пропонує Wi-Fi-рішення для своїх контролерів SIMATIC відповідно до стандарту IEEE 802.11g у вільному ISM-діапазоні 2,4 ГГц і що забезпечує максимальну швидкість передавання 11 Мбіт/с. Дані технології застосовуються в основному для управління рухомими об'єктами та в складській логістиці, а також у тих випадках, коли з якої-небудь причини недоцільно прокладати дротяні мережі Ethernet.

Деякі вважають, що Wi-Fi та подібні до нього технології з часом можуть замінити стільникові мережі, такі як GSM. Перешкодами для такого розвитку подій в найближчому майбутньому є неоднозначність реалізації роумінгу і можливостей аутентифікації (див. 802.1x, SIM-карти та RADIUS) обмеженість частотного діапазону і досить обмежений радіус дії Wi-Fi. Правильнішим виглядає порівняння Wi-Fi з іншими стандартами стільникових мереж, таких як UMTS, CDMA або WIMAX.

Проте Wi-Fi придатний для використання VoIP в корпоративних мережах або в середовищі SOHO. Перші зразки устаткування з'явилися вже в початку 2000-х, проте на ринок вони вийшли тільки у 2005 році. Тоді такі компанії, як Zyxel UT Starcomm, Samsung, Hitachi та багато інших, представили на ринок VoIP Wi-Fi-телефони по «розумних» цінах. У 2005 році біля ADSL ISP провайдери почали надавати послуги VOIP своїм клієнтам (наприклад нідерландський ISP xs4all^[en]). Коли дзвінки за допомогою VOIP стали дуже дешевими, а частенько взагалі безкоштовними, провайдери, здатні надавати послуги VOIP, дістали можливість відкрити новий ринок — послуг VOIP. Телефони GSM з інтегрованою підтримкою можливостей Wi-Fi та VOIP зачали виводитися на ринок, і потенційно вони можуть замінити дротяні телефони.

Зараз безпосереднє порівняння Wi-Fi та стільникових мереж недоцільно. Пристрої, що використовують тільки Wi-Fi, мають досить обмежений радіус ефективної дії, тому розгортання таких мереж обходиться дуже дорого. Проте, розгортання таких мереж може бути якнайкращим рішенням для локального використання, наприклад, в корпоративних чи освітніх мережах. Тим не менше, пристрої, що підтримують декілька стандартів, можуть зайняти (і вже займають) значну частку ринку.

Варто зазначити, що за наявності у конкретному місці покриття як і класичного операторського зв'язку, так і Wi-Fi, економічно набагато вигідніше та енергоефективніше використовувати Wi-Fi, розмовляючи шляхом сервісів інтернет-телефонії. Більшість операційних мобільних систем підтримують автоматичне переключення на технологію Wi-Fi за першої ж можливості (а за деяких налаштувань^[21] ще й зберігають заряд батареї). Це особливо доречно, бо VoIP-сервіси (Skype, Viber, Telegram тощо) давно існують у версіях як для смартфонів, так і для КПК.

Інша бізнес-модель полягає в з'єднанні вже наявних мереж в нових. Ідея полягає в тому, що користувачі розділятимуть свій частотний діапазон через персональних безпровідні маршрутизатори, що комплектуються спеціальним ПЗ. Наприклад FON — іспанська компанія, створена в листопаді 2005 року. Зараз співтовариство об'єднує понад 1 000 000 користувачів в Європі, Азії й Америці та швидко розвивається. Користувачі діляться на три категорії:

• linus — що виділяють безкоштовний доступ в Інтернет,
• bills — що продають свій частотний діапазон,
• aliens — що використовують доступ через bills.

Таким чином, система аналогічна піринговим сервісам. Незважаючи на те, що FON отримує фінансову підтримку від таких компаній, як Google і Skype, лише з часом буде ясно, чи буде ця ідея дійсно працювати.

Зараз біля цього сервісу є три основні проблеми. Перша полягає в тому, що для переходу проєкту з початкової стадії в основну потрібний більше уваги з боку громадськості та ЗМІ. Потрібно також враховувати той факт, що надання доступу до вашого інтернет-каналу іншим особам може бути обмежено вашим договором з інтернет-провайдером. Тому інтернет-провайдери намагатимуться захистити свої інтереси. Так само, швидше за все, вчинять звукозаписні компанії, промовці проти вільного розповсюдження MP3.

У Росії основна кількість точок доступу співтовариства FON розташована в московському регіоні (див. карту [Архівовано 1 травня 2011 у Wayback Machine.]).

Ізраїльська компанія wefi створила спільну мережу соціальної спрямованості^[22], з можливістю пошуку мереж Wi-Fi та спілкування між користувачами. Програма і система в цілому була створена під керівництвом доктора Варді, одного з творців компанії Mirabilis і протоколу ICQ^[23].

• Wi-Fi сумісний з ігровими консолями та КПК і дозволяє вести мережеву гру через будь-яку точку доступу або в режимі точка-точка.
• Всі ігрові консолі сьомого покоління мають підтримку стандартів Wi-Fi IEEE 802.11g.
• Sony PSP має підтримку безпровідної мережі (AOSS), яка включається перемиканням кнопки, що розташована у верхній частині консолі для з'єднання з хот-спотами Wi-Fi або іншими безпровідними з'єднаннями.

Поки комерційні сервіси намагаються використовувати наявні бізнес-моделі для Wi-Fi, багато груп, співтовариств, міст, і приватних осіб будують вільні мережі Wi-Fi, часто використовуючи спільну пірингову угоду для того, щоб мережі могли вільно взаємодіяти одна з одною.

Багато муніципалітетів об'єднуються з локальними співтовариствами для розширення вільних Wi-Fi-мереж. Деякі групи будують свої Wi-Fi-мережі, повністю заснованими на добровільній допомозі та пожертвуваннях.

Для отримання докладнішої інформації дивіться розділ Спільні безпровідні мережі, де можна також знайти список вільних мереж Wi-Fi, розташованих по всьому світу.

OLSR — один із протоколів, що використовуються для створення вільних мереж. Деякі мережі використовують статичну маршрутизацію, інші повністю покладаються на OSPF. У Ізраїлі розробляється протокол Wipeer для створення безкоштовних P2P-мереж на основі Wi-Fi.

У Wireless Leiden розробили власне програмне забезпечення для маршрутизації під назвою Lvrouted для об'єднання Wi-Fi-мереж побудованих на повністю безпровідній основі. Значна частина мереж побудована на основі ПЗ з відкритим кодом, або публікують свою схему під відкритою ліцензією. Див. наприклад «Wifi Liberator»^[24] (перетворює будь-який ноутбук зі встановленою Mac OS X і Wi-Fi-модулем у відкритий вузол Wi-Fi-мережі). Також слід звернути увагу на netsukuku — Розробка всесвітньої безкоштовної mesh-мережі.

Деякі невеликі країни та муніципалітети вже забезпечують вільний доступ до хот-спотів Wi-Fi та доступу до Інтернету через Wi-Fi за місцем проживання для всіх. Наприклад, королівство Тонга та Естонія, які мають велику кількість вільних хот-спотів Wi-Fi по всій території країни. У Парижі Ozoneparis надає вільний доступ в Інтернет необмежено всім, хто сприяє розвитку Pervasive Network, надаючи дах свого будинку для монтажу устаткування Wi-Fi. Unwire Jerusalem — це проєкт установки вільних точок доступу Wi-Fi у великих торговельних центрах Єрусалима. Багато університетів забезпечують вільний доступ до Інтернету через Wi-Fi для своїх студентів, відвідувачів і всіх, хто перебуває на території університету.

Деякі комерційні організації, такі як Panera Bread, надають вільний доступ до Wi-Fi постійним клієнтам. Заклади McDonald's Corporation теж надають доступ до Wi-Fi під брендом McInternet. Цей сервіс був запущений в ресторані в Оук-Брук (Іллінойс); він також доступний в багатьох ресторанах в Лондоні, Москві та Києві.

Проте є і третя підкатегорія мереж, створених співтовариствами та організаціями, такими як університети, де вільний доступ надається членам співтовариства, а тим, хто в нього не входить, доступ надається на платній основі. Приклад такого сервісу — мережа Sparknet в Фінляндії.

Sparknet також підтримує Opensparknet — проєкт, в якому люди можуть робити свої власні точки доступу часткою мережі Sparknet, отримуючи від цього певну вигоду.

Останнім часом комерційні Wi-Fi-провайдери будують вільні хот-споти Wi-Fi та хот-зони з метою привабити нових клієнтів та повернути інвестиції.

Незалежно від початкових цілей (залучення клієнтів, створення додаткової зручності або чистий альтруїзм) у всьому світі та в Україні, у тому числі росте кількість хот-спотів, за допомогою яких можна дістати доступ до найпопулярнішої глобальної мережі (Інтернет) абсолютно безкоштовно. Це можуть бути й великі транспортні вузли, де приєднатися можна самостійно в автоматичному режимі, і бари, де для підключення необхідно попросити картку доступу персоналу і, навіть, просто території міського ландшафту, що є місцем постійного скупчення людей.

За словами Всесвітньої організації охорони здоров'я «немає ніякого ризику від довгострокового впливу низького рівня випромінювання мереж Wi-Fi». Агентство з охорони здоров'я Великої Британії повідомляє, що сума випромінювання Wi-Fi протягом року еквівалентна випромінюванню від 20-хвилинної розмови мобільним телефоном.^[25][26]

Огляд досліджень 725 осіб, які стверджували, що мають гіперчутливість до електромагнітних полів, не виявили ніяких доказів дії випромінювання.^[27]

• ОС сімейства BSD (FreeBSD, NetBSD, OpenBSD) можуть працювати з більшістю адаптерів, починаючи з 1998 року. Драйвери для чипів Atheros, Prism, Harris/intersil і Aironet (від відповідних виробників Wi-Fi-пристроїв) зазвичай входять до ОС BSD починаючи з версії 3. У OpenBSD 3.7, було включено більше драйверів для безпровідних чипів, включаючи Realtek Rtl8180l, Ralink Rt25x0, Atmel At76c50x, і Intel 2100 і 2200bg/2225bg/2915abg. Завдяки цьому частково вдалося розв'язати проблему браку відкритих драйверів безпровідних чипів OpenBSD. Можливо деякі драйвери, реалізовані для інших BSD-систем, можуть бути перенесені, якщо вони ще не були створені. Ndiswrapper також доступний для FreeBSD.^{[джерело?]}
• Mac OS. Адаптери виробництва Apple підтримувалися з системи Mac OS 9, випущеної в 1999 році. З 2006 року всі настільні комп'ютери та ноутбуки Apple Inc. (а також що з'явилися пізніше телефони iPhone, плеєри iPod Touch і планшетні комп'ютери iPad) штатно оснащуються адаптерами Wi-Fi. Мережа Wi-Fi в наш час^[коли?] є основним вирішенням Apple для передавання даних, і повністю підтримується Mac OS X. Можливий режим роботи адаптера комп'ютера як точка доступу, що дозволяє при необхідності зв'язувати комп'ютери Macintosh в безпровідні мережі у відсутності інфраструктури. Darwin і Mac OS X, попри частковий збіг з BSD, мають свою власну, унікальну реалізацію Wi-Fi.
• Linux: Починаючи з версії 2.6, підтримка деяких Wi-Fi-пристроїв з'явилася безпосередньо в ядрі Linux. Підтримка для чипів Orinoco Prism, Aironet, Atmel, Ralink включена в основну гілку ядра, чипи Admtek і Realtek Rtl8180l підтримуються як закритими драйверами виробників, так і відкритими, написаними співтовариством. Intel Calexico підтримуються відкритими драйверами, доступними на Sourceforge.net. Atheros підтримується через відкриті проєкти. Підтримка інших безпровідних пристроїв доступна при використанні відкритого драйвера Ndiswrapper, який дозволяє Linux-системам, що працюють на комп'ютерах з архітектурою Intel x86, «обгортати» драйвери виробника для Microsoft Windows для прямого використання. Відома принаймні одна комерційна реалізація цієї ідеї. FSF створив список адаптерів, що рекомендуються [Архівовано 28 лютого 2009 у Wayback Machine.], докладнішу інформацію можна знайти на сайті Linux wireless.
• Існує досить велика кількість прошивок для безпровідних роутерів, заснованих на Linux, що поширюються під ліцензією GNU GPL: FreeWRT, OpenWRT, X-WRT, DD-WRT тощо. Як правило, вони підтримують набагато більше функцій, ніж оригінальні прошивки. Необхідні сервіси легко додаються шляхом встановлення відповідних пакетів. Список підтримуваного устаткування постійно росте.
• У ОС сімейства Microsoft Windows підтримка Wi-Fi забезпечується, залежно від версії, або за допомогою драйверів, якість яких залежить від постачальника, або засобами самої Windows.
  • Ранні версії Windows, такі як Windows 2000 та молодше, не містять вбудованих засобів для налаштування й управління, і тут ситуація залежить від постачальника устаткування.
  • Microsoft Windows XP підтримує налаштування безпровідних пристроїв. Первинна версія включає базову підтримку, Service Pack 2 має розширену підтримку з майстром налаштування, а Service Pack 3 має підтримку WPA2.
  • Microsoft Windows Vista містить покращену в порівнянні з Windows XP підтримку Wi-Fi.
  • Microsoft Windows 7 підтримує всі сучасні на момент її виходу безпровідні пристрої та протоколи шифрування. Окрім іншого в Windows 7 створена і додана можливість створювати віртуальні адаптери Wi-Fi, що теоретично дозволило б підключатися не до однієї Wi-Fi-мережі, а до декількох відразу. На практиці в Windows 7 підтримується створення тільки одного віртуального адаптера, за умови написання спеціальних драйверів^[28]. Це може бути корисно при використанні комп'ютера в локальній Wi-Fi-мережі та, одночасно, у Wi-Fi-мережі, підключеної до Інтернету.

Юридичний статус Wi-Fi різний в різних країнах. У США діапазон 2,5 ГГц дозволяється використовувати без ліцензії, за умови, що потужність не перевищує певну величину, і таке використання не створює перешкод тим, хто має ліцензію.

В Україні використання Wi-Fi без дозволу Українського державного центру радіочастот^[29] можливо лише в разі використання точки доступу зі стандартною всенаправленою антеною (<6 Дб, потужність сигналу ≤ 100 мВт на 2,4 ГГц і ≤ 200 мВт на 5 ГГц) для внутрішніх (використання усередині приміщення) потреб організації (Рішення Національної комісії з регулювання зв'язку України № 914 від 2007.09.06). У разі сигналу більшої потужності або надання послуг доступу в Інтернет, або до яких-небудь ресурсів, необхідно реєструвати передавач і отримати ліцензію УДЦР.^[30]

• IEEE 802.11
• IEEE 802.11g
• IEEE 802.11ac
• IEEE 802.11ax
• IEEE 802.11be
• IEEE 802.11bn
• Антена-банка

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Wi-Fi

• Wi-Fi Alliance [Архівовано 7 жовтня 2009 у Wayback Machine.] (англ.)
• Антени для Wi-Fi-устройств [Архівовано 6 жовтня 2011 у Wayback Machine.], Журнал «Компьютерпресс», 8'2007
• Комп'ютерна безпека Wi-Fi-мереж [Архівовано 29 квітня 2013 у Wayback Machine.]
• Круглий стіл «Сьогодення і майбутнє безпровідних технологій», Cnews, 20.03.2009
• Чи шкодить Wi-Fi нашому здоров'ю?, Комп'ютера, 08.12.2006 р..
• Wi-Fi — яка реальна швидкість? [Архівовано 5 липня 2012 у Wayback Machine.]
• Історія виникнення Wi-Fi [Архівовано 13 травня 2015 у Wayback Machine.] на Wiki of KSPU
• Дослідження захищеності Wi-Fi-мереж в м. Києві [Архівовано 19 квітня 2016 у Wayback Machine.] 2008 рік