Мережа європейських автошляхів

Мережа європейських шляхів у межах 1990 року

Європейська автомобільна дорога (автомобільна дорога з індексом Е) — частина єдиної Європейської транспортної системи. Система нумерації E—шляхів розроблена Європейською економічною комісією ООН. Шляхи пронумеровані від Е1 і перетинають міждержавні кордони країн Європи. Шляхи досягають також Середньоазійських країн, таких як Киргизстан, бо вони також є членами ЄЕК ООН.

Більшість країн суміщають національну нумерацію доріг з європейською. Проте деякі країни, такі як Бельгія, Данія, Норвегія та Швеція розрізняють загальноєвропейські і національні шляхи (наприклад, E18 та E6).

Інші частини світу мають аналогічні мережі шляхів: Панамериканське шосе в Америці, Транс-африканська мережа шляхів в Африці, Міжнародна азійська мережа в Азії.

Історія

[ред. | ред. код]

Європейська економічна комісія ООН була створена в 1947 році, і перший основний закон, для поліпшення транспортної мережі № 1264 від 16 вересня 1950 року, підписаний в Женеві, називався «Декларація про спорудження міжнародних автомагістралей»[1], яка визначила першу європейську нумерацію автошляхів. В цю декларацію було внесено кілька змін, до 15 листопада 1975 року, коли декларація була замінена Європейською угодою про міжнародні автомагістралі[2], яка позначила єдину систему нумерацію загальноєвропейських шляхів. Останні значні зміни були внесені в 1992 році.

Система нумерації

[ред. | ред. код]
Дорожній знак, який позначає європейську трасу E 40.
Перетин автошляхів E 42 і E 451 біля Франкфуртського міжнародного аеропорту

Система нумерація європейських автошляхів наразі поділяються таким чином:

  1. Основні та проміжні дороги, іменовані дорогами класу A, мають двозначні номери; відгалуження і сполучні дороги, іменовані дорогами класу B, мають тризначні номери.
  2. Основні дороги північно-південного напрямку мають двозначні непарні номери, закінчуються цифрою 5 і зростаючі з заходу на схід. Основні дороги східно-західного напрямку мають двозначні парні номери, що закінчуються цифрою 0 і зростаючі з півночі на південь. Проміжні дороги мають відповідно двозначні непарні та двозначні парні номери, укладені між номерами тих основних доріг, між якими вони розташовані. Дороги класу B мають тризначні номери, причому перша цифра збігається з номером найближчої основної дороги, розташованої на північ від даної дороги B, а друга цифра збігається з номером найближчій основної дороги, розташованої на захід від згаданої дороги B; третя цифра є порядковим номером.
  3. Дороги класу A північно-південного напрямку, розташовані на схід від дороги E 99, мають тризначні непарні номери від 101 до 129. До цих дорогах застосовуються і інші правила, згадані в пункті 2 вище.
  4. Відгалуження і сполучні дороги, розташовані на схід від дороги Е 101, мають тризначні номери, що починаються з 0 — від 001 до 099.

Шляхи класу А

[ред. | ред. код]
Мережа європейських шляхів в Бельгії
Мережа європейських шляхів в Болгарії
Мережа європейських шляхів в Естонії
Мережа європейських шляхів в Фінляндії

Напрям захід-схід

[ред. | ред. код]

Основні дороги

[ред. | ред. код]
Мережа європейських шляхів в Грузії, Вірменії і Азербайджані
Мережа європейських шляхів в Німеччині
Мережа європейських шляхів в Нідерландах
Мережа європейських шляхів в Польщі
Мережа європейських шляхів в Україні

Проміжні дороги

[ред. | ред. код]
Мережа європейських шляхів в Румунії
Мережа європейських шляхів в Туреччині
Мережа європейських шляхів в Великій Британії та Ірландії

Напрям північ-південь

[ред. | ред. код]

Основні дороги

[ред. | ред. код]

Проміжні дороги

[ред. | ред. код]

Шляхи класу В

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Декларація про спорудження міжнародних автомагістралей[недоступне посилання з квітня 2019]
  2. Європейська угода про міжнародні автомагістралі (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 31 липня 2013. Процитовано 25 жовтня 2009.
  3. Ділянка траси E06 Гельсінґборґ-Олдерфьорд насправді є частиною маршруту класу A E 47, однак як і раніше має номер, що використовувався до 1992 року. Швеція та Норвегія отримали право на цей виняток через високу вартість оновлення знаків і покажчиків, встановлених уздовж цієї траси великої протяжності.