Срезневський Ізмаїл Іванович

Срезневський Ізмаїл Іванович
рос. Измаил Срезневский
Ізмаїл Срезневський. Літографія, 1854 р.
Народився	1 (13) червня 1812(1812-06-13) Ярославль, Російська імперія
Помер	9 (21) лютого 1880(1880-02-21) (67 років) Санкт-Петербург, Російська імперія
Країна	Російська імперія
Діяльність	лексикограф, мовознавець
Сфера роботи	філологія і слов'янознавство
Alma mater	Харківський університет
Заклад	Санкт-Петербурзький державний університет
Мова творів	російська, українська
Членство	Петербурзька академія наук, Матиця серболужицька і Сербське вчене товариствоd
Батько	Срезневський Іван Овсійович[1][2]
Родичі	Срезневський Іван Овсійович
Діти	Срезневський Борис Срезневський Всеволод
Срезневський Ізмаїл Іванович у Вікісховищі
Роботи у  Вікіджерелах

|головував_(-ла)= |родичі= |ім'я_при_народженні= |псевдонім= |сторінка_в_інтернеті= |посада= |місце_смерті= |платня= |вага= |титул= |конфесія= |інші_імена= |відомий_(відома)= |наступник= |розмір_зображення= |місце_народження= |попередник= |зріст= |військове звання= |прізвисько= |місце_проживання= |рід_діяльності= |партія= |дата_смерті= |причина_смерті= |підпис_зображення= |термін= |Alma_mater=

Ізмаї́л Іванович Срезне́вський (1 (13) червня 1812(18120613), Ярославль, Російська імперія — 9 (21) лютого 1880, Петербург, Російська імперія) — російський філолог, славіст, фольклорист, етнограф, палеограф, педагог, письменник та історик давньої української літератури та етнографії.^[4][5] Видав фольклорні та історичні матеріали.

Син професора словесності Івана Овсійовича Срезневського (1770—1819).

Народився в Ярославлі (Росія). Протягом 1826—1829 років навчався на етико-політичному відділенні філософського факультету Харківського університету. Після закінчення університету (1829) працював у Харківському дворянському депутатському зібранні, займався приватною педагогічною практикою.

27 жовтня 1833 року Комітет піклувальників Харківської публічної бібліотеки (ХПБ) призначив чиновника Дворянського зібрання І. І. Срезневського на посаду бібліотекаря. Йому було доручено прийняти від О. І. Тихоцького фонд ХПБ. Бібліотеку було відкрито в будівлі Дворянського зібрання, що знаходилася в центрі міста на Миколаївській площі (нині пл. Конституції, будівля не збереглася). 1834 року друкарня Харківського університету надрукувала каталог ХПБ, який мав назву «Систематический указатель книг и рукописей, находящихся в Харьковской публичной библиотеке». Укладачем та автором системи класифікації книг був І. І. Срезневський.^[6]

У 1837 році, захистивши магістерську дисертацію «Опыт о сущности и содержании теории в науках политических», здобув посаду ад'юнкта на кафедрі політекономії та статистики філософського факультету Харківського університету.

У 1839 році опублікував докторську дисертацію «Опыт о предмете и елементах статистики и политической экономики», захистити яку йому не вдалося.

Протягом 1839—1842 років з науковою метою та у зв'язку з підготовкою до професорського звання із славістики відвідав ряд слов'янських земель. Вважається учнем П. Й. Шафарика. У 1842 році став першим професором-славістом у Харківському університеті, де читав курси з історії та слов'янських мов.

У 1846 році, захистивши дисертацію «Святилища и обряды языческого богослужения древних славян по свидетельствам современным и преданиям», став першим у Росії доктором слов'янської філології.

Протягом 1847—1880 років — професор кафедри слов'янознавства Петербурзького університету. З 1851 року — екстраординарний, а з 1854 року — ординарний Петербурзької АН.

Ініціатор і редактор «Известий» (т. 1-10, 1852-63) та «Ученых записок» (т. 1-7, 1854-63) Відділення російської мови а словесності АН. С. —засновник петербурзької школи славістів, автор численних праць з історії давньоруської та російської мов, історії південно-слов'янських літератур, міфології, палеографії.

У 1849 році опублікував працю «Думки про історію російської мови», в якій звертав увагу на необхідність опису пам'яток письменства, укладання регіональних словників, вивчення тогочасної літературної мови і діалектів, підготовку історичного словника та історичної граматики із залученням історії ін. слов'янських мов, дав також опис основних особливостей української мови. Вчений уперше розробив теоретичні засади слов'янської палеографії, поставивши її вивчення на наукову основу. Опублікував багато пам'яток давньоруського та давньослов'янського письменства («Київські глаголичні уривки» та ін.). Срезневський цікавився українською старовиною і фольклором.

Наприкінці 1820 років, навчаючись у Харківському університеті, Срезневський разом з братами Ф. і О. Євецькими, І. Розковшенком, О. Шпигоцьким заснував літературний гурток поетів-романтиків. Його учасники винятково великого значення надавали фольклорним творам, що зберегли подих минулих епох. Зокрема, Срезневський у фольклорі «вбачив багатюще джерело для майбутніх поетів». Зібрані на території Харківської, Полтавської та Катеринославської губернії тексти українських народних пісень і дум Срезневський опублікував у трьох збірниках «Запорожская старина» (1833—1838). Разом з Іваном Розковшенком видавав «Украинский альманах» (1831) та «Украинскій Сборникъ» (1838—1841), які відіграли важливу роль у подальшому розвитку літературного процесу в Україні. На початку своєї наукової діяльності Срезневський вважав українську мову окремою слов'янською мовою, проте згодом розглядав українську, російську та білоруські мови як діалекти чи говори однієї давньоруської мови («Мысли об истории русского языка», розділ V).

Його учнями були Р. Ф. Брандт, А. С. Будилович, В. І. Ламанський, О. М. Пипін, М. І. Сухомлинов, Н. С. Тихомиров, а також М. Г. Чернишевський, М. О. Добролюбов, Д. І. Писарєв.

Помер у Петербурзі. Похований у родовому маєтку Срезневе^[ru] Рязанської губернії (нині Шиловський район^[ru] Рязанської області).

Харківському періоду життя Срезневського присвячена праця його сина Всеволода Ізмайловича (1867—1936) — історика літератури, археографа, члена-кореспондента АН СРСР.

Срезневському належать прозові та поетичні твори на українську тематику, написані українською мовою (оповідання «Майоре, майоре!», балада «Корній Овара» та ін.).

Срезневському належать публіцистичні твори на українську та російську тематику, написані російською мовою.

• «Запорожская Старина» (1833) та частина II (1834),
• Запорізькі пісні, з перекладом та історичними примітками (1833),
• Український літопис. 1640—1657 (1835),
• Українська бувальщина. 1657—1710 (1838),
• «Український збірник» Кн. 1. (1838),
• «Історичний огляд сербо-лужицької літератури» (1844),
• «Давні пам'ятки руського письма й мови (10-12 ст.)» (1866),
• «Давні глаголичні пам'ятки, в порівнянні з пам'ятками кирилиці» (1866),
• «Древние славянские памятники юсового письма» (1868),
• «Фриулуские славяне» (1881), 
• «Слов'яноруська палеографія 11-14 ст.» (1885).
• Сказания об Антихристе в славянских переводах. Санкт-Петербург, 1874.
• Мысли об истории русского языка. 1849 г.

У містах Дніпро та Марганець є вулиці Ізмаїла Срезневського.

• О. Ковальчук. «ЗАПОРОЗЬКА СТАРОВИНА» як матеріал для вивчення історіографічних та джерелознавчих уявлень епохи (260 кб)
• Ю. А. Пінчук. Срезневський Ізмаїл Іванович [Архівовано 22 грудня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 770. — ISBN 978-966-00-1290-5.
• Н. Ф.  Сумцов. Харьковский период научной деятельности И. И. Срезневского . Петроград, 1914. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
• В. С. Ващенко. І. Срезневський як дослідник української мови // Українська мова в школі , 1948, № 3.
• С. Б. Бернштейн, М. Ю. Досталь. Срезневский Измаил Иванович // Славяноведение в дореволюционной России. Биобиблиографический словарь [Архівовано 24 березня 2022 у Wayback Machine.]. М., 1979. С. 318—321.
• М. Ю. Досталь. Обшественно-политические взгляды И. И. Срезневского // Исследования по историографии славяноведения и балканистики. М., 1981.
• Є. X. Широкорад. Срезневський Ізмаїл Іванович [Архівовано 3 грудня 2014 у Wayback Machine.] // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.
• Ізмаїл Іванович Срезневський (до 200-річчя від дня народження) Бібліографічний покажчик [Архівовано 4 листопада 2014 у Wayback Machine.] / уклад. О. С. Журавльова та інш. — Х.: ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2012. — 185 с. ISBN 978-966-623-857-6
• Абашник Владимир Алексеевич. [Архівовано 28 грудня 2017 у Wayback Machine.] Г. С. Сковорода и немецкая философия в творчестве и преподавании И. И. Срезневского в Харькове // Абашник В. А. Харьковская университетская философия (1804—1920): в 2 т. Т.1. 1804—1850. — Харьков: БУРУН и К, 2014 . — С. 538—552.
• Михайло Назаренко. «Крім "Кобзаря"». Ізмаїл Срезневський (1812–1880). [Архівовано 30 травня 2019 у Wayback Machine.]

• «Запорожская старина» // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 384.

---

Твори цього автора перебувають у суспільному надбанні. Ви можете допомогти проєкту, додавши їх у Вікіджерела.