Ічня

Ічня
Герб Ічні Прапор Ічні
Ічнянська районна рада, жовтень 2009
Основні дані
Країна	Україна
Регіон	Чернігівська область
Район	Прилуцький район
Громада	Ічнянська міська громада
Засноване	14 століття
Статус міста	від 1957 року
Населення	▼ 10 390 (01.01.2022)[1]
- повне	▼ 10 390 (01.01.2022)[1]
Площа	16,16 км²
Поштові індекси	16703
Телефонний код	+380-4633
Координати	50°51′ пн. ш. 32°24′ сх. д.H G O
Висота над рівнем моря	149 м
Водойма	р. Іченька
Назва мешканців	ічня́нин, ічня́нка, ічня́ни
День міста	15 вересня[2]
Відстань
Найближча залізнична станція	Ічня
До обл./респ. центру
- залізницею	154 км
- автошляхами	157 км
До Києва
- автошляхами	154 км
Міська влада
Адреса	16703, Чернігівська обл., Прилуцький р-н, м. Ічня, площа Т. Г. Шевченка, 1
Ічня у Вікісховищі Мапа Ічня Ічня

І́чня — місто в Україні, Прилуцького району Чернігівської області, на березі річки Іченьки^[3]. Населення — 10 390 мешканців (1 січня 2022 року). Адміністративний центр Ічнянської міської громади.

Етимологія[ред. | ред. код]

Є свідчення, у давньоруські часи тут було невелике поселення, що мало назву Яськове, яке знищили монголо-татари^[4]. Місто одержало назву від назви річки Ічень, а назва самої річки трансформувалась у пестливу форму Іченька. Дослідники пов'язують назву річки від татарського «ічень», що значить «водопій», «стоянка для коней»^[5].

Історія[ред. | ред. код]

На території Ічні виявлено поселення скіфського часу та черняхівської культури. За переказами, у давньоруські часи тут було невелике поселення Яськове, яке зруйнували монголо-татари^[4].

Перші відомості про Ічню належать до XIV століття. У XIV—XVI століттях вона перебувала у складі Великого князівства Литовського і Речі Посполитої. З 1590 р. Ічнею володів князь Костянтин Вишневецький. У середині XVI століття Ічня одержала статус містечка.

На карті України Боплана 1648 року зазначена як Іченя (Iscenia)^[6]. Вона розташована у межах Київського воєводства Речі Посполитої на північ від Прилук, на північному березі невеликої річки (Іченьки) і на південь від Усовського лісу.

Під час Хмельниччини місцеве населення підтримало козаків і повстанців.

У 1648—1649 рр. Ічня стала адміністративним центром Ічнянського полку. Після входження останнього до складу Прилуцького полку у 1649 р. вона була перетворена на сотенне містечко. Населення Ічні брало участь в антиурядовому заколоті Пушкаря і Барабаша у 1657—1658 рр.

У 1666 року в Ічні було зведено ратушу. Ймовірно, у той самий час було споруджено Ічнянський замок. Частина жителів міста зрадила український уряд під час війни з Росією 1708—1709 рр., приєднавшись до терористичних загонів Меншикова. Одна ічнянська сотня зберегла вірність Україні, гетьману Івану Мазепі та королю Швеції Карлу ХІІ.

На 1748 рік в Ічні 20 дворів належало князю Н. Саакадзе, 119 дворів — прилуцькому полковникові Григорію Галагану. Містечко мало винокурню, шість водяних млинів і цегельний завод. Частина ічнянців взяла участь у гайдамацькому русі у складі загону Семена Гаркуші, після того як у 1784 році він зупинявся у містечку.

У XVIII ст. в Ічні діяли чотири козацькі школи.

У 1812 році козаки Ічні в складі чернігівського полку билися проти французьких військ на боці Російської імперії.

На початку XIX ст. поміщик Григорій Галаган заснував у містечку суконну мануфактуру, а також цукровий, два винокурних, цегельний і селітровий заводи.

Під час Селянської реформи в Російській імперії 1861 р. — селянські виступи. Того ж року в Ічні розміщувався волосний центр Борзнянського повіту.

У 1894 р. в містечку побудували залізницю по лінії «Крути — Ічня — Прилуки».

У 1897 р. в Ічні існувало чотири муровані церкви — Воскресенська (1806—1810), Преображенська (1811), Успенська (1889) і Миколаївська (1879). У 1908 році засновано Ічнянське вище початкове училище. У містечку діяли поштове відділення, лікарня, земська і міністерська школи та бібліотека.

У 1870-х рр. Ічня була місцем діяльності народників. У 1905 році тут відбулися селянські заворушення.

У 1922 році Ічня була центром українських повстанців де діяло «Патріотичне кубло» — організація, що боролась за відновлення незалежності України проти радянської окупаційної влади.

У 1924 р. в Ічні діяло 6 державних, 19 кооперативних, 57 приватних підприємств.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 88 жителів міста^[7].

У 1940 р. в Ічні організовано виставку творів народних майстрів художньої кераміки, різьблення по дереву.

У 1957 р. Ічні надано статус міста.

Пожежа на складі боєприпасів[ред. | ред. код]

9 жовтня 2018 розпочалася пожежа на складі боєприпасів у Дружбі^[8]. 24 жовтня 2018 року пожежу було ліквідовано. На час ліквідації наслідків пожежі з Ічні було евакуйовано 163 хворих до лікувальних закладів смт Парафіївка, решту населення було евакуйовано із міста. Було відключено газопостачання. Евакуйоване населення розмістили в Ічнянському, Ніжинському, Бахмацькому та Прилуцькому районах.

Населення[ред. | ред. код]

Національний склад населення за результатами перепису 2001 року був таким: українці — 96.66 %, росіяни — 2.94 %.

Чисельність населення[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою (2001)[ред. | ред. код]

Економіка[ред. | ред. код]

У місті діють заводи: тарний, комбікормовий, консервний, сухого молока та масла, молочно-консервний комбінат. В Ічні розташована також філія прилуцької фабрики художніх виробів.

1 жовтня 2016 року компанія «Сідко Україна» в Ічні відкрила першу чергу заводу з переробки соняшнику та інших сільгоспкультур. Потужність заводу — 80 тонн на добу при роботі у дві зміни. «Сідко Україна» — спільне підприємство українських та естонських інвесторів. Партнерами заводу є понад 50 фірм із країн Євросоюзу та Японії. Регіони поставок постійно розширюються^[13].

Освіта[ред. | ред. код]

Дошкільна освіта в Ічні — це 4 дитячих ясел-садків (№№ 1—3 і 5)

Система загальноосвітніх навчальних закладів міста включає 4 одиниці^[14]:

• Ічнянська гімназія імені Степана Васильченка (вул. Б. Хмельницького, 6)
• Ічнянська ЗОШ I—III ступенів № 1 (вул. Бунівка, 5)
• Ічнянська ЗОШ I—III ступенів № 3 (вул. Героїв Крут, 2)
• Ічнянська ЗОШ I—III ступенів № 4 (вул. Травнева, 45)

Ічнянські позашкільні навчальні заклади — Ічнянська станція юних техніків (вул. Героїв Майдану, 11) і МНВК (вул. Радянська, 1-а).

В Ічні функціонує один професійно-технічний навчальний заклад — ДПТНЗ «Ічнянський професійний аграрний ліцей»^[15] (№ 37; вул. Травнева, 2)^[16].

Культура[ред. | ред. код]

У місті знаходиться Ічнянський історико-краєзнавчий музей, Музей художника Миколи Ге (жив на хуторі поблизу сучасного с. Івангорода Ічнянського р-ну), станція захисту рослин. У Гімназії ім. С. Васильченка засновано громадський музей українознавства, яким опікується Тетяна Чумак. З початку 60-х рр. XX ст. функціонує школа мистецтв (колишня музична), розташована в центрі міста в приміщенні колишнього райкому партії.

З ініціативи громадськості (в обхід тодішніх порядків, коли на все вимагалися дозволи «згори») у місті встановлено пам'ятники відомим митцям-землякам І. Мартосу, С. Васильченку, В. Чумаку, А. Дрофаню. 2009 р. в центрі Ічні встановлено пам'ятник Т. Шевченку, який відвідував місто в поїздках до Іржавця та Качанівки.

Тривалий час в Ічні працює об'єднання літераторів «Криниця» (засновник і керівник Станіслав Маринчик), до складу якого входять понад 50 осіб, зокрема члени Національної спілки письменників України. Криничани видали кілька десятків авторських книг. Об єднання видає альманах «Ічнянська криниця».

Творчий потенціал ічнянців реалізовується також у виданні вільної преси. З перших років проголошення незалежності України була популярною і впливовою на процеси в місті й районі газета «Ічнянщина» (редактори Віктор Гаврись, згодом Валентина Карпенко), пізніше почали видаватися «Наша газета» (редактор Віра Салата), «Ічнянська панорама». Літературне об'єднання має часопис «Ічнянська криниця». У місті є також власне видавництво «Формат», яким керує Віктор Власко. Кілька років видається також літературний альманах «Джерельна Іченька» (редактор Тетяна Чумак), довкола якого також гуртуються митці. Створено історико-культурне товариство «Ічнянщина» (керівник Микола Терещенко).

На вшанування відомих земляків місцева влада спільно з громадськістю заснувала творчі премії ім. С. Васильченка (художня проза), В. Чумака (поезія), В. Плюща (журналістика), які щороку присуджуються за найкращі твори. Громадський діяч Віталій Шевченко заснував і опікується фондом, який щороку проводить конкурси поміж обдарованих дітей Ічнянщини (твори переможців друкуються) та видає серію книг з історії Ічнянського краю. Фонд В. Шевченка вручає щорічні премії — «Родина. Ічнянщина. Україна» (літературно-мистецька творчість школярів), ім. О. Стороженка (твори гумору і сатири), «Оживає минувшина» (історія сіл, кутків, вулиць).

Пам'ятки архітектури: Спасо-Преображенська церква, Воскресенська церква (у якій 1660 р. було проголошено гетьманом Лівобережної України Якима Сомка), дзвіниця Свято-Миколаївської церкви (саму церкву, яка пов'язана з ім'ям І. Мазепи і яку розписували В. Боровиковський, М. Ге, В. Васнецов, у роки радянської влади зруйнували комуністи), будинок підприємця І. Маслова (нині приміщення міліції), комплекс старих будинків у центрі міста, т. зв. «Місток» (нині вулиця Героїв Майдану).

Видатні люди[ред. | ред. код]

В Ічні народилися:

• Кириченко Микола Федорович (1940—2008) український кібернетик та педагог, доктор фізико-математичних наук, професор, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки.
• Маслов Сергій Іванович (1880—1857) — український літературознавець, книгознавець, історик літератури і педагог.
• Маслов Василь Іванович (1884—1859) — український літературознавець, історик літератури, етнограф.
• Васильченко Степан Васильович (1879—1932) — український письменник і педагог.
• Петраускас Сергій Сігітасович (1977—2021) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Половко Іван Кирилович (20 липня 1887 року — 24 квітня 1967 року) — український метеоролог, кліматолог, геофізик, кандидат фізико-математичних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

• Дрофань Анатолій Павлович (1919—1988) — український письменник.
• Швидченко Василь Пилипович (1911—2000) — український живописець і скульптор, член Спілки художників України.
• Чумак Василь Григорович (1901—1919) — український поет, публіцист, революційний, громадський і культурний діяч.
• Шевченко Віталій Федорович (нар. 1954) — журналіст, письменник, політик, громадський діяч.
• Семенець Сергій Володимирович (нар. 1960) — сучасний український політик, партійний та громадський діяч.
• Титаренко Сергій Григорович (1889—?) — видавець і журналіст.
• Коваль Григорій Павлович (1921—1997) — український поет.

• Маринич Петро Іванович (16 січня 1899 року — 22 листопада 1921 року) — козак 1-го куреня 1-ї бригади 4-ї Київської дивізії Армії УНР. Герой Другого зимового походу.
• Маринчик Станіслав Гаврилович (1937, м. Ічня) — український письменник, режисер і кіносценарист.
• Мартос Іван Петрович (1754—1835) — видатний український скульптор, автор численних монументально-декоративних творів в Україні та Росії, зокрема: надгробків К. Розумовського в Батурині (1803—1805), П. Рум'янцева в Києві (1797—1805), Павла І у Павловську (1807); пам'ятників К. Мініну і Д. Пожарському в Москві (1804—1818), А. Рішельє в Одесі (1823—1828), М. Ломоносову в Архангельську (1826—1829), Г. Потьомкіну в Херсоні (1829—1835) та ін.
• Негода Олексій Гнатович (1909—1975) — Герой Радянського Союзу.
• Кмета Архип Йосипович (1891—1978) — військовий і громадський діяч, офіцер Армії УНР, один із засновників Українського військового союзу, Товариства колишніх вояків Армії УНР^[17].
• Гузь Олександр Миколайович (нар. 1939) — український вчений у галузі механіки, дійсний член НАН України, лауреат Державних премій СРСР і Української РСР, директор інституту механіки НАН України.
• Соня Грін (1883—1972) — американська письменниця і видавець. Дружина американського письменника Говарда Філліпса Лавкрафта.
• Голець Володимир Полікарпович (27 вересня 1935 року) — член Національної спілки журналістів, поет (збірка «На крилах віри»).
• Яценко Станіслав Сергійович (22 грудня 1936 року, м. Ічня, Чернігівської обл. — 8 травня 2014 року, м. Київ) — український науковець-криміналіст, фахівець із порівняльного кримінального права, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України. Суддя Конституційного суду України у відставці. Заслужений юрист України.

Галерея[ред. | ред. код]

• 
  Храм Святого Миколая
• 
  Братська могила 53 радянських воїнів
• 
  Воскресенська церква
• 
  Спасо-Преображенська церква
• 
  Пам'ятник-погруддя В. Г. Чумаку
• 
  Пам'ятник І. П. Мартосу
• 
  Військовий меморіал

Див. також[ред. | ред. код]

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 років (Чернігівська область)
• Пожежа на складі боєприпасів під Ічнею

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

• Я. В. Верменич. Ічня [Архівовано 16 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 650. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1.
• В. І. Балабай. Ічня [Архівовано 15 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
• Оживає минувшина. Творчість ічнянців. Книга восьма (упорядники Т. Чумак, В. Шевченко): — К.: Гнозіс, 2018. — 240 с. ISBN 978-966-2760-81-1. Оживає минувшина. Творчість ічнянців. Книга сьома (упорядники І. Неживий, М. Терещенко, В. Шевченко): — К.: Гнозіс, 2017. — 272 с.
• Оживає минувшина. Творчість ічнянців. Книга п'ята (упорядники В. Лебедяка, І. Неживий): — К.: Гнозіс, 2016. — 152 с.
• Оживає минувшина. Творчість ічнянців. Книга четверта (упорядники І. Неживий, Н. Черненко, Т. Чумак): — Чернігів: Видавець Лозовий В. М., 2016. — 232 с.
• Оживає минувшина. Творчість ічнянців. Книга третя (упорядники Н. Черненко, Т. Чумак, В. Шевченко): — К.: Гнозіс, 2015. — 248 с.
• Оживає минувшина. Творчість ічнянців. Книга друга (упорядник Т. Чумак): — Чернігів: Видавець Лозовий В. М., 2014. — 232 с.
• Віталій Шевченко. Хрестоматія Ічнянщини. 10 тисяч статей, довідок, документів, ілюстрацій: — К.: «Гнозіс», 2014. — 928 с.
• Оживає минувшина. Творчість ічнянців (упорядник В. Шевченко): — Чернігів: Видавець Лозовий В. М., 2013. — 216 с.
• Віктор Моренець, Віталій Шевченко. Ічнянці в Армії УНР — Чернігів: Видавець Лозовий В. М., 2013. — 296 с.
• Тетяна Чумак, Віталій Шевченко. Літератори Ічнянщини. 100 імен; 700 відомих ічнянців: митці, науковці, діячі культури: Довідник-хрестоматія — К.: «Гнозіс», 2012. — 284 с.
• «Літературно-мистецька Ічнянщина» (упорядники С. Маринчик, Т. Чумак, В. Шевченко) — К.: «Гнозіс», 2011. — 48 с.
• Богдана Шевченко. Ічнянщина. Крізь віки. Ічня: Фотоальбом. — Зошит перший. — К., 2010. — 272 с.
• Богдана Шевченко. Ічнянщина. Качанівка. Тростянець. Ічня: Фотоальбом. — К., 2010. — 160 с.
• Богдана Шевченко. Ічнянщина. До Удаю, до Іченьки, до Смошу, до Остра… Фотоальбом. — Зошит третій, частина перша. — К., 2010. — 264 с.
• Богдана Шевченко. Ічнянщина. До Удаю, до Іченьки, до Смошу, до Остра… Фотоальбом. — Зошит третій, частина друга. — К., 2010. — 284 с.
• Балабай В. І. На землі Ічнянській — Ніжин: «Аспект-Поліграф», 2004. — 288 с.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3. Словникова частина. — Т. 3. — 905 с.
• Чернігівщина: Енциклопедичний довідник. — К., 1990. — С. 283—285.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ічня

• Ічнянський інформаційно-розважальний портал
• Моє місто — Ічня [Архівовано 21 березня 2019 у Wayback Machine.]
• Ічня. Офіційний вебсайт управління культури і туризму Чернігівської облдержадміністрації [Архівовано 17 червня 2008 у Wayback Machine.]
• Мандри Україною. Ічня [Архівовано 14 жовтня 2011 у Wayback Machine.]
• Ічнянський професійний аграрний ліцей [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.]
• Банк даних Державної служби статистики України [Архівовано 31 липня 2014 у Wayback Machine.](укр.)
• Cities & towns of Ukraine [Архівовано 21 червня 2013 у WebCite](англ.)(укр.)

п о р Населені пункти колишнього Ічнянського району Міста Ічня Смт Дружба • Парафіївка Селища Качанівка • Коломійцеве • Куликівка • Лугове • Софіївка • Тростянець • Шевченка Села Августівка • Андріївка • Бакаївка • Барбурське • Барвінкове • Безбородьків • Безводівка • Бережівка • Більмачівка • Боярщина • Буди • Бурімка • Веприк • Верескуни • Вишнівка • Власівка • Воронівка • Гейці • Гмирянка • Городня • Грабів • Гужівка • Дзюбівка • Довбні • Дорогинка • Загін • Заудайка • Зінченкове • Зоцівка • Івангород • Іваниця • Іржавець • Іценків • Киколи • Ковтунівка • Комарівка • Коршаки • Крупичполе • Купина • Лисогори • Лучківка • Максимівка • Мартинівка • Монастирище • Нова Ольшана • Новий Поділ • Однольків • Ольшана • Пелюхівка • Петрушівка • Припутні • Проліски • Рожнівка • Сваричівка • Сезьки • Селихів • Ступаківка • Тарасівка • Тишківка • Томашівка • Хаєнки • Хаїха • Червоне • Шиловичі • Щурівка • Южне

п о р Міста і смт Чернігівської області Міста Батурин · Бахмач · Бобровиця · Борзна · Городня · Ічня · Корюківка · Мена · Ніжин · Новгород-Сіверський · Носівка · Остер · Прилуки · Семенівка · Сновськ · Чернігів Селища Березна · Варва · Гончарівське · Десна · Дігтярі · Дмитрівка · Добрянка · Дружба · Замглай · Козелець · Короп · Куликівка · Ладан · Линовиця · Лосинівка · Любеч · Макошине · Мала Дівиця · Михайло-Коцюбинське · Олишівка · Парафіївка · Понорниця · Радуль · Ріпки · Седнів · Сосниця · Срібне · Талалаївка · Холми

Географія та географічні карти GeoNames · Who's on First Словники та енциклопедії Енциклопедія сучасної України Нормативний контроль Freebase: /m/0gtrnn · LCCN: no2014139773 · VIAF: 316388817