Іщенко Володимир Олександрович

Володимир Іщенко
Народився16 червня 1982(1982-06-16) (42 роки)
КраїнаУкраїна
Діяльністьжурналіст, викладач університету, соціолог
Alma materНаціональний університет «Києво-Могилянська академія», Центральноєвропейський університет
Галузьсоціологія суспільних рухів, революція, ідеологія, марксизм, націоналізм, громадянське суспільство, ліві, праві, радикалізм
ЗакладВільний університет Берліна
Посаданауковий співробітник
Науковий ступінькандидат соціологічних наук
Науковий керівникДон Калб, Павло Кутуєв, Ділан Райлі
Відомі учніГанна Новосад, Галина Янченко
ЧленствоPONARS Eurasia
Відомий завдяки:засновник і керівник проекту «Ukrainian Protest and Coercion Data», співзасновник і редактор журналу соціальної критики «Спільне»
Особ. сторінкаfu-berlin.academia.edu/VolodymyrIshchenko
CMNS: Іщенко Володимир Олександрович у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Іщенко.

Володимир Олександрович Іщенко (нар. 16 червня 1982(19820616)) — соціолог, кандидат соціологічних наук. Автор численних досліджень про протести, суспільні рухи, революції, політичне насильство, радикальних лівих і правих, громадянське суспільство, націоналізм та Євромайдан. Працював у Вільному університеті Берліна, Технічному університеті Дрездена, Київському політехнічному інституті та Києво-Могилянській академії. Член міжнародної мережі науковців-дослідників пострадянських країн PONARS Eurasia. Був співзасновником та редактором журналу соціальної критики «Спільне». Часто коментує українські політичні події для The Guardian, New Left Review, Jacobin, LeftEast та інших міжнародних ЗМІ.

Освіта і професійна діяльність

[ред. | ред. код]

1999 р. — закінчив київський Ліцей № 38.

1999—2003 рр. — навчався на бакалавраті Національного університету «Києво-Могилянська академія».

2003—2004 рр. — навчався на магістратурі Факультету соціології та соціальної антропології Центральноєвропейського університету. Його керівниками були марксистські соціальний антрополог Дон Калб та соціолог Ділан Райлі[en].

З 2004 р. — аспірантура на кафедрі соціології НаУКМА.

2006—2007 рр. — стажувався в Університеті Торонто (Канада), за програмою обмінів між Центром російських і східноєвропейських студій (CERES) Університету Торонто і НаУКМА[1].

У 2007—2015 роках працював в Національному університеті «Києво-Могилянська академія», викладав на кафедрі соціології[2].

2011 р. — захистив дисертацію за темою «Нові ліві як суспільний рух у суспільстві, що трансформується: на прикладі України»[3]. Науковий керівник — Павло Кутуєв.

У 2015—2018 роках викладав на кафедрі соціології КПІ імені Ігоря Сікорського, Факультет соціології і права[4].

У 2019—2021 роках працював у Інституті славістики Технічного університету Дрездена за стипендією Фонду Александра фон Гумбольдта[5].

З 2021 року працює у Інституті східноєвропейських досліджень Вільного університету Берліна.[6]

У 2009 році Володимир Іщенко ініціював та почав керувати проектом «Ukrainian Protest and Coercion Data»[7], який створив систематичну базу даних усіх протестних подій, їхньої форми, учасників, цілей, вимог, місця і часу проведення, репресій і поступок у відповідь на протести тощо, які відбувалися на території України з жовтня 2009 по грудень 2016 року і про які з'являлися інформаційні повідомлення у близько 200 українських вебмедіа. До 2014 року команда дослідників, що займалася цим проектом, працювала в Центрі дослідження суспільства[8], після чого перейшла в Центр соціальних і трудових досліджень[9]. Актуальні результати моніторингу протестів розповсюджувалися у прес-релізах, аналітичних звітах, презентаціях, популярних статтях і авторських колонках, представлялися на прес-конференціях для українських ЗМІ та активістів[9]. Детальний аналіз даних «Ukrainian Protest and Coercion Data» опублікований у низці наукових статей у провідних міжнародних академічних журналах[10].

З 2014 року публікує дослідження про радикальних націоналістів[11] та лівих[12][13], насильство[14], націоналізм[15] та імперіалізм[16] на Євромайдані та після нього, а також працює над колективною монографією про Євромайдан з перспективи соціології суспільних рухів та революцій.

Громадська діяльність і політична позиція

[ред. | ред. код]

Зі шкільних років вважав себе анархістом, згодом став марксистом. В 2001 році брав участь у протестній кампанії Україна без Кучми[17].

В 2005—2009 роках брав участь у роботі над лівими інформаційними сайтами contr.info й livasprava.in.ua (які вже не працюють)[18], був активістом і членом оргкомітету руху «Нові ліві»[19]. В 2009 році допоміг із виданням книжки Марлена Інсарова «Мы, украинские революционеры и повстанцы…»[20], присвяченій лівим тенденціям в УПА. Однак, у полеміці щодо книжки критично оцінював аргументи Інсарова як «поверхові» і «часто притягнуті за вуха»[21].

В 2007—2010 роках був активістом громадського руху «Збережи старий Київ» та автором статей з аналізом цього руху з перспективи соціології суспільних рухів[en][22][23].

Не підтримував Євромайдан та євроінтеграцію[24], але в січні 2014 року брав участь у спробі організувати страйк у НаУКМА, як відповідь на диктаторські закони 16 січня[25].

10 березня 2014 року під час публічної дискусії в Палаті громад Великої Британії закликав повністю списати зовнішній борг України, скасувати візи для українців, запровадити санкції проти російських політиків та чиновників, і вимагати не включати до українського уряду ультраправих політиків[26][27].

З початком війни на сході України зайняв антивоєнну позицію, не підтримуючи жодну зі сторін. Вимагав негайного перемир'я, згортання Антитерористичної операції, припинення втручання у війну Росії, ЄС і США та розпуску усіх озброєнних загонів та примусово мобілізованих[28].

Був одним із засновників та активних редакторів журналу соціальної критики «Спільне»[29], зокрема головним редактором четвертого числа журналу, присвяченого класовій експлуатації та класовій боротьбі[30]. У грудні 2017 року вийшов з редакції журналу внаслідок низки політичних та емоційних конфліктів. У 2019 році припинив співпрацю з київськими «новими лівими».

Став одним із п'яти активістів, аналізованих як кейс-стаді у монографії американської дослідниці Крістін Емерен, присвяченій політичному активізму в Україні в 2000—2014 роках[31].

Цікаві факти

[ред. | ред. код]
  • Допис Володимира Іщенка в соціальній мережі Facebook за 1 березня 2014 року, написаний як реакція на російську інтервенцію в Криму (і опублікований згодом на сайті журналу «Спільне»[32]), протягом наступних двох днів був перекладений та опублікований одинадцятьма мовами: англійською[33], болгарською[34], латвійською[35], португальською[36], грецькою[37], чеською[38], румунською[39], італійською[40], французькою[41], голландською[42] та сербо-хорватською[43].

Основні публікації

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ EXCHANGE PROGRAM Center for Russian and East European Studies (CERES) University of Toronto (Canada) and NaUKMA PRESENTATION. Архів оригіналу за 15 березня 2022. Процитовано 16 червня 2017.
  2. ↑ Кафедра соціології НаУКМА. Архів оригіналу за 12 грудня 2014. Процитовано 12 грудня 2014.
  3. ↑ Нові ліві як суспільний рух у суспільстві, що трансформується: на прикладі України. Архів оригіналу за 23 вересня 2020. Процитовано 16 червня 2017.
  4. ↑ Іщенко Володимир Олександрович | Факультет соціології і права КПІ ім. Ігоря Сікорського. Архів оригіналу за 2 жовтня 2018. Процитовано 16 червня 2017.
  5. ↑ Сотрудники Института славистики. TU Dresden. Архів оригіналу за 29 вересня 2020. Процитовано 21.02.2021.
  6. ↑ Dr. Volodymyr Ishchenko - Personal Profile. Архів оригіналу за 18 січня 2022. Процитовано 18 січня 2022.
  7. ↑ Ishchenko, Volodymyr (2020), Ukrainian Protest and Coercion Data, 2009-2016, Volodymyr Ishchenko, doi:10.48320/0e9c478c-d8cb-4f02-9a3f-b96f1513794a, архів оригіналу за 18 січня 2022, процитовано 21 лютого 2021
  8. ↑ Центр дослідження суспільства | Протести
  9. ↑ а б Протести: CLSR. Архів оригіналу за 29 травня 2017. Процитовано 16 червня 2017.
  10. ↑ Ukrainian Protest and Coercion Data, 2009-2016 - Publications. Discuss-Data. 16.12.2020. Процитовано 21.02.2021.
  11. ↑ Ishchenko, Volodymyr (2016-10). Far right participation in the Ukrainian Maidan protests: an attempt of systematic estimation. European Politics and Society (англ.). Т. 17, № 4. с. 453—472. doi:10.1080/23745118.2016.1154646. ISSN 2374-5118. Архів оригіналу за 18 грудня 2020. Процитовано 21 лютого 2021.
  12. ↑ Ishchenko, Volodymyr (3 липня 2020). Left divergence, right convergence: anarchists, Marxists, and nationalist polarization in the Ukrainian conflict, 2013–2014. Globalizations (англ.). Т. 17, № 5. с. 820—839. doi:10.1080/14747731.2020.1722495. ISSN 1474-7731. Процитовано 21 лютого 2021.
  13. ↑ Ishchenko, Volodymyr. The Ukrainian Left during and after the Maidan Protests (англ.). Архів оригіналу за 1 квітня 2017. Процитовано 21 лютого 2021.
  14. ↑ Ishchenko, Volodymyr (2020-07). Insufficiently diverse: The problem of nonviolent leverage and radicalization of Ukraine’s Maidan uprising, 2013–2014. Journal of Eurasian Studies (англ.). Т. 11, № 2. с. 201—215. doi:10.1177/1879366520928363. ISSN 1879-3665. Архів оригіналу за 22 квітня 2021. Процитовано 21 лютого 2021.
  15. ↑ Zhuravlev, Oleg; Ishchenko, Volodymyr (3 травня 2020). Exclusiveness of civic nationalism: Euromaidan eventful nationalism in Ukraine. Post-Soviet Affairs (англ.). Т. 36, № 3. с. 226—245. doi:10.1080/1060586X.2020.1753460. ISSN 1060-586X. Архів оригіналу за 28 грудня 2021. Процитовано 21 лютого 2021.
  16. ↑ Ishchenko, Volodymyr; Yurchenko, Yuliya (2019). Ness, Immanuel; Cope, Zak (ред.). Ukrainian Capitalism and Inter-Imperialist Rivalry. The Palgrave Encyclopedia of Imperialism and Anti-Imperialism (англ.). Cham: Springer International Publishing. с. 1—19. doi:10.1007/978-3-319-91206-6_104-1. ISBN 978-3-319-91206-6.
  17. ↑ Володимир Іщенко: «Соціолог має робити свій вибір: або він підтримує викорінення критичного знання, або він стає на бік суспільних рухів» [Архівовано 1 грудня 2017 у Wayback Machine.] // Своє. — 11.11.2012
  18. ↑ В. Ищенко: Левые интеллектуалы Украины
  19. ↑ Релиз конференции «История трудового народа Украины". Архів оригіналу за 1 грудня 2018. Процитовано 4 липня 2017.
  20. ↑ Инсаров М. «Мы, украинские революционеры и повстанцы…» (Западноукраинская буржуазная революция 1940-х годов). — Одесса: ВМВ, 2009. — 215 с.
  21. ↑ Владимир Ищенко. Ответ на рецензию Шахина. Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 16 червня 2017.
  22. ↑ Іщенко В., Дутчак О. «Право на місто» або точкові протести проти точкових забудов? Дилеми міського руху на прикладі ініціативи «Збережи старий Київ» [Архівовано 24 січня 2018 у Wayback Machine.] // Спільне. — 25 квітня 2011
  23. ↑ Ishchenko, Volodymyr (2011-04). Fighting Fences vs Fighting Monuments: Politics of Memory and Protest Mobilization in Ukraine. Debatte: Journal of Contemporary Central and Eastern Europe (англ.). Т. 19, № 1-2. с. 369—395. doi:10.1080/0965156X.2011.611680. ISSN 0965-156X. Архів оригіналу за 15 березня 2022. Процитовано 21 лютого 2021.
  24. ↑ Долой Евросоюз! Да здраствует борьба за абстракции!. Архів оригіналу за 23 жовтня 2017. Процитовано 16 червня 2017.
  25. ↑ Студенти Могилянки оголосили страйк [Архівовано 10 квітня 2018 у Wayback Machine.] // Страйк: перший соціальний портал. — 20.01.2014
  26. ↑ Империалистическая интервенция России должна быть остановлена, — Ищенко
  27. ↑ По поводу клеветы Антона Шеховцова о членах редакции «Спільного». Архів оригіналу за 19 березня 2022. Процитовано 16 червня 2017.
  28. ↑ Остановить войну в Украине!. Архів оригіналу за 24 жовтня 2017. Процитовано 4 липня 2017.
  29. ↑ Интервью с Владимиром Ищенко, членом редакции журнала «Спільне». Архів оригіналу за 21 квітня 2017. Процитовано 16 червня 2017.
  30. ↑ Журнал «Спільне», № 4: Класова експлуатація та класова боротьба. Архів оригіналу за 14 травня 2017. Процитовано 16 червня 2017.
  31. ↑ New Generation Political Activism in Ukraine: 2000—2014. [Архівовано 7 листопада 2017 у Wayback Machine.] — Taylor & Francis Group, 2017. — 152 p.
  32. ↑ Я ненавижу. Архів оригіналу за 26 липня 2021. Процитовано 16 червня 2017.
  33. ↑ I hate! On war in Ukraine. Архів оригіналу за 18 серпня 2017. Процитовано 16 червня 2017.
  34. ↑ Аз мразя! За войната в Украйна[недоступне посилання]
  35. ↑ Ukraiņa (un kreisā) viedoklis. Архів оригіналу за 27 травня 2014. Процитовано 27 травня 2014.
  36. ↑ Eu odeio! Sobre a guerra na Ucrânia
  37. ↑ Μισώ! Για τον πόλεμο στην Ουκρανία, απο έναν αριστερό Ουκρανό ακτιβιστή
  38. ↑ Nenávidím!
  39. ↑ Urăsc! Despre războiul din Ucraina. Архів оригіналу за 22 серпня 2016. Процитовано 16 червня 2017.
  40. ↑ Io odio! Sulla guerra in Ucraina. Архів оригіналу за 7 березня 2014. Процитовано 16 червня 2017.
  41. ↑ Je déteste ! Sur la guerre en Ukraine[недоступне посилання з червня 2019]
  42. ↑ Ik haat! Over oorlog in Oekraïne[недоступне посилання з червня 2019]
  43. ↑ Mrzim! O ratu u Ukrajini. Архів оригіналу за 1 квітня 2017. Процитовано 16 червня 2017.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Іщенко_Володимир_Олександрович&oldid=42947014