Автомат заряджання
Автомат заряджання — механізм артилерійських систем середнього і крупного калібрів, який перезаряджає, видаляє стріляні гільзи, а також завантажує і розвантажує боєприпаси.
Встановлюється зазвичай в бойових машинах, в тому числі танках, БМП, БМД, САУ. Також застосовується в артилерійських установках на кораблях і в фортечних і зенітних гарматах. Використання автомата заряджання полегшує роботу розрахунку гармати і дозволяє скоротити чисельність екіпажу; часто також призводить до збільшення швидкострільності.
До складу автомату заряджання зазвичай входять:
- боєукладка для механізованої подачі боєприпасів до досилателя;
- досилач;
- система видалення стріляних гільз;
- система керування.
Першим серійним танком з автоматом заряджання став радянський Т-64, прийнятий на озброєння 1963 року.[1] Автомат заряджання став характерною рисою радянського (та пострадянського) танкобудування та був запроваджений на всіх основних бойових танках, розроблених після Т-64: Т-72, Т-80, Т-84, Т-90, БМ «Оплот» тощо.
На танках країн Заходу автомати заряджання переважно не встановлювали, надаючи перевагу класичній будові танка з заряджальником. Винятками є французький Leclerc, японський Тип 10 та корейський K2 Black Panther.
Танковий автомат заряджання (для гармати калібру близько 120 мм) забезпечує швидкострільність від 8 до 10-12[2] пострілів за хвилину, з перспективою досягнення 15-16 пострілів за хвилину[2].
Порівняльна швидкострільність при використанні танкіста-заряджаючого і автомата заряджання є предметом суперечок[3], так як практична швидкострільність залежить від умов стрільби:
- При тривалому вогні перевага автомата безсумнівна (4 постріли за хвилину у «Абрамс» проти 8 у Т-72[3]).
- Однак, з тренованим заряджаючим, танк зможе зробити перші три постріли за 15 секунд, в той час як автомат дозволить зробити за той же час лише два постріли[3].
- Можливості заряджаючого, і з ним практична швидкострільність, сильно погіршуються при стрільбі в русі, так, в танку «Абрамс» стрільба в цих умовах обмежена виключно заряджаючим[2].
Екіпаж типового основного танка без автомата заряджання складається з чотирьох осіб: командир, водій, навідник і заряджаючий. Будь-яке скорочення екіпажу полегшує завдання конструкторів, дозволяючи зменшити вагу і габарити танка, а також вартість його експлуатації. При цьому найлегше автоматизуються основні функції заряджаючого, хоча при цьому і зростає навантаження на інших членів екіпажу (так як обов'язки заряджаючого не зводяться виключно до власне заряджання гармати)[1].
Станом на початок XXI століття, позиції американських і російських конструкторів продовжували відрізнятися, російські танкобудівники надали перевагу автомату заряджання і пов'язану з ним меншу вагу танка, а американські — більший екіпаж з його перевагами більш високою початковою швидкострільності і меншого навантаження на кожного танкіста[3].
- Автомат заряжания [Архівовано 26 липня 2021 у Wayback Machine.]. // Энциклопедия РВСН.
- Asher H. Sharoni, Lawrence D. Bacon. Ammunition Loading Systems for Future Tanks [Архівовано 24 березня 2016 у Wayback Machine.]. // Armor, March-April (1995): 17. (англ.)(англ.)
- Барятинский Михаил, Зачем танку автомат заряжания? [Архівовано 23 лютого 2020 у Wayback Machine.](рос.) // vpk-news.ru, 07 листопада 2011