Алчевський Олексій Кирилович

Олексій Кирилович Алчевський
Олексій Алчевський, весна 1901 р.
Народився	1835[1] Суми, Слобідська Україна - автономна одиниця у складі Російської імперії
Помер	7 (20) травня 1901 Санкт-Петербург, Російська імперія
Громадянство	Слобідська Україна у складі Російської імперії
Національність	українець
Діяльність	промисловець, банкір, громадський діяч, меценат
Суспільний стан	купецтво
У шлюбі з	Алчевська Христина Данилівна
Діти	Алчевська Христина Олексіївна, Алчевський Григорій Олексійович, Алчевський Іван Олексійович, Алчевська Ганна Олексіївна, Алчевський Дмитро Олексійович і Алчевський Микола Олексійович
Медіафайли у Вікісховищі

Олексі́й Кири́лович Алче́вський (1835, Суми, Харківська губернія, Російська імперія — 7 травня 1901, Санкт-Петербург, Російська імперія) — український промисловець, банкір, громадський діяч, меценат. Чоловік Христини Алчевської, батько Григорія, Івана та Христини Алчевських^[2].

Купець Харківської 1-ї гільдії. Власник Харківського торговельного банку, засновник гірничих і металургійних підприємств на Луганщині. Засновник міста Алчевськ. Ініціатор створення в Харкові «Громади».

Починав свою діяльність у Сумах Харківської губернії. Відомим у ділових колах України став у 1868 році, коли потрапив до числа засновників і членів правління Харківського торговельного банку, який став першим у Російській імперії приватним акціонерним банком.

У 1871 році Олексій Алчевський брав участь у створенні Харківського земельного банку і у 1871–1901 роках був головою його правління. Сам Олексій Алчевський великими капіталами не володів, однак зміг уміло все організувати. Згодом у нього опинився контрольний пакет акцій. Фактично став повним розпорядником обох банків. Вони обслуговували різні підприємства Олексія Алчевського. Банківський бізнес допоміг йому стати великим землевласником. На своїх землях 1875 року заснував гірничопромислове товариство, правління якого розміщувалося в Харкові.

У 1895 році взяв активну участь у створенні Донецько-Юр'ївського металургійного товариства з правлінням у Петербурзі. Входив до дирекції цього товариства. У роки промислового піднесення (1890-ті роки) підприємства Алчевського залучали також іноземних інвесторів. До кінця XIX століття його власність оцінювалася в 12 млн карбованців.

Зробив великий внесок у розвиток економіки південного сходу України. Створив одну з перших у Російській імперії, за сучасною термінологією, промислово-фінансову групу. Вона об'єднувала банки, металургійні заводи, вугільні шахти, рудники, транспортні компанії.

Був засновником «Олексіївського гірничопромислового товариства» і «Донецько-Юр'ївського металургійного товариства» (останнє володіло Донецько-Юріївським заводом), а також металургійних заводів у Маріуполі. Заводи Олексія Алчевського були єдиними в Україні металургійними підприємствами, побудованими на вітчизняних інвестиціях (решта були власністю бельгійських і британських компаній).

На початку XX століття в Росії почалася економічна криза, яка не оминула й підприємства Олексія Алчевського. Рятуючись від банкрутства, підприємець намагався отримати урядове замовлення для своїх металургійних підприємств, а також просив у Міністерстві фінансів дозволу на випуск облігацій на 8 млн крб під заставу свого майна. Однак міністр фінансів Сергій Вітте йому відмовив. Причина відмови не зовсім зрозуміла, бо після трагічної загибелі Олексія Алчевського той самий Вітте і Міністерство фінансів заявили про готовність фінансувати банки Алчевського. Загинув Олексій Алчевський 7 травня 1901 року. За офіційною версією, він кинувся під потяг на Варшавському вокзалі в Петербурзі. Однак багато дослідників схиляються до думки, що це було замовне вбивство. На користь цієї версії свідчить і поховання Олексія Алчевського всередині кладовища (самогубців хоронили за межами кладовища).

Справи підприємств Алчевського передали до рук Московського торгового дому братів Рябушинських. Сергій Вітте виділив їм необхідний кредит, і вони стали одними з найбагатших в імперії людьми.

На смерть Олексія Кириловича видатний бельгійський банкір А. Вандевіль, капітали якого працювали в Росії, написав: «Гігант, який жертвував усіма особистими інтересами заради справи, пав… Оплакуєш цього генія, цю велику людину. Його фінансово-промислова діяльність заслуговує пам'ятника».

Брав участь в українському національному русі. Очолював харківську «Громаду» (гурток української інтелігенції). Ініціював і фінансував спорудження першого пам'ятника Тарасові Шевченку (Харків, 1899). У ті часи офіційно відкрити пам'ятник українському поетові було неможливо, тому він зробив це як приватна особа на власній території в саду, де 1893 року зять Олексія Алчевського збудував садибу. Автор пам'ятника — скульптор Володимир Беклемішев. Пам'ятник був зроблений з дорогого білого мармуру. Після банкрутства Олексія Алчевського садибу довелося продати, подальша доля пам'ятника невідома.

За словами дружини, Олексій Алчевський був «фанатичним українцем», вкладав великі суми грошей в український рух.^[4]

Його коштом були споруджені церкви, лікарні, бібліотеки, недільні школи в Сумах.

На згадку про засновника Донецько-Юр'ївського заводу залізничну станцію Юр'ївка на клопотання промисловців у 1903 році перейменували на Алчевське. Від станції дістало назву сусіднє заводське селище (тепер місто Алчевськ, Луганська область). На головній площі міста встановлений пам'ятник Олексію Алчевському — фактично засновнику міста.

НБУ у 2006 році викарбував та ввів до обігу пам'ятну монету на честь Олексія Алчевського номіналом 2 гривні.

У місті Кам'янське є вулиця Олексія Алчевського.

19 квітня 2023 року у місті Краматорськ вулицю Водоп'янова перейменували на вулицю Родини Алчевських.

• 
  Пам'ятник Олексію Алчевському в Алчевську
• 
  Пам'ятник Алчевському у Сквері Перемоги в Харкові
• 
  Пам'ятна монета України «Олексій Алчевський», 2005 (аверс)
• 
  Пам'ятна дошка на честь Олексія Алчевського

• Лазанська Т. І. Алчевський Олексій Кирилович [Архівовано 18 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 70. — ISBN 966-00-0734-5.
• Белов В. Д. А. К. Алчевский (1835—1901) [Архівовано 11 серпня 2020 у Wayback Machine.] / с предисл. Л. Ф. Снегирева. — М. : Печатня А. И. Снегиревой, 1903. — 21 с.
• Брандт Б. Ф. Торгово-промышленный кризис в Западной Европе и России. СПб., 1904;
• Бовыкин В. И. Формирование финансового капитала в России. М., 1984.
• Петров Ю. А. Крах Алчевского и Фирма Рябушинских // Отеч. история. — М., 1995. — N 4. — С. 52-75.
• Беликов Ю. А., Петров Ю. А. Алчевский Алексей Кириллович // Экономическая история России с древнейших времен до 1917 г.: Энциклопедия. М.: РОССПЭН, 2008. Том 1: А-М. С. 81-83.
• Гайко Г., Білецький В., Мікось Т., Хмура Я. Гірництво й підземні споруди в Україні та Польщі (нариси з історії). — Донецьк: УКЦентр, Донецьке відділення НТШ, «Редакція гірничої енциклопедії», 2009. — 296 с.
• Постаті. Нариси про видатних людей Донбасу. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2011. — 216 с.
• Гайко Г. І., Білецький В. С. Історія гірництва: Підручник. — Київ-Алчевськ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», видавництво «ЛАДО» ДонДТУ, 2013. — 542 с.
• Салтан А. Н. История олигархов. Триумф и трагедия Алексея Алчевского // «Олигарх», 13 лютого 2016 (рос.)
• Вишняков О., Дубченко І. Олексій Алчевський. Українець, який нам потрібен [Архівовано 17 грудня 2021 у Wayback Machine.] // «Історична правда», 26 листопада 2019
• Краснящих А. Корисний олігарх. Історія одного самогубства, «харківського краху» і першого в Україні пам'ятника Шевченку [Архівовано 17 грудня 2021 у Wayback Machine.] // «Українська правда», 17 грудня 2021