Альмерійська тайфа

Альмерійська тайфа
1012 – 1091
Альмерійська тайфа: історичні кордони на карті
Альмерійська тайфа: історичні кордони на карті
Альмерійська тайфа в XI ст.
Столиця Альмерія
Мови арабська
Релігії суннізм
Форма правління монархія
Історія
 - Засновано 1012
 - Ліквідовано 1091
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Альмерійська тайфа

Альмерійська тайфа (ісп. Taifa de Almería; араб. طائفة المرية‎) — в 10121038 і 10441091 роках ісламська монархічна держава на Піренейському півострові зі столицею в місті Альмерія. Арабською — емірат аль-Марійях.

Історія

[ред. | ред. код]

Після 1009 року внаслідок боротьби за трон починається занепад Кордовського халіфату. 1012 року військовик-саклаба Афлах переміг беребера Ібн равіса, ставши паном Альмерії, де утворив самостійну державу. Втім у 1014 році його було повалено Хайраном, еміром Мурсії, який переніс свою столицю до Альмерії. З цього часу починається економічне та культурне піднесення Альмерії та посилення політичної потуги самої тайфи.

Найбільшого піднесення тайфа зазнала за часів наступника Хайрана — Зухайра, який розширив кордони до Гранади та Толедо, підкорив Хаєн та на нетривалий час навіть Кордову.

У 1038 році після смерті Зухайра починається занепад тайфи, чим скористався Абд аль-Азіз, емір Валенсії. що захопив Альмерію. Втім у 1044 році Ман ібн Мухаммад, валі Альмерії, здійняв повстання, відновивши незалежність Альмерійської тайфи.

Нове економічне та культурне відродження тайфи пов'язано з сином Мана — Абу Ях'єю. Під час вторгнення Альморавідів до Піренейського півострова еміри тайфи не надали їм суттєвої підтримки. 1091 році Альмерію було підкорено альморавідськими військами.

Еміри

[ред. | ред. код]

Господарство

[ред. | ред. код]

Основу становила ремісництво, торгівля та добування корисних копалень, насамперед мармуру з шахт Макаель. Альмерія була знана як центр виробництва розкішних тканин з шовку, золота та срібла, які експортувались в більшість країн Середземномор'я. В другий період існування тайфи в Альмерії працювало більше 10 тис. ткацьких верстатів. Їх продукція вирушала до Генуї, Пізи та Флоренції. Розвивалося суднобудівництво, гончарство, виробництво мозаїки, виготовлялася ливарна та металургійна продукція, насамперед з міді, діяли соляні заводи та фруктоконсервна промисловість, продукція якої надходила до Тунісу та Єгипту.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • James T. Monroe, ed. (1974). Hispano-Arabic Poetry: A Student Anthology. University of California Press. ISBN 978-0-520-01692-7.
  • PIDAL, Menéndez, Historia de España (1999). Cap. VIII—I: Los Reinos de Taifas.